ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2011 року справа № 5020-778/2011-1698/2011
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інновіда - Україна"
(61003, м. Харків, пров. Університетський, 1)
до корпорації "Південна Будівельна компанія"
(99011, м. Севастополь, вул. Костомарівська, 1/46, оф. 23)
про зобов’язання виконати умови договору поставки шляхом стягнення суми заборгованості у розмірі 29351,47 грн
Суддя Плієва Н.Г.,
за участю:
представника відповідача –ОСОБА_1., довіреність б/н від 29.11.2011;
представник позивача –не з’явився,
Суть спору:
11.05.2011 товариство з обмеженою відповідальністю "Інновіда-Україна" (далі –ТОВ “Інновіда-Україна”) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до корпорації "Південна Будівельна компанія" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 30 844,88 грн з яких 28 134,00 грн сума заборгованості за договором, 928,42 грн. інфляційні втрати, 289,05 грн –3 % річних, і 1493,41 грн –пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки № КП-ИУ-Ю-001/11-10 від 17.11.2010 щодо повної та своєчасної оплати товару в сумі 28 134,00 грн
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 08.06.2011 позов задоволено повністю.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 апеляційну скаргу корпорації "Південна Будівельна компанія" задоволено, рішення господарського суду міста Севастополя від 08.06.2011 у справі № 5020-788/2011 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2011 вищезазначені судові рішення були скасовані, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
26.10.2011 справа надійшла до господарського суду міста Севастополя та відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями передана судді Плієвій Н.Г.
Ухвалою суду від 28.10.2011 справу було прийнято до провадження та призначено судове засідання на 15.11.2011.
У судовому засіданні 15.11.2011 представник позивача, скориставшись своїм правом, наданим йому частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, надав заяву про зміну предмету позову, у якій просив суд: зобов’язати відповідача виконати умови договору поставки № КП-ИУ-Ю-001/11-10 від 17.11.2010 шляхом стягнення суми заборгованості за договором в розмірі 28 134,00 грн; стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 928,42 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 289,05 грн, з тих підстав, що відповідач, порушуючи умови договору поставки № КП-ИУ-Ю-001/11-10 від 17.11.2010 щодо оплати повної вартості товару в строк до 16.12.2010, позбавив постачальника можливості реалізувати недопоставлений товар, а саме 27 панелей SIP 4 кв.м., які на даний час знаходяться у ТОВ “Інновіда-Україна”, оскільки всі панелі формувались та розкраювались відповідно до розмірів конкретної підлоги, конкретних стін та стель об’єкту відповідача, тобто є індивідуальними.
Заява про зміну предмету позову була прийнята судом до розгляду.
Доводи представника позивача стосовно того, що позивачем в порушення вимог частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України, змінений предмет позову після розгляду справи по суті попередніми інстанціями судом до уваги не приймаються, оскільки у пункті 3.7 роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України” роз’яснено, що права позивача щодо зміни підстави або предмету позову можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 15.11.2011 розгляд справи був відкладений на 29.11.2011 в порядку статті 77 Господарського кодексу України, у зв’язку з клопотанням представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду від 28.10.2011.
У судовому засіданні 29.11.2011 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та незаконність, зокрема, зазначаючи, що корпорація “Південна будівельна компанія” на виконання договору поставки № КП-ИУ-Ю-001/11-10 від 17.11.2010 сплатила на користь позивача лише частину суми –44 000,00 грн, ніж встановлено договором (72 134,00 грн), тобто виконала свої зобов’язання частково. У свою чергу, позивач поставив відповідачу товар на суму 43 946,00 грн, яка майже відповідає авансу (44 000,00 грн) , тобто свої зобов’язання за договором також виконав частково. У подальшому, ТОВ “Інновіда-Україна” не здійснювала будь-яких поставок за договором, тому і суми заборгованості у корпорації “Південна будівельна компанія” перед ТОВ “Інновіда-Україна” не могло виникнути. На думку представника відповідача, позивач вимагає передоплату, хоча називає її заборгованістю. Таким чином, оскільки поставка здійснювалась в межах передоплати, права позивача не порушені. Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що позивачем в порушення вимог частини четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, змінений предмет позову після розгляду справи по суті попередніми інстанціями. Також, представником відповідача зазначено, що заява позивача про зміну предмету позову сформульована некоректно, оскільки з неї не вбачається зміни предмету позову, а заява є лише стислим переформулюванням первісних позовних вимог позивача.
У судовому засіданні 29.11.2011 оголошена перерва на 19.12.2011.
