Україна

Суворовський районний  суд міста Одеси

Справа №  2-4319

2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

           13 грудня      2011 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі головуючого судді Гудіної Н.І.

при секретарі Мельніченко А.О.

розглянув в відкритому судовому засіданні в місті Одесі

справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку, про виписку ( зняття з реєстрації) з домової книги ОСОБА_2

Установив:

Позивач   звернувся до суду з цим позовом обгрунтовуючи свої вимоги тим, що  він проживає на території садиби за адресою: АДРЕСА_1.  Земельна ділянка розміром 28,2 кв.м х 5 кв.м є частиною садиби згідно ст. 381 ЦК України і надана  у користування за цільовим призначенням ч.2 ст. 377 ЦК України, якою він користується з усної угоди співвласників, яка знаходиться через мостіння, напроти його кімнат (веранди, кухні згідно технічного паспорту). На протязі останніх років з 1991 року він відновив огорожу спільно з сусідами, розчистив цю ділянку, викорчував старі дерева, удобрив землю, насадив нові дерева та кущі, кожний рік насаджую овочі та квіти. Решта земельної ділянки пустує. Ці дії підтверджують сусіди. З цих умов і згідно ч.1 ст.181 ЦК України (нерухоме майно), ч. 1 ст. 361 (виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності), ч.1 ст. 344 ЦК України (набувальна давність), ст.1225 ЦК України (успадкування права на земельну ділянку), ст.96 ЗК України (обов’язки землекористувачів), вважає можливим визнати за ним право приватної власності на цю земельну ділянку.  Також просить суд, визнати за ним право на   частину грошових заощаджень батьків,  згідно ч.2 ст.1228 ЦК України, ст. 1245 ЦК України.  Крім того, позивач зазначив, що ОСОБА_2 в 1996 році одержав свідоцтво про право на спадщину за законом, але фактично в права спадкоємця не вступив (не скористався правом і не виконав обов’язки з дня відкриття заповіту). В даний час ОСОБА_2 не може визначити свою частину так, як її не існує тому, що ОСОБА_2 не скористався даними правами і не виконував обов’язки квартиронаймача згідно ст.360 ЦК України ст.151, ст.177 ЖК України (обов’язки). На даний час власниця житлового будинку є померла, а спадкоємці не оформили Державний Акт на приватну власність згідно ст. 182 ЦК України. За 15 років, рахуючи дату з 17.03.95 року з моменту відкриття заповіту, за усною згодою житловий будинок був розподілений на три частини між сторонами по справі згідно п.1.2 ст. 358 ЦК України, ст. 71, 72 ЖК України (здійснення права).  За цей період часу ОСОБА_2 не пред’явив претензій про порушення його прав та обов’язків згідно ст. 16 ЦК України, а також згідно ст. 397 (суб’єкт права володіння майном), ст. 344 (набувальна давність), ч.2 ст. 1300 (зміна в заповіті), ст. 1301 ЦК України, втрачає право на частину майна по заповіту, і може вимагати відповідну матеріальну компенсацію згідно ст. 358 ЦК України. Позивач просить суд, позбавити права на видане свідоцтво в 1996 року (свідоцтво на право заповіту за законом) відповідача та зняти його з реєстраційного обліку.

Відповідачі та третя особа    в судове  засідання не  з'явилися, про час та місце слухання справи сповіщені належним чином. про причини  неявки суд не сповістили.

Вивчивши матеріали справи    , вислухав думку позивача, що наполягав на задоволенні позову, суд дійшов до висновку про те, що в задоволенні позову належить відмовити з наступних підстав:

В судовому засіданні встановлене наступне:

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2011 року ОСОБА_1. частково в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2011 року  справа в частині про визнання права власності на земельну ділянку, про виписку ( зняття з реєстрації) з домової книги ОСОБА_2 направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідачі та третя особа    в судове  засідання не  з'явилися, про час та місце слухання справи сповіщені належним чином,про причини  неявки суд не сповістили.

Вивчивши матеріали справи    , вислухав думку позивача, що наполягав на задоволенні позову, суд дійшов до висновку про те, що в задоволенні позову належить відмовити з наступних підстав:

В судовому засіданні встановлене наступне:

Позивач проживає на території садиби за адресою: АДРЕСА_1.  Земельна ділянка розміром 28,2 кв.м х 5 кв.м є частиною садиби згідно ст. 381 ЦК України і надана  у користування за цільовим призначенням ч.2 ст. 377 ЦК України, якою він користується з усної угоди співвласників, яка знаходиться через мостіння, напроти його кімнат (веранди, кухні згідно технічного паспорту).            

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до  ст.64 ЦПК України письмовими доказами є будь - які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що позивач не надав суду письмових доказів про виділ в натурі майна із спільної часткової власності , про встановлення порