Справа      № 11-255/ 2008 р.              Головуючий у 1 інстанції: Хандога В.М.  

Категорія: ст. 355 ч.2 КК  Укр.                                   Доповідач: Кузюра М.М.

 

У Х В А Л А

        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

17 квітня 2008 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Чернігівської області в складі:

 

головуючого: судді        Кузюри М.М.,     

           суддів:                             Борисенка І.П., Білоброва В.Д.   

за участю прокурора:     Євхименка В.В.

потерпілого:                    ОСОБА_1

 

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_1 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 січня 2008 року.

 

Цим вироком  ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець та мешканець АДРЕСА_1,  освіта вища, ліквідатор аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалід 2 групи, одружений, на утриманні має неповнолітнього сина 1992 року народження, засновник ПП «Валар», раніше не судимий, -

 

засуджений за ст. 355 ч. 3 КК України до 4-х років позбавлення волі.

 

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнений від призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік.

 

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_2 покладено обов'язки:

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої служби;

- повідомляти органи кримінально-виконавчої служби про зміну місця проживання;

- періодично з'являтись для реєстрації  в органи кримінально-виконавчої служби.

 

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 1 000 грн. в рахунок відшкодування витрат за надання юридичних послуг.

 

Судом ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за скоєння злочину за наступних обставин.

 

В кінці 2004 року між підсудним ОСОБА_2 та потерпілим ОСОБА_1 відбулась усна домовленість з приводу спільної діяльності на орендованій потерпілим земельній ділянці площею 1,3 га АДРЕСА_2, з використанням його особистого майна (2-х ємностей 10 м³ загальною вартістю 2 415 грн. 37 коп.; частини залізничної колії довжиною 150 метрів вартістю 5 910 грн.; складу щебеня та піску вартістю 7 344 грн. 78 коп.) та коштів підсудного. Спільна підприємницька діяльність передбачала виготовлення піноблоків за умов фінансування коштами підсудного.

 

Протягом 2005 року у зв'язку з фінансовими труднощами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не займались спільною підприємницькою діяльністю.

 

З 2006 року по травень 2007 року підсудний став вкладати власні кошти у майбутню спільну діяльність з потерпілим, а саме: надав потерпілому суму біля 8000 грн. для оплати оренди землі; за власні кошти розпочав прибирання та розчищення земельної ділянки, яку орендував ОСОБА_1, для чого замовляв послуги автотранспорту на суму 4 260 грн. 89 коп., завозив грунт на земельну ділянку, влаштував під'їздну дорогу до неї для використання її в спільних підприємницьких діях, використовував робочу силу працівників своєї приватної фірми. У виконанні робіт та сплаті орендної плати приймав участь також потерпілий.

 

У листопаді 2006 року підсудний, виконуючи умови попередньої домовленості з ОСОБА_1 на ведення спільних бізнесових планів, придбав за власні кошти в с. Прачі Бортнянського району Чернігівської області, в СТОВ «Прачівське», корівник 4-х рядний за 20 тисяч 258 грн., та за власні кошти даний комплекс у розібраному стані за згодою з потерпілим перевіз з місця його купівлі на орендовану потерпілим земельну ділянку, сплативши транспортні затрати за перевезення в розмірі 25 тисяч грн.

 

У зв'язку з відсутністю коштів у потерпілого та фінансовими труднощами підсудного у травні 2007 року вони вирішили продати належне потерпілому майно, маючи на меті отримати більшу суму його початкової вартості. Разом вони стали зустрічатись з особами на його купівлю, але продаж не відбувся.

 

У подальшому потерпілий, не обговорюючи нічого з підсудним та не маючи наміру ділитися з ним прибутками від реалізації власного майна, в якому основну цінність мала земля, хоча вона не могла офіційно продаватися, став сам шукати покупця на свою приватну власність, тим самим поставив підсудного в такі обставини, що той поніс особисті грошові витрати.

 

ОСОБА_2, вклавши свої власні кошти в створення майбутнього бізнесу з потерпілим, не оформивши юридично свої відношення з ним та не скориставшись правом захисту своїх інтересів в суді з приводу понесених ним витрат, що згідно ст. 15 ЦПК України є компетенцією суду, став примушувати потерпілого до повернення вкладених ним коштів, а також очікуваної вигоди від влаштування земельної ділянки та наявності на ній металевих конструкцій загальною сумою 30 тис. доларів США.

 

Засуджений став телефонувати ОСОБА_3, батьку потерпілого, а також йому самому, та застосовуючи психічне насильство, примушувати до виконання цивільно-правових відносин. А саме, ставив вимоги перед потерпілим ОСОБА_1 щоб він передав йому гроші у сумі 30 тисяч доларів США (що згідно національного курсу становить 151 тис. 500 грн.), як частину тих коштів, яку він затратив особисто в їх спільній діяльності та очікувану вигоду від вкладених затрат при реалізації майна потерпілого. Він також ставив вимогу передати на його користь приватну власність потерпілого, що знаходилася АДРЕСА_2, щоб він міг сам продовжувати підприємницьку діяльність, а за неї пропонував потерпілому 30 тис. доларів США. При телефонних розмовах підсудний висловлював потерпілому погрози насильства над ним та його близькими родичами, висловлював погрози заподіяння тілесних ушкоджень, вбивством, в разі відмови передачі вказаної суми грошей, чи переоформлення на його ім'я частки майна.