14.12.2011 через канцелярію господарського суду міста Севастополя від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, у яких він зазначив, що договір про виготовлення продукції з давальницької сировини укладений до моменту укладення між сторонами договору поставки, тому відсутній логічний зв’язок між цими двома договорами. Крім того, на його думку, неможливо зробити висновок про те, що дані панелі є ексклюзивними, кожна з них має свій індивідуальний розмір і т.д., оскільки в договорі поставки йдеться про стандартні для таких панелей розміри (164 мм та 204 мм), внаслідок чого ствердження позивача про те, що дані панелі не можуть бути реалізованим іншим покупцям не відповідає дійсності. Також, представником відповідача зазначено, що комплект креслень не узгоджувався сторонами.
16.12.2011 від представника позивача також надійшли додаткові пояснення стосовно того що ТОВ «Іновіда-Україна»провела розкрій 70 панелей, спеціально виготовлених ЗАТ «Завод турбокомпресорів»з метою їх кріплення на об’єкті корпорації «Південна будівельна компанія»та у зв’язку з несплатою відповідачем суми заборгованості за недопоставлений товар позивач вимушений зберігати його на складі ЗАТ «Завод турбокомпресорів».
У судовому засіданні 19.12.2011 представник відповідача заперечував проти позову, наполягав на відмові позивачу у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та у додаткових поясненнях.
Представник позивача у судове засідання 19.12.2011 не з’явився, був повідомлений належним чином про час та день розгляду справи, що підтверджується підписом уповноваженої особи у розписці про оголошення перерви у судовому засіданні (т.2 а.с. 31), про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило.
Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, справа підлягає розгляду у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши представника відповідача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази у справі, суд,
ВСТАНОВИВ:
17.11.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю „Інновіда-Україна" (постачальником) та корпорацією „Південна будівельна компанія" (покупцем) був укладений договір поставки за № КП-ИУ-Ю-001/11-10 (т. 1 а.с. 8-9), відповідно до розділу першого якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві товар, кількість і ціна якого визначена в специфікації, а покупець зобов’язався прийняти товар та сплатити обумовлену договором суму коштів. Сума поставки за цим договором складає 72 134,00 грн.
Згідно з вимогами пункту 2.1 договору постачальник зобов’язався передати товар покупцю протягом 21 робочого дня з дати повної оплати його вартості.
До зобов’язань покупця договором віднесена повна оплата вартості товару на протязі 21 дня з моменту підписання даного договору (пункт 3.1 договору).
Строк дії договору передбачений сторонами розділом 7 договору. Так, відповідно до пункту 7.1 договір набирає чинності з дня його підписання та діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.
У додатку № 1 до вищезазначеного договору, у специфікації, яка є його невід’ємною частиною, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору поставки, зокрема, щодо кількості та ціни товару: панель SIP 4 кв.м. (164 мм) в кількості 67 шт. по 1 022,00 грн за кожну, на загальну суму –68 474,00 грн; панель SIP 4 кв.м. (204 мм) в кількості 3 шт. по 1 220,00 грн за кожну, на загальну суму –3 660,00 грн (т. 2 а.с. 11).
Судом встановлено, що 18.11.2010 відповідачем була здійснена попередня оплата у розмірі 44 000,00 грн за майбутню поставку товару згідно з укладеним сторонами договором, що підтверджується копією виписки за особовим рахунком (т. 1 а.с. 45). Таким чином, відповідач здійснив часткове виконання свого договірного зобов’язання.
Відповідно до копії накладної, що міститься в матеріалах справи (т. 1 а.с. 12), ТОВ “Інновіда-Україна” було поставлено корпорації “Південна будівельна компанія” товар (панель SIP 4 кв. м. (164 мм) (з брусом) у кількості 43 шт. на загальну суму з урахуванням ПДВ 43 946,00 грн, що свідчить про часткове виконання позивачем зобов’язання щодо поставки товару, з огляду на встановлену суму договору - 72 134,00 грн.
На думку позивача, відповідач порушив умови договору, оплативши товар лише на суму 44 000,00 грн замість повної оплати у розмірі 72 134,00 грн.
Таким чином, як стверджує позивач, залишок несплаченої відповідачем суми становить 28 134,00 грн (72 134,00 грн –44 000,00 грн).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача по справі з письмовою вимогою про виконання умов укладеного між ними договору, а саме, оплати на протязі 7 днів залишку несплаченої суми - 28 137,00 грн, що підтверджується копією листа від 11.04.2011 (т. 1 а.с. 20). Відповідь на вказаний лист в матеріалах справи відсутня. Несплата зазначеної суми стала підставою для звернення позивача з відповідною позовною заявою до суду.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
В силу статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відношень повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Дані правовідносини між сторонами виникли з приводу виконання договору поставки, правовідносини яких регулюються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
На підставі частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Так, частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З укладеного сторонами пункту 3.1 договору вбачається, що повна оплата вартості товару проводиться на протязі 21 дня з моменту підписання даного договору, тобто оплата є попередньою.
