КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  м. МАКІЇВКИ

ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                                                                                                              Справа № 2-703/11

                    Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

05 грудня 2011 року                                                                                                                   м. Макіївка

          Кіровський  районний суд міста Макіївки Донецької області у складі

                                                            головуюча   суддя                       Смєлік С.Г.

                                                            при секретарі                                   Чугуй М.О.

                                                            за участю: позивача                    ОСОБА_1

                                                            відповідача                                 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду у м. Макіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права власності, виселення та припинення реєстрації,-

                    В С Т А Н О В И В:

          26 травня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з  позовом до ОСОБА_2  про захист права власності, виселення та припинення реєстрації у будинку АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач створює нестерпні умови сумісного проживання, чим створює перешкоди, як власнику,  у користуванні та розпорядженні своїм майном.

          У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги, в обґрунтування яких послалася на обставини, викладені у позовній заяві та зазначила, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1.  З відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 26 червня 1997 року до 12 вересня 2006 року та проживала разом з ним та двома дітьми: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у зазначеному будинку.

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_2, вона  вдруге вийшла заміж, народила дитину і з усіма дітьми проживає у будинку АДРЕСА_2, який знаходиться поруч  із будинком АДРЕСА_1  у якому залишився жити відповідач.  Відповідач дотепер,  час від часу,  створює неможливі  умови для проживання поруч: він часто вживає алкогольні напої, ображає її, створює обстановку для  конфліктів, що негативно впливає на її життя, нервовий стан. Окрім того, будинок АДРЕСА_1 був придбаний нею і відповідачем під час  шлюбу; право власності  на будинок оформлене на її ім»я. Вона розуміє, що Ѕ частина будинку належить відповідачеві, але те, що він фактично  користується всім будинком, створює їй перешкоди у користування цим будинком. Відповідач після розірвання шлюбу не порушив питання про визнання за ним права власності на Ѕ частину будинку, тому вона вважає себе власником  всього будинку. Вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів із скаргами на неправомірну поведінку відповідача з проханням прийняти міри, останній раз 14 березня 2011 року.  Відповідач продовжує мешкати в спірному будинку, не сплачує комунальні послуги, не доглядає за будинком, через що він псується. Посилаючись на  положення статей 391, 405 ЦК України, просила постановити рішення про виселення ОСОБА_2. зняти його з реєстрації за цією адресою.

          Такими діями ОСОБА_2 порушуються передбачені Конституцією України і нормами цивільного законодавства її права власника щодо користування та розпорядження майном.

          Відповідач ОСОБА_2 заявлений позов ОСОБА_1 не визнав. У судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та пояснив, що спірний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1  придбаний ним та позивачкою  в період їх шлюбу з ОСОБА_1, але свідоцтво про право власності оформлено за його згодою на колишню дружину ОСОБА_5. У червні 2007 року позивачка разом з дітьми переїхала на інше місце мешкання, будинок АДРЕСА_2, де проживає із  чоловіком та дітьми. Після розірвання шлюбу, ним був проведений капітальний ремонт будинку в який увійшли: заміна віконних блоків, утеплення стін, часткова заміна полу, реконструкція опалення, замінена електропроводка, проведена реконструкція горища з частковою заміною покриття крівлі, що суттєво збільшило його вартість. Позивачка в ремонтних роботах ніякої участі не приймала. З 12 вересня 2006 року –дня розірвання шлюбу  і по теперішній час питання про поділ домоволодіння в натурі позивачкою не ставилось. Оскільки він фактично є власником Ѕ части спірного будинку, він не бажає  виселитися з нього.  

          З урахуванням наведених обставини він просить суд  у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, відмовити, оскільки вони порушують його конституційне право власності на домоволодіння.  

          Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України) установив наступне.

26 червня 1997 року у виконкомі Ясинівської селищної ради міста Макіївки було зареєстровано шлюб  ОСОБА_2 та ОСОБА_5, про що зроблено відповідний запис в книзі реєстрації актів про  укладення шлюбу № 20.

Від шлюбу подружжя має дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які зараз проживають разом із матір’ю,  у будинку АДРЕСА_2.

12 вересня 2006 року шлюб між подружжям ОСОБА_4  було розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу, видане Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис № 409.

