ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого    Кривенка В.В.,

суддів:               Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

                           Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

при секретарі судового засідання Міщенко Т.В.,

за участю представників:

позивача, ОСОБА_1, - ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

відповідача, Президента України, - Кирилюка Руслана Івановича та Білоуса Олександра Вячеславовича,

розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою ОСОБА_1 справу за її позовом до Президента України про поновлення на публічній службі, 

встановила:

У червні 2007 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на порушення визначеної у законодавчому порядку процедури припинення повноважень судді Конституційного Суду України як на підставу позовної вимоги про визнання протиправним Указу Президента України від 1 травня         2007 року № 370/2007 “Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України”.

Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 18 липня 2007 року позовні вимоги задовольнив - визнав протиправним і скасував зазначений Указ Президента України, поновив ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України з 1 травня 2007 року.

Апеляційну скаргу представника Президента України Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 жовтня 2007 року задовольнив частково -   скасував постанову суду першої інстанції і направив справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1            статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 лютого 2008 року залишив рішення апеляційного суду без змін, пославшись на те, що порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності призвело до ухвалення судового рішення неналежним (неповноважним) судом. При цьому суд у рішенні зазначив, що термін “неповноважний склад суду” не може сприйматися лише як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов'язків. Повноваження складу суду належить сприймати і як компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, визначеної КАС, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судочинство, яке здійснюється з порушенням цих правил, за наявності сумнівів в безсторонності і неупередженості суду, не може вважатися правосуддям, а прийняті з допущенням таких порушень судові рішення не можуть залишатися в силі через їх незаконність.

У скарзі про перегляд справи за винятковими обставинами ОСОБА_1 посилається на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 КАС, і просить скасувати ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши представників сторін, перевіривши за матеріалами справи доводи, наведені у скарзі та запереченнях на неї, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, які регулюють територіальну підсудність і наслідки її порушення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 204 КАС суд апеляційної інстанції скасовує постанову чи ухвалу суду та направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Вимоги щодо складу суду визначені в главі 2 розділу ІІ КАС. Зокрема, у статтях 23, 24 встановлено кількісний склад суду для розгляду справ певних категорій. Передбачено також, що склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції повинен бути незмінним (стаття 26) і мають бути відсутні підстави, які виключають можливість участі судді в розгляді справи (статті 27, 28).

Для встановлення наявності у складу суду належних повноважень для розгляду і вирішення адміністративної справи важливим є правильне визначення її предметної та інстанційної підсудності.

Судочинство, яке здійснюється з порушенням наведених правил, не може вважатися правосуддям, оскільки вирішення справи неповноважним складом суду належить до безумовних підстав перегляду судових рішень.

Не можна вважати неповноважним склад суду, який розглянув справу, порушену без дотримання правил територіальної підсудності, тобто встановленого процесуальним законодавством порядку розподілу справ між судами одного й того самого рівня  залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція.

Правила територіальної підсудності не передбачають процесуальних переваг суду якої-небудь ланки над судом того самого рівня, а також виключного права того чи іншого суду на розгляд справ певної категорії, у зв'язку з чим суд, виявивши, що провадження у справі відкрито без дотримання правил територіальної підсудності, може відповідно до статті 22 КАС передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду лише до початку судового розгляду. Спори між адміністративними судами щодо підсудності цього виду не допускаються.

Суди однієї ланки мають однакову компетенцію і рівні можливості щодо розгляду будь-якої справи, яка за предметною підсудністю віднесена до їхньої юрисдикції. Виходячи з цього в частині 4 статті 19 КАС установлено, що в разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Таким чином, саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не впливає і не може вплинути на визначення того, чи був склад суду повноважним у тому розумінні, в якому цей термін ужито в пункті 1 частини 1 статті 204 КАС.

Не може бути підставою для застосування у цій справі правила статті 204 КАС щодо неповноважного складу суду і те, що адміністративні справи, в яких однією зі сторін є орган державної влади, підсудні окружним судам. До початку діяльності окружних судів підсудні їм справи вирішують у першій інстанції відповідні місцеві загальні суди за правилами КАС. Територіальна юрисдикція Окружного адміністративного суду міста Києва, до компетенції якого віднесено вирішення справи, що розглядається, поширюється на місто Київ та охоплює території, на які поширюється юрисдикція всіх загальних районних судів цього міста.

Наведене свідчить про те, що суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно витлумачили зміст статті 204 КАС, унаслідок чого безпідставно скасували рішення суду першої інстанції, спрямувавши справу на новий розгляд.

Сторони не оспорюють правильність установлених судом першої інстанції обставин справи. Цей суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для перегляду зазначеного рішення немає.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2007 року скасувати.

Залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2007 року.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.