СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Ухвала

Іменем України

 

14 квітня 2008 року

Справа № 2-23/15330-2007А

                   

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Щепанської О.А.,

суддів                                                                      Горошко Н.П.,

                                                                                          Черткової І.В.,

 

секретар судового засідання                                        Наконечний О.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність №444   від 16.11.2007,  Фізичної особи - підприємця  ОСОБА_1;

відповідача: Ласкова Сергія Геннадійовича, довіреність №1165/9/10-0   від 05.09.2007,  Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя  Іщенко Г.М.) від 29 січня 2008 року у справі № 2-23/15330-2007А,

за позовом           Фізичної особи - підприємця  ОСОБА_1(АДРЕСА_1)

до           Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим (вул. Мира, 1, Білогірськ, 97600)    

про скасування податкових повідомлень-рішень,

 

                                                            ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2008 року у справі №2-23/15330-2007А (суддя Г.М. Іщенко) задоволено позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим про скасування податкових повідомлень-рішень.

Суд скасував податкове повідомлення - рішення   Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим від 14.06.2007 №0001361701/1 про донарахування податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності у сумі 13149,13грн.

Суд скасував податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим від 14.06.2007 №0001341701/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 271468,00грн., у тому числі: основний платіж - 179842,00грн., штрафні санкції - 91626,00грн.

Суд скасував податкове повідомлення - рішення  Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим від 06.07.2007 №0001571701/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 53471,90грн., у тому числі: основний платіж - 35967,00грн., штрафні санкції - 17504,90грн.

Суд стягнув з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_103,40грн. судового збору.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.03.2008 року у складі судової колегії було здійснено заміну суддів Ґонтаря В.І. та Борисової Ю.В., у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, на суддів Волкова К.В. та Черткову І.В.

Розпорядженням заступника голови від 14.04.2008 року у складі судової колегії було здійснено заміну судді Волкова К.В., у зв'язку з відпусткою, на суддю Горошко Н.П.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України,  розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Білогірському районі Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень: №0001361/1701/0 від 10.04.2007 в сумі 19141,00грн.- податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності; №0001341701/0/1701/0 від 10.04.2007 в сумі 271468,00грн., №0001571701/1701/1 від 06.07.2007 в сумі 53471,90грн. податок на додану вартість, (а. с. 6).

14.01.2008 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно з якою, позивач просив скасувати податкові повідомлення-рішення: №000136/1701/0 від 10.04.2007, №0001341701/0/1701/0 від 10.04.2007, №00015717011701/1 від 06.07.2007. (а. с. 105).

Крім того, 25.01.2008 від позивача надійшла заява  про уточнення позовних вимог, згідно з якою, він просив скасувати податкові повідомлення-рішення: №0001571701/1 від 06.07.2007 про донарахування податку на додану вартість на суму 35967,00грн. та штрафних санкцій на  суму 17504,90грн.,  №0001341701/1 від 14.06.2007 про  донарахування  податку на додану вартість на суму 179842,00грн. та штрафних санкцій на суму 91626,00грн., №0001361701\1 від 14.06.2007 на суму 13149,13грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин і додержання норм матеріального і процесуального права при прийнятті судом першої інстанції постанови, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з  метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Також, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено що частина 2 статті 124 Конституції України  передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не  забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право  на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.  

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового і валютного законодавства суб'єктом господарської діяльності -підприємцем ОСОБА_1 за період з 16.08.2004 по 31.12.2006, за результатами якої, було складено акт від 30.03.2007 №439/1701/2253922316. (а. с. 16).

Отже, на підставі вказаного акту перевірки, відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

- від 10.04.2007  №0001361701/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в сумі  19141,34грн.;

- від 10.04.2007  №0001341701/0 про визначення  податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 271468,00грн., у тому числі: основний платіж -179842.00грн., штрафні санкції -91626,00грн.

За результатами апеляційного оскарження Державною податковою інспекцією в Білогірському районі Автономної Республіки Крим прийняті податкові повідомлення-рішення, які і оспорюються  позивачем, а саме:

- №0001571701/1 від 06.07.2007 про донарахування податку на додану вартість на суму 35967,00грн. та штрафних санкцій на  суму 17504,90грн.;

- №0001341701/1 від 14.06.2007 про донарахування податку на додану вартість на суму 179842,00грн. та штрафних санкцій на суму  91626,00грн.;

- №0001361701/1 від 14.06.2007 про донарахування податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності  на суму 13149,13грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для донарахування податку з доходів фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 13149,13грн. (спірне податкове повідомлення-рішення від 14.06.2007 №0001361701/1) стали наступні обставини.