          За договором купівлі-продажу від 17 грудня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом третьої Макіївської державної нотаріальної контори Сметанюк Т.С., ОСОБА_5 «Покупець»купила житловий будинок, житловою площею 33,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Право власності позивача на будинок відповідно до даного правочину 17 грудня 1998 року зареєстровано в комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки.

          Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Сімейним кодексом України, суд вважає за необхідне застосувати до них норми Кодексу про шлюб і сім’ю України (КПРС).

          Відповідно до вимог статті 22 КпШС України майно, нажите подружжя під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожний із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і у тому випадку, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або по іншим поважним причинам та не мав самостійного заробітку.

Наданими у справі доказами встановлено, що спірний будинок ОСОБА_2 і ОСОБА_1 придбали під час перебування у шлюбі.

Підстави виникнення  спільної сумісної власності  подружжя під час  зареєстрованого шлюбу містяться  і у чинному  Сімейному кодексі,  а саме у статті 60. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов»язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 Сімейного Кодексу ( ст.22 КпШС ) воно вважається таким, що належить подружжю.

За правилами статей 10 і 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони в судовому засіданні не заперечували проти обставин виникнення у них власності –будинку АДРЕСА_1, за спільні кошти. за часи зареєстрованого шлюбу.

Як зазначено у ст. 61 ЦПК України, обставини, які визнані сторонами, не підлягають доказуванню.

За таких обставин суд дійшов висновку, що будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.                     

Згідно положень статті 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

          До суду не надійшло заяв щодо предмету спору від третіх осіб.          

Приймаючи до уваги, що сімейні та цивільні відносини між позивачкою і відповідачем хоча і виникли до набрання чинності Сімейним і Цивільним кодексами України, однак продовжують існувати після набрання ними чинності і мають продовжуваний характер, суд визнає за необхідним застосовувати до тих прав і обов’язків положення СК України та ЦК України.

          Нормами статей 63 та 70 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

          У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішені спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Судом встановлено, що між колишнім подружжям шлюбний договір не укладався, будь-якої домовленості щодо зміни розміру часток у спільному майні немає. ОСОБА_1 не заявлено вимоги щодо збільшення належної їй частки права власності на спірне майно.

ОСОБА_1 пояснила, що вона порушувала  цивільну справу про поділ  спільного майна –будинку АДРЕСА_1, але  з особистих міркувань  заявлений позов до ОСОБА_2 залишила без розгляду.

Ухвалою суду від 19 травня 2011 року ( справа № 2-348/11 )  позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку  за заявою ОСОБА_1 залишено без розгляду.          

Статтею 41 Конституції України гарантується, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положеннями статті 386 ЦК України «Засади захисту прав власності»передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

          Захист цивільних прав –це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначено в статті 16 ЦК України, зокрема: 1) визнання права; 3) припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом визнано, що ОСОБА_2 є співвласником будинку АДРЕСА_1.

Нормою статті 155 Житлового кодексу Української РСР, чинного дотепер, забезпечені гарантії права власності: жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Позивачка посилаючись на положення ст. 391 та 405 ЦК України  просила  про виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_2 за вказаною адресою.

Власник майна, як зазначено у ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження  своїм майном.

Позивачкою не надано жодного об»єктивного доказу  створення з боку ОСОБА_2 будь яких перешкод у користуванні її частиною будинку. Посилання на неприязні стосунки та конфлікти, які виникають  через поведінку відповідача, не знайшли об»єктивного підтвердження  в судовому засідання і не можуть бути підставою для  позбавлення його  власності.

Положення частини 2  статті 405 ЦК України, на яку посилається позивачка,  передбачають визнання члена сім»ї власника будинку таким, що втратив право на  користування   житлом через його відсутність  понад  один рік.

Встановлені вище обставини по справі не відповідають положенням даної статті, тому посилання на неї з боку  позивачки є безпідставними.

Таким чином,з урахуванням встановлених обставин і доказів, діючим житловим та цивільним законодавством не передбачена можливість позбавлення співвласника житлового приміщення права на користування будинком, у зв’язку з чим вимоги позивачки щодо виселення ОСОБА_2 з будинку не ґрунтуються на законі, тому не підлягають задоволенню.

Позивачка не вимагає компенсації за понесені судові витрати, пов’язані із зверненням до суду і з розглядом цивільної справи.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 11, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, статей 60 Сімейного кодексу України, ст..155 Житлового кодексу ст. 391, 405 Цивільного кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

          У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через Кіровський районний суд міста Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення –протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: