ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2011 року справа № 5020-1638/2011
За позовом Прокурора Гагарінського району м. Севастополя
(вул. Корчагіна, м. Севастополь, 99014)
в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(вул. Луначарського, буд. 5, м. Севастополь, 99011),
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1)
про стягнення 171 769,33 грн
Суддя Плієва Н.Г.
за участю представників:
прокурора –Почка А.А., посвідчення № 735 від 05.11.2011;
позивача –ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.11.2011;
відповідача –не з’явився;
Суть спору:
Прокурор Гагарінського району міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 171 769,33 грн, з яких: 153 621,00 грн –сума пайової участі, 18 148,33 грн –пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору №104ст/07 від 08.02.2007 про пайову участь (внески) забудовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя в частині своєчасного перерахування суми пайової участі.
Ухвалою від 17.10.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.
Строк розгляду справи був продовжений за клопотанням представника відповідача відповідно до частини третьої статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 171 668,32 грн, з яких: 153 621,00 грн –сума пайової участі, 18 047,32 грн - пеня з тих підстав, що при подачі позову невірно було розраховано розмір пені.
Прокурор проти зменшених позовних вимог не заперечував, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові.
Відповідно до положень частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Оскільки зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, суд вважає за можливим заявлене клопотання представника позивача про зменшення розміру позовних вимог задовольнити.
Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника жодного разу не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав.
Відповідно до пункту 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/164 від 18.03.2008 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Копії ухвал надсилались судом відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві. Таким чином, про час та місце розгляду справи він був повідомлений належним чином та своєчасно.
Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
У зв’язку з викладеним, суд розглядає справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.
Прокурору, представнику позивача в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 29 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до частини другої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 зазначено, що державні інтереси є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Недотримання юридичними особами, які здійснюють забудову територій населених пунктів, положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»завдає шкоди економічним інтересам держави по розпорядженню державною власністю, не дає можливості у повному обсязі реалізувати завдання у сфері сталого розвитку території з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до частини першої та другої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
08.02.2007 між Севастопольською міською державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Забудовник) був укладений договір №104ст/07 про пайову участь (внески) забудовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя (далі –Договір).
Пунктом 4 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням сесії Севастопольської міської Ради № 9128 від 26.01.2010, встановлено, що Фонд є виконавчим органом Севастопольської міської Ради, якому передані права за договорами про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя, укладеними Севастопольською міською державною адміністрацією.
Відповідно до пункту 2.1. Договору Забудовник перераховує суму пайової участі в розмірі 153 621,00 грн. на рахунок цільового фонду розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури місцевого бюджету згідно з розрахунком.
Розрахунки по даному Договору здійснюються Забудовником не пізніше вводу об’єкту будівництва в експлуатацію (пункт 2.2. Договору в редакції додаткової угоди від 03.04.2008 до Договору).
Об’єкт будівництва - магазин (у складі семи відособлених приміщень) по проспекту Генерала Острякова, 135 в м. Севастополі був прийнятий до експлуатації, що підтверджується Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта від 26.12.2008 (арк. с. 24-31).
Вказаний Акт державної приймальної комісії був затверджений розпорядженням голови Ленінської районної державної адміністрації міста Севастополя № 1510-р від 31.12.2008 (арк. с. 23).
Проте, відповідач суму пайового внеску за Договором до місцевого бюджету не перерахував, що і стало причиною звернення прокурора до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі викладеного, у зв’язку з тим, що докази погашення відповідачем наявної заборгованості відсутні, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за Договором в розмірі 153 621,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 3.2. Договору сторони встановили, що за порушення строків внесення платежів Забудовник виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної суми за кожний день прострочення.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Наданий позивачем розрахунок пені перевірений судом та визнаний вірним, а вимоги щодо стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 01.01.2009 по 30.06.2009 в розмірі 18 047,32 грн. такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради 171 668,32 грн, з яких: 153 621,00 грн –сума пайової участі, 18 047,32 грн –пеня.
Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірної поведінки відповідача, а прокурор звільнений від сплати державного мита у встановленому порядку, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача в доход державного бюджету відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про наявні розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, буд. 5, м. Севастополь, 99011; ОКПО 23895637, р/р 31517932700001 в УДК м. Севастополя, МФО 824509, отримувач –місцевий бюджет, код платежу –50110001) заборгованість за договором №104ст/07 від 08.02.2007 про пайову участь у розвитку соціальної і інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя у розмірі 171 668,32 грн (сто сімдесят одна гривня шістсот шістдесят вісім гривень 32 коп), з яких: 153 621,00 грн –сума пайової участі, 18 047,32 грн –пеня.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про наявні розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) в дохід Державного бюджету м.Севастополя (одержувач: Державний бюджет м.Севастополя, код ЄДРПОУ 23895637, р/р №31210206700001 в ГУ ДКУ в м.Севастополі, код бюджетної класифікації: 22030001, МФО 824509) державне мито в розмірі 1 716,68 грн (одна тисяча сімсот шістнадцять гривень 68 коп) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн (двісті тридцять шість гривень).
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя Н.Г. Плієва
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України і підписано 26.12.2011