КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.12.2011 № 05-5-48/13136
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Куксова В.В.
Яковлева М.Л.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 – представник за довіреністю, Бордюг П.І. - директор,
від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Літпром”
на ухвалу Господарського суду м. Києва від 01.11.2011 року
у справі №05-5-48/13136 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Літпром”
до Публічного акціонерного товариства „Науково-дослідний інститут електрохімічних приладів”
про витребування майна та стягнення збитків у розмірі 792755,90 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.11.2011р. по справі №05-5-48/13136 позовну заяву і додані до неї документи повернуто без розгляду на підставі пункту 4 статті 63 ГПК України з посиланням на те, що не подано доказів сплати судового збору в установленому порядку і розмірі.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою та просить її скасувати, посилаючись на порушення господарським судом норм процесуального права.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, перевіривши підстави залишення позовної заяви без розгляду, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.
Згідно із ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" розмір ставки держмита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру, що подаються до господарських судів України становить 5 (п’ять) неоподаткованих мінімумів доходів громадян (85 грн.); із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів України становить 1% ціни позову, але не менше шести неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) та не більше 1500 неоподаткованих мінімумів (25 500,00 грн.).
Відповідно до ч. 1 п. 1, 2 ст. 55 ГПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується.
Під предметом позову розуміють матеріально-правову вимогу, яка подається в суд до відповідача відносно усунення допущеного відповідачем порушення суб’єктивного права позивача. Підставу ж позову складають вказані позивачем обставини, з якими позивач пов’язує свою матеріально-правову вимогу або правовідношення, яке в цілому складає предмет позову.
Тобто, як предмет, так і підстава позову визначається позивачем на власний розсуд в поданій до суду позовній заяві.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактично позивачем заявлено дві майнові вимоги, а саме: вимога про стягнення збитків у розмірі 792 755,90 грн. та вимога про витребування майна.
Витребування майна заявник мотивує ст.ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої (ст. 387 Цивільного кодексу України) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.
Наведене свідчить про те, що заявник вимагає витребувати майно з незаконного володіння відповідача (віндикація), а не повернути майно у зв’язку з розірванням договору оренди (ст. 785 Цивільного кодексу України), тобто вимога про витребування майна (на підставі ст.ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України) є вимогою майнового характеру.
Аналогічний висновок міститься в постановах Вищого господарського суду України від 03.03.2011 р. у справі №05-5-23/13682 та від 03.03.2011 р. у справі №05-5-23/13657.
З матеріалів позову вбачається, що в якості доказу сплати державного мита заявник додав до позовної заяви платіжні доручення №534 від 15.06.2011 р. на суму 7 930,00 грн. та №563 від 31.08.2011 р. на суму 85,00 грн., в той час, як повинен був сплатити 1% від розміру заявлених до стягнення збитків та 1% від вартості витребуваного майна. З п. 1.1 договору оренди нежитлового приміщення та устаткування від 01.01.2011 р. вбачається, що загальна вартість майна, вимога про витребування якого згідно ст. 387 Цивільного кодексу України заявлена у позові, становить 1 145 078,28 грн.
Отже, державне мито за таку вимогу (витребування майна) становить 11 450,78 грн.
Враховуючи вищевикладене та на підставі п.4 ст.63 ГПК України судом першої інстанції було повернуто позовну заяву без розгляду.
Проте, колегія суддів вважає, що даний висновок є передчасним, оскільки суд не позбавлений права зобов’язати позивача сплатити в ході судового розгляду недоплачену суму державного мита у встановленому порядку та розмірі, а в разі не виконання вимог суду залишити позов без розгляду на підставі ст.81 ГПК України.
Крім того, звертає увагу на те, що позивачем фактично по першій вимозі було сплачено державне мито у встановленому порядку та розмірі.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що ухвалу Господарського суду м. Києва від 01.11.2011р. по справі №05-5-48/13136 слід скасувати, а матеріали справи направити на розгляд до Господарського суду м. Києва.
Пункт 10 частини 2 статті 105 ГПК України передбачає, що у постанові має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Разом з цим, за подання апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у сумі 492,50 грн. в порядку, передбаченому Законом України «Про судовий збір».
Згідно абзацу 2 ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки на даній стадії судового провадження не виявляється можливим встановити, на користь якої зі сторін відбудеться судове рішення у даній справі, то у суду апеляційної інстанції відсутня можливість визначити особу, на яку буде покладено судовий збір. При цьому, суду першої інстанції під час розподілу господарських витрат після прийняття рішення у даній справі по суті слід вирішити питання щодо відшкодування судового збору в тому числі і за перегляд ухвали про повернення позовної заяви у апеляційній інстанції з урахуванням вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд-
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Літпром” задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 01.11.2011р. по справі №05-5-48/13136 скасувати.
3. Матеріали справи №05-5-48/13136 передати на розгляд до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Авдеєв П.В.
Судді Куксов В.В.
Яковлев М.Л.