Справа № 2-96/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

14 лютого 2011 року  Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області                                                 в складі:

головуючої судді                                                          Бондаренко В.М.,

при секретарі                                                                          Троян В.Б.,

         за участю позивачки                                            ОСОБА_1

                          представника позивачки                      ОСОБА_2

                          представника відповідача                    ОСОБА_3

розглянувши у  відкритому судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Павлоградського міського відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області про відшкодування витрат на санаторно-курортне лікування, придбання проїзних квитків, витрат на супроводження та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

         У червні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Павлоградського міського відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області, в подальшому уточнивши його, в якому просила стягнути з відповідача 32 007,16 грн, з яких 13 000,00 грн перерахувати санаторію «Лазурний»м. Бердянська, 19 007,16 грн сплатити їй для придбання квитків та на супроводження; відшкодувати їй витрати на санаторно-курортне лікування за 2008 рік в розмірі 5 741,00 грн; стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. В обгрунтування позову зазначила, що згідно довідки СМСЧ № 15 від 02.06.2010 року їй необхідно санаторно-курортне лікування у 2010 році, так як з вини працівника відповідача 05.10.1992 року на неї наїхав автобус, у зв»язку з чим вона отримала тілесні ушкодження. Висновком МСЕК від 15.12.1998 року вона стала інвалідом 1групи безстроково та потребує постійного стороннього та побутового догляду, щорічного санаторно-курортного лікування. Також відповідач не відшкодував їй санаторно-курортне лікування у санаторії «Лазурний»м. Бердянська, яке вона отримала у 2008 році. Крім того їй спричинена моральна шкода із-за бездіяльності відповідача. У зв»язку з чим вона і вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

         У судовому засіданні позивачка, її представник підтримали позовні вимоги на підставах зазначених у позові, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до рішення Павлоградського міськрайонного суду від 16.08.2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 були частково задоволені, та з Павлоградського МВ УМВС України у Дніпропетровській області стягнуто на користь спеціалізованого спінального санаторію ім. М.М.Бурденко на придбання путівки 9306,00 грн. Не зрозумівши, як треба виконувати зазначене рішення, так як стягнення стосувалося придбання путівки, та зазначену дію повинна була зробити саме позивачка, Павлоградський МВ УМВС України у Дніпропетровській області вирішив перерахувати зазначені кошти на картковий рахунок самої ОСОБА_1 Так відповідно до довідки фінансового сектору Павлоградського МВ УМВС України у Дніпропетровській області їй на санаторне-курортне лікування було перераховано у 2008 році 7076,80 грн, тоді як ОСОБА_1 не проходила оздоровлення у санаторії ім. М.М. Бурденко. Тому санаторно-курортне лікування, яке отримала ОСОБА_1 у 2008 році у клінічному санаторії «Лазурний»м. Бердянськ, а саме:  з 28.07.2008 року по 13.08.2008 року по путівці вартість якої склала 2579,75 грн повністю компенсовано відповідачем. Стосовно санаторно-курорного лікування позивачки у 2010 році, відповідач зарезервував кошти на її оздоровлення, про що належним чином її повідомляв 03.03.2010 року, 25.06.2010 року, 13.09.2010 року, 24.09.2010 року, але позивачка ігнорувала зазначені повідомлення, таким чином відмовившись від санаторно-курортного лікування. У зв»язку з тим, що відповідач є бюджетною організацією зазначені кошти, як не використані, в кінці 2010 року були повернуті до Державного бюджету України.

 Свідок ОСОБА_4, яка є на даний час начальником фінсектору відповідача підтвердила пояснення представника відповідача щодо обставин та підстав перерахування коштів на санаторно-курортне лікування ОСОБА_1 у 2008 році та не отримання оздоровлення позивачкою у 2010 році.           

Вислухавши пояснення позивачки, її представника, представника відповідача, свідка, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 455 ЦК України в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров»я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов»язані відшкодувати потерпілому всі витрати викликані ушкодженням здоров»я.

П. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»№ 6 від 27.03.1992 року зазначену медичним висновком потерпілому, який став інвалідом 1 групи –щорічно надається безоплатно путівка для санаторно-курортного лікування, компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування й назад. У разі необхідності супроводжувати потерпілого особі, яка це робить, компенсуються витрати на проїзд і житло відповідно до законодавства про службові відрядження. Стягнення додаткових витрат потерпілого може бути проведено і на майбутній час, і при стягненні коштів на придбання путівки на санаторно-курортне лікування суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому.  

          Судом встановлено, що з вини працівника відповідача 05.10.1992 року на ОСОБА_1 наїхав автобус, у зв»язку з чим вона отримала тілесні ушкодження. Висновком МСЕК від 15.12.1998 року вона стала інвалідом 1 групи безстроково та потребує постійного стороннього та побутового догляду, щорічного санаторно-курортного лікування.

         Крім того рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 16.08.2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 були частково задоволені, та з Павлоградського МВ УМВС України у Дніпропетровській області стягнуто на користь спеціалізованого спінального санаторію ім. М.М. Бурденко на придбання путівки 9306,00 грн. 30.04.2009 року до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області надійшов виконавчий лист № 2-48-07 Павлоградського міськрайонного суду від 01.04.2009 року про стягнення з Павлоградського МВ УМВС України у Дніпропетровській області на користь спеціалізованого спінального санаторію ім. М.М. Бурденко на придбання путівки 9306,00 грн. Але 06.05.2009 року державним виконавцем було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з підстав неподання заяви про відкриття виконавчого провадження стягувачем. Тоді як відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. Тому суду доведено, що примусове виконання зазначеного стягнення не здійснювалось, так як ОСОБА_1 за зазначеним виконавчим документом не є стягувачем, а спеціалізований спінальний санаторій ім. М.М. Бурденко не був стороною по справі.

            В судовому засіданні встановлено, та не заперечується сторонами по справі, що ОСОБА_1 не проходила санаторно-курортного лікування у спеціалізованому спінальному санаторію ім. М.М.Бурденко взагалі, тоді як відповідно до довідки фінансового сектору Павлоградського МВ УМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_1 на санаторно-курортне лікування було перераховано на картковий рахунок у 2008 році 7076,80 грн. Тобто суду доведено, що у 2008 році відповідач компенсував їй витрати на санаторно-курортне лікування, яке вона проходила у іншому санаторно–курортному  закладі, клінічному санаторії «Лазурний»м. Бердянськ, а саме:  з 28.07.2008 року по 13.08.2008 року по путівці вартість якої склала 2579,75 грн. Тому вимоги позивачки щодо відшкодування витрат на санаторно-курортне лікування за 2008 рік не підлягають задоволенню.

            Суду не було доведено, що позивачка бажала у 2010 році пройти санаторно-курортне лікування, тоді як відповідно до повідомлень відповідача вона була повідомлена належним чином про наявність коштів на її оздоровлення, які в кінці 2010 року були повернуті до Державного бюджету України. Тому вимоги позивачки щодо майбутніх витрат на санаторно-курортне лікування у 2010 році не підлягають задоволенню.

            Що ж стосується вимог позивачки про стягнення коштів на придбання квитків для проїзду до місця лікування й назад, а також витрат для супроводження потерпілого особі, яка це робить, на проїзд і житло, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до діючого законодавства передбачена компенсація зазначених витрат відповідачем, однак, позивачка не надала відповідних доказів про понесення таких розходів і на думку суду ці вимоги заявлені передчасно.

           Статтею 23 ЦК України визначено поняття моральної шкоди, в чому вона полягає, порядок визначення та стягнення. Крім того, в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»є роз’яснення, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позначених моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди без вини, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Тому, позивачка не має права на відшкодування моральної шкоди з відповідача.

Таким чином, суд повно і всебічно з»ясував усі обставини справи та дав оцінку усім наявним доказам у справі, які дають підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись, ст. 455 ЦК України, ст. ст. 10, 57-61, 76, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

         У задоволенні позовної заяви  ОСОБА_1 до Павлоградського міського відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області про відшкодування витрат на санаторно-курортне лікування, придбання проїзних квитків, витрат на супроводження та стягнення моральної шкоди - відмовити.

         Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський  міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя:ОСОБА_5