Справа № 2-73\08

 РІШЕННЯ

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2008 р.      Орджонікідзевский районний суд м.Харкова

у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.,

                при секретарі - Гапоненко В.О.,

при участі адвоката - ОСОБА_1.,

за участю позивача - ОСОБА_2., відповідача - ОСОБА_3.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом:

                ОСОБА_2до ОСОБА_3про стягнення подвійної суми завдатку,-

ВСТАНОВИВ:

                Позивач - ОСОБА_2. звернувся до суду 22.11.2006 р. з позовною заявою про стягнення зі ОСОБА_3. за договором про наміри та завдаток від 09.06.2006 р. подвійної суми завдатку в розмірі 202 000 грн., судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн. та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи - 30 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що домовившись про покупку у відповідача нежитлових приміщень АДРЕСА_1, 09.06.2006 р. між ним та відповідачем був укладений договір про намір та завдаток, оформлений письмово,  згідно якому він зобов'язався купити, а відповідач - продати, не пізніше трьох місяців з дня укладення цього договору, вищевказані нежитлові приміщення, в забезпечення виконання сторонами наміру про наступне укладення договору купівлі-продажу позивач передав відповідачу завдаток - грошову суму в 20 000 доларів США,  еквівалентну  101 000 грн., але відповідач ухилився від виконання договірних зобов'язань по укладенню договору купівлі-продажу нерухомого майна, 09.09.2006 р. до обумовленої між сторонами нотаріальної контори  не з'явився, до сих пір добровільно не повернув позивачу подвійну суму завдатку, як передбачено ст.571 ч.1 ЦК України, чим порушив плани позивача щодо використання нежитлових будівель для свого бізнесу. Позивач також посилається на те, що відповідач постійно обіцяв йому провести у найближчий час угоду або повернути йому суму завдатку, але як виявилось пізніше - лише відстрочував час та вводив позивача в оману, тому з вини відповідача він втратив час та інші варіанти, які підходили йому для покупки приміщень для бізнесу, марно оформив кредит,  що призвело до порушення життєвих планів позивача і понесення збитків.

                Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що фактично спірні нежитлові приміщення належали йому і договір про наміри і завдаток з позивачем дійсно уклав він, але грошей по цьому договору він не отримував, тому що база станом на 09.06.2006 р. офіційно належала за юридичними документами його працівнику ОСОБА_4, і продавав її ОСОБА_3. через ріелтера. Виконати вимоги договору про наміри та передати будівлю позивачу він не зміг тому, що ОСОБА_4 без його відома передав право власності на спірне нерухоме майно третім особам. У даний час триває цивільний процес про поновлення порушеного права ОСОБА_3. на вказані нежитлові приміщення АДРЕСА_1

                Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши й оцінивши зібрані докази, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

                Позивачу ОСОБА_2. через агентство нерухомості стало відомо про продаж бази (складського приміщення), розташованого за адресою АДРЕСА_1, він заінтересувався цими нежилими приміщеннями, через це познайомився з продавцем ОСОБА_3., який попередньо представлявся як власник бази, документів кому фактично належала ця база на праві власності - ОСОБА_2. не бачив. На підтвердження наміру у майбутньому укласти договір купівлі-продажу між ОСОБА_2. і ОСОБА_3. 09.06.2006 р. був укладений письмовий договір про наміри та завдаток згідно якого позивачем передано відповідачу грошову суму, еквівалентну 20 000 у.о., що складає за курсом НБУ 101000 грн., що забезпечувало не пізніше трьох місяців від дня підписання цього договору, а саме від 09.06.2006 р., укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень АДРЕСА_1за ціну, еквівалентну 210 000 у.о.

                З пояснень позивача слідує, що після того, як він дізнався через агентство про продаж бази, він приїхав до ОСОБА_3. з ріелтером і юристом, ОСОБА_3. зізнався їм, що у нього багато нерухомості, але вся зареєстрована не на нього, а на третіх осіб: дружину, кума або ще когось. ОСОБА_2. зазначив, що юрист попереджував його які негативні наслідки може мати купівля нерухомості в особи, яка не є прямим власником майна,  радив позивачу зовсім не зв'язуватися з купівлею цієї бази, але ОСОБА_3. почав демонструвати позивачу телефонні дзвінки потенціальних покупців, охочих купити базу та дав ОСОБА_2. зрозуміти, якщо той дасть йому завдаток, то він може притримати для нього приміщення, що так його цікавлять. Всупереч переконанням юриста не робити цього, ОСОБА_2. вирішив внести авансовий платіж та все-таки купити цю базу. Договір про наміри і завдаток укладали  09.06.2006 р. в офісі ОСОБА_3., там висіла табличка «депутат», була охорона, бланк договору принесла ріелтер, заповнив його ОСОБА_3., після чого вони з ОСОБА_2. підписали цей договір.

                 Для покупки нерухомості ОСОБА_2. оформив кредит в банку під заставу свого будинку на суму 64000 доларів США, базу оцінили в 220 000 доларів США, та коли він приїхав до ОСОБА_3. з усіма необхідними для покупки документами, той почав перешкоджати ОСОБА_2. в доступі на базу, потім став казати, що ця база йому вже не належить, а належить іншій особі і гроші він віддав цій особі, а згодом ОСОБА_3. зовсім перестав виходити на зв'язок з позивачем. 08.09.2006 р. позивач через приватного нотаріуса ОСОБА_5. надіслав на адресу відповідача нотаріально завірену заяву про намір укласти договір купівлі-продажу нерухомості по вул.Північній з повідомленням запропонованого місця, датою та часом для укладення цього договору. Відповідач 09.09.2006 р. у вказаний час до нотконтори для оформлення договору купівлі-продажу не з'явився, чим порушив свої договірні зобов'язання, та до цього часу подвійну суму завдатку не повернув, ухиляється від зустрічей з позивачем, на його звернення до нього вирішити виниклий спір добровільно належним чином не реагує, пояснень про своє небажання виконувати взяте на себе зобов'язання позивачу не надає.

                Згідно до ст.530 ч.1 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

                Виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, згідно до ст.ст.546, 547 ЦК України.

                У положеннях, закріплених у ст.635 ЦК України, зазначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона попереднього договору, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням.

                Відповідно до ст.570 ЦК України завдатком   є грошова  сума  або  рухоме  майно,  що  видається кредиторові боржником у рахунок  належних  з  нього  за  договором платежів, на підтвердження зобов'язання  і  на  забезпечення  його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена  в  рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ст. 570 ЦК України).  Правила ст..571 ЦК  застосовується у  випадках,  коли  між сторонами було укладено договір, але він  не  виконується  з  вини якоїсь із сторін. У разі, коли  сторони  лише  домовились  укласти договір, але відповідно  його  не  оформили,  сплачені  в  рахунок виконання договору платежі вважаються  авансом  і  повертаються  в тому розмірі, в якому надавались.   Оскільки договору купівлі-продажу майнових прав, який  би  за своєю формою і змістом відповідав вимогам закону, між сторонами  у справі укладено не  було,  а  сторони  лише  виразили  свій  намір укласти  такий  договір  в  майбутньому,  сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансовими і повертаються у тому розмірі, в якому вони надавалися, згідно ч.2 ст.570 ЦК України.

                Оскільки відповідно    до    ст.   99   Конституції   України і Указу Президента України від 25  серпня  1996  р. « Про  грошову  реформу в Україні" грошовою одиницею і єдиним законним засобом платежу на території України  є гривня,  стягненню  підлягає  сума  в розмірі 20000  дол.  США за курсом Національного банку України,  що на день ухвалення  рішення становило 5 тис. 50 грн (5,05 грн за 1 дол. США), тобто 101 000 рн.

                Судом встановлено, що ОСОБА_2. домовився зі ОСОБА_3. про укладення договору купівлі-продажу у певний строк, ОСОБА_2. направив ОСОБА_3. передбачену ч.3 ст.635 ЦК України пропозицію про його укладення, але вони так і не оформили цей договір з вини ОСОБА_3., тому з відповідача необхідно стягнути на користь ОСОБА_2. суму авансу.

                Посилання відповідача на те, що він не отримував грошові кошти від позивача по укладеному договору про наміри і завдаток є необґрунтованими у зв'язку з тим, що він не оспорює укладення і підписання саме ним цього договору з ОСОБА_2., а також він не надав доказів і не довів суду той факт, що після укладання договору з позивачем  авансовий платіж він передав  особі, якої вона належала. а не взяв собі. Ці доводи підтверджують висновок про те, що відповідач отримав суму, зазначену  в п 2  договору від 09.06.2006 р.

                Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. ОСОБА_2. при зверненні до суду сплатив судовий збір у сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. Але, враховуючи вимоги ст.88 ЦПК України при частковому задоволенні позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останнім судовий збір в розмірі 1% від суми задоволених позовних вимог, а саме 1010 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.

                На підставі викладеного і керуючись ст.ст.10, 11, 15, 60,  88, 209,  212,  214-215 ЦПК України, ст.ст.509, 524-526, 530, 546, 547, 570, 571, 635, 638, 640 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

                Позовні вимоги ОСОБА_2задовольнити частково.                   

                Стягнути на користь ОСОБА_2зі ОСОБА_3суму авансу в розмірі 101 000 грн., та судові витрати в розмірі 1040 грн.,  а всього - 102 040 (сто дві тисячі сорок) грн.

                У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

                Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до 18 квітня 2008 р. через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про  апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

                Суддя  -