Як вбачається з акту перевірки, позивач з 16.08.2004 по 31.12.2006 відповідно до заяви на право застосування спрощеної системи оподаткування, підприємницьку діяльність здійснював за спрощеною системою оподаткування, обліку і звітності, свідоцтво про сплату єдиного податку (позивач здійснював діяльність -пасажирські перевезення -маршрутне таксі).

Відповідач вказує на те, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з початку першого кварталу 2005 не мав права застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Сума доходу за 2004 -102430,99грн., за 2005 -749481,42грн., за 2006 -329566,20грн. підлягає оподаткуванню за загальною системою оподаткування, в наслідок чого, порушена стаття 5 Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19.06.2002 №124-3/02 "Про деякі питання, пов'язані з нарахуванням та сплатою податків в Автономній Республіці Крим", якою передбачено, що у випадку перевищення суб'єктами підприємництва граничного розміру виручки (500000,00грн.), встановленого Указом Президента України від 03.07.1998 №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", як необхідні умови сплати ними єдиного податку загальний об'єм виручки, отриманий такими суб'єктами малого підприємництва, які перевищує граничний розмір, з обліком сум валових витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, оподатковується податком  за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статі 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Також, Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом  року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує  500000,00грн.

Крім того, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками  звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є  остаточною  і не включається до перерахунку  загальних податкових  зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Суб'єкти малого підприємництва -фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком  шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання й перешкоджання господарської діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійснені ними державного контролю і нагляду забороняються (стаття 19 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач з 16.08.2004 по 31.12.2006 відповідно до Указу Президента України "Про  спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"  здійснював діяльність  з пасажирських перевезень -маршрутне таксі та надавав у Державну податкову інспекцію в Білогірського району Автономної Республіки Крим  щоквартально звіти з єдиного податку.

При цьому, поза увагою відповідача було залишено той факт, що стаття 6  Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" передбачає, що суб'єкт підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб ( для фізичних осіб -суб'єктів малого підприємництва).

Чинне законодавство не містить вимог щодо сплати податку на доходи фізичних осіб у випадку перевищення максимально допустимого об'єму, при якому може застосовуватися спрощена система оподаткування, а саме, 500000,00грн.

Єдина вимога, яку містить Указ, це відмова від даної системи оподаткування з початку  найближчого кварталу. За той період, коли підприємець був платником єдиного податку, він надає тільки звіт платника єдиного податку.

Жоден закон або інший нормативно-правовий акт України не передбачає одночасно ведення обліку доходів та витрат з єдиного податку і за загальною системою оподаткування, тому за один і той же звітний період підприємець не може  надавати звітність за різними системами оподаткування.

Оскільки Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" не регулює питання, які зв'язані з місцевими податками та зборами (обов'язковими  платежами),  то  Постанова Верховної Ради Автономної Республіки Криму не може встановлювати податки та збори, тому пункт 1.2. Постанови у даному випадку  є порушенням статті 135 Конституції України.

Крім того, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної  влади та органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статтею 1 Закону України "Про систему оподаткування", встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів),  за винятком особливих  видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору  у вигляді  цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для  споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть  встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Зміни і доповнення  до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов'язкових платежів), механізму їх сплати, вносяться до цього Закону, інших законів про оподаткування  не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього  Закону.

Перелік податків та зборів, які підлягають обов'язкової сплаті, визначений статтями 14, 15  Закону України "Про систему оподаткування", серед яких єдиний податок у переліку податків та зборів не визначений.

Отже, на думку судової колегії, суд першої інстанції правомірно визначив, що донарахування податку з доходів  фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності  в сумі 13149,13грн. за перевищення граничного об'єму виручки за: 4 квартал 2004, 2005 та 2006 є необґрунтованим, що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення  від 14.06.2007  №0001361701/1.

Підставою для нарахування  податку на додану вартість в сумі 271468,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 179842,00грн. (спірне податкове повідомлення-рішення від 10.04.2007 №0001341701/0) та нарахування податку на додану вартість в сумі 35967,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 17504,90грн. (спірне податкове повідомлення-рішення від 06.07.2007  №0001571701/1) стали наступні обставини.

Відповідно до статей 43, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами  господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів в одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку і власного комерційного ризику.

Діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України).

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та за метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з пунктом  9.8 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість", реєстрація платника податку на додану вартість не здійснюється у випадку обрання платником спрощеної системи оподаткування обліку та звітності.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється відповідачем, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 за період, який перевіряється,  здійснював діяльність за спрощеною системою оподаткування, що підтверджується свідоцтвами, виданими Державною податковою інспекцією в Білогірському районі Автономної Республіки Крим, а саме: №001012 серії В від 17.08.2004 строком на 2004, №165816 серії Г від 09.12.2004 строком на 2005, №191209 серії Д від 08.12.2005 строком на 2006.

Крім того, відповідачем не було надано суду доказів, які б підтверджували факти недійсності вказаних свідоцтв, отже, позивач, знаходився на спрощеній системі оподаткування, та звільняється від обов'язкової реєстрації як платник податку на додану  вартість.

Реєстрація  підприємця, як платника податку на додану вартість, який знаходиться  на спрощені системі оподаткування, є правом, а не зобов'язанням.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не є платником податку на додану вартість, оскільки находився позивач на спрощеної системі оподаткування, отже, донарахування податку на додану вартість в сумі 324939,99грн. є неправомірним, що є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень: від 10.04.2007 №0001341701/0 та від 06.07.2007  №0001571701/1.

Згідно з статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві  є будь-які фактичні  дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки,  у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних виїзних планових  та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005  №327, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №925/112050) зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.

Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави  для визначення платнику податкових зобов'язань.

Як вбачається з наданих доказів в матеріалах справи та було встановлено судом першої інстанції, акт перевірки від 30.03.2007 №439/1701/2253922316 містить тільки правові висновки про порушення норм Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" та підсумкові показники, у зв'язку з чим, відсутні можливості встановити на підставі яких первісних документів бухгалтерського та податкового обліку зроблені данні висновки про донарахування податкових зобов'язань.

Також, як на підставу незаконності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень в частині визначення штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 91626,00грн. та в сумі 17504,90грн. суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податкове зобов'язання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 і пункту 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобов'язання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішень про застосування штрафних санкцій у зазначених сумах, податкові зобов'язання не були узгодженими. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях є неправомірним.

За таких обставин, апеляційна інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що визначення позивачу податкових  зобов'язань: з податку на додану вартість в сумі  271468,00грн. та в сумі 53471,90грн., з податку з доходів  фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 13149,13грн. згідно спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірним і висновки акту перевірки від 30.03.2007 №439/1701/2253922316 згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.

Судом першої інстанції  на підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не прийнято акт перевірки від 30.03.2007 №439/1701/2253922316, як доказ встановлення фактів порушення позивачем: Закону України "Про  податок на додану вартість", Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян".

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушень, тому повинен містити вичерпні елементи його складу і підтверджуватись первинними документами. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факти вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Крім того, частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини 2 статті 19 Конституції України.

Також, статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та  охоронюваних  законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової  служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається  на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем суду не було  надано доказів правомірності,  законності  і обґрунтованості спірних податкових  повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань: з податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та штрафних санкцій. Висновки осіб, які здійснювали перевірку, що викладені у акті перевірки від 30.03.2007 №439/1701/2253922316, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

При таких обставинах, факти вказаних порушень слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобов'язань: з податку на додану вартість в сумі 271468,00грн. та в сумі 53471,90грн., з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 13149,13грн. згідно з спірним податковими повідомленням-рішеннями є неправомірним.

Отже, суд першої інстанції відповідно до норм чинного законодавства визначив, що наведене є підставою для задоволення позовних вимог фізичної особи -підприємця ОСОБА_1в повному обсязі.

При викладених обставинах судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду вважає, що постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2008 року у справі № 2-23/15330-2007А було прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2008 року у справі № 2-23/15330-2007А підлягає залишенню без змін.

                    Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

 

                                                            УХВАЛИВ:

1.Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2008 року у справі № 2-23/15330-2007А залишити без змін.

2.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Білогірському районі в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

3.Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.

 

Головуючий суддя                                                                      О.А. Щепанська

Судді                                                                                                    Н.П. Горошко

                                                                                                    І.В. Черткова