 

03 липня 2007 року ОСОБА_2 з метою доведення своїх намірів про примушування до виконання цивільно-правових відносин, в денний час, прибув до потерпілого на територію господарства, що розташоване АДРЕСА_3, на автомобілі під керуванням ОСОБА_4, та з двома невстановленими слідством особами. Там він продовжував застосовувати психічне насильство, погрози, знову ставив вимогу передачі на його користь вказаної суми грошей, чи переоформлення на його ім'я майна. Коли потерпілий став заперечувати виконати вимоги підсудного, і між ними розмова стала продовжуватися на підвищених тонах, останній покликав до них прибувших з ним чоловіків і два невстановлені слідством чоловіки стали спричиняти йому тілесні ушкодження, що були небезпечними для життя та здоров'я потерпілого і згідно висновку судово-медичної експертизи № 258 від 27 серпня 2007 року, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягнули за собою короткочасний розлад здоров'я.

 

04 липня 2007 року в денний час підсудний, знову приїхав на територію господарства, що розташоване АДРЕСА_3, щоб зустрітися з потерпілим, який вже сам запропонував зустріч, з метою владнання між ним спору. Під час їх зустрічі ОСОБА_2 продовжував застосовувати психічне насильство з метою примушування потерпілого до виконання цивільно-правових відносин та зобов'язань, але на місці вчинення злочину був затриманий працівниками міліції.

 

В апеляції потерпілий ОСОБА_1 просить вирок суду від 20 січня 2008 року та ухвалу суду від 10 січня 2008 року про відмову в задоволенні клопотання про направлення справи на додаткове розслідування скасувати, а справу повернути прокурору на додаткове розслідування. Вважає вирок суду незаконним, оскільки він є таким, що винесений з порушенням норм КПК України, і підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєних злочинів. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази які б вказували на те, що засуджений погрожував ОСОБА_1 лише для того, щоб примушувати його виконувати цивільно-правові зобов'язання. Вважає, що в діях засудженого наявний склад злочину, передбачений ст. 189 КК України, - вимагання, тому справу належить  повернути на додаткове розслідування з метою доведення вини  ОСОБА_2 в цьому злочині. 

 

Заслухавши доповідача, засудженого, що підтримав доводи своєї апеляції, прокурора, який вважає, що апеляція задоволенню не підлягає, перевіривши матеріали кримінальної справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

 

Вина засудженого ОСОБА_2 у скоєні інкримінованих йому злочинів, при обставинах, наведених у вироку суду, відповідає фактичним даним справи та повністю підтверджується сукупністю зібраних доказів.

 

Доводи потерпілого про неправильність кваліфікації дій засудженого спростовуються наступним.

 

Потерпілий ОСОБА_1 як на досудовому слідстві, так і в суді, не заперечував того, що зі своїм дядьком, засудженим ОСОБА_2, мав намір створити спільний сімейний бізнес, як і не заперечував того, що ОСОБА_2 дійсно вносив певні кошти на його розвиток. Потерпілий лише заперечує, що підсудний вносив у розвиток бізнесу саме таку суму коштів, яку вимагав, стверджуючи, що вона є значно меншою.

 

В клопотанні про направлення справи на додаткове розслідування, потерпілий та його представник зазначали, що дії ОСОБА_2, поряд з примушуванням до виконання цивільно-правових обов'язків, належить кваліфікувати також за ст. 189 КК України, як вимагання, тобто, не заперечували наявності в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ст. 355 ч. 3 КК України.

 

За вказаних обставин колегія суддів вважає вірними висновки суду відносно того, що між засудженим та потерпілим існували цивільно-правові зобов'язання, хоча вони і не були оформлені юридично, а також вірною є кваліфікація дій ОСОБА_2 за ст. 355 ч. 3 КК України, оскільки судом достовірно встановлено факт примушування потерпілого до виконання певних цивільно-правових обов'язків.  З цих же підстав є необґрунтованими доводи апелянта щодо необхідності кваліфікації дій засудженого за ст. 189 КК України.

 

Отже вирок суду ґрунтується на достатніх і достовірних доказах, тому відсутні підстави до задоволення апеляції потерпілого та направлення справи на додаткове розслідування.

 

Покарання засудженому судом першої інстанції призначене в межах санкцій інкримінованих йому статей, з врахуванням особи засудженого та суспільної небезпечності злочину. Потерпілий в апеляційному суді не оспорював правильності призначеного покарання, тому воно відповідає вимогам закону.

 

 

Керуючись ст.ст. 365, 366, 377 КПК України колегія суддів, -

 

У  Х  В  А  Л  И  Л  А  :

 

Апеляцію потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 січня 2008 року щодо ОСОБА_2 за ст. 355 ч. 2 КК України - без змін.

 

СУДДІ:

 

 

БОРИСЕНКО І.П.               КУЗЮРА М.М.                  БІЛОБРОВ В.Д.