Порядок проведення попередньої оплата товару регулюється статтею 693 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами частини першої цієї цивільно-правової норми у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу, тобто положення при виконанні зустрічних зобов'язань.
Відповідно до частини другої статті 538 Цивільного кодексу України при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.
Зі змісту частини третьої статті 538 Цивільного кодексу України вбачається, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитись від його виконання частково або в повному обсязі.
Таким чином, наслідком невиконання покупцем в даному випадку своїх зобов'язань по попередній оплаті товару можуть бути лише дії постачальника, які стосуються збереження частково своїх договірних зобов'язань (в межах часткової оплати) або відмови від виконання зобов'язань з поверненням отриманих коштів.
При попередній оплаті за договором поставки чинне законодавство не надає право постачальнику вимагати від іншої сторони виконання грошового зобов'язання, оскільки в цьому випадку порушувався б принцип вільного волевиявлення сторін при укладенні угоди, що передбачений частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, сплачуючи лише частину суми (44 000,00 грн), ніж встановлена договором (72 134,00 грн), відповідач виконав зобов’язання частково, через що у позивача виникло зустрічне зобов’язання щодо часткової поставки товару на суму 44 000,00 грн, вказане зобов’язання позивачем також було виконане частково.
У подальшому, ТОВ “Інновіда-Україна” не здійснювало будь-яких поставок на виконання умов договору поставки № КП-ИУ-Ю-001/11-10 від 17.11.2010, тому заборгованість у корпорації “Південна будівельна компанія” перед ТОВ “Інновіда-Україна” виникнути не могла.
Якби позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 72 134,00 грн за умов неповної передоплати товару, то позивач мав би законне право на стягнення повної суми заборгованості за поставлений ним товар, а оскільки поставка здійснювалась в межах передоплати, то з огляду на вимоги вищезазначених статей, порушення прав позивача суд не вбачає.
Згідно з пунктом 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про судове рішення” від 10.12.96 р. N 02-5/422 (з наступними змінами та доповненнями) у відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Крім того, подані позивачем договір № 1 –ПР про виготовлення продукції з давальницької сировини від 28.09.2009, додаткова угода до нього від 30.11.2009, договір відповідального зберігання від 28.01.2011, акт прийому-передачі до договору від 28.01.2011 не можуть бути враховані судом як належний та допустимий доказ в доведення позивачем своїх доводів відносно того, що ТОВ “Інновада-Україна” на виконання умов договору поставки № КП-ИУ-Ю-001/11-10 від 17.11.2010 провела розкрій 70 панелей, спеціально виготовлених ЗАТ “Завод турбокомпресорів” з метою їх монтажу та кріплення на об’єкті корпорації “Південна будівельна компанія”, оскільки з їх змісту не вбачається ніякого об’єктивного зв’язку з договором поставки № КП-ИУ-Ю-001/11-10 від 17.11.2010, зокрема, позивачем не доведено факту того, що панелі SIP 4 кв.м. (164 мм) в кількості 67 шт. та панелі SIP 4 кв.м. (204) в кількості 3 шт. були виготовлені ЗАТ “Завод турбокомпресорів” та передані ТОВ “Інновада-Україна” саме для корпорації “Південна будівельна компанія”.
Також доводи позивача стосовно неможливості у подальшому реалізувати недопоставлені панелі, які є предметом договору поставки № КП-ИУ-Ю-001/11-10 від 17.11.2010, внаслідок їх індивідуальності та ексклюзивності, іншому покупцю не підтверджені належними доказами, тому суд оцінює їх критично як такі, що ґрунтуються лише на припущеннях.
Із специфікації, узгодженої сторонами, яка є його невід’ємною частиною договору поставки № КП-ИУ-Ю-001/11-10 від 17.11.2010, також не вбачається, що панелі в кількості 70 шт. є ексклюзивними.
Аналізуючи сукупність встановлених обставин по справі, суд дійшов висновку про відсутність порушення прав позивача з боку відповідача, тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю “Інновіда-Україна” та зобов’язання відповідача виконати умови договору поставки № КП-ИУ-Ю-001/11-10 від 17.11.2010 шляхом стягнення суми заборгованості за договором в розмірі 28 134,00 грн через їх необґрунтованість та відсутність порушення прав позивача з боку відповідача. Отже, позовні вимоги й стосовно стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат також задоволенню не підлягають.
Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Н.Г. Плієва
Рішення оформлено і підписано, в порядку
статті 84 Господарського процесуального
кодексу України 26.12.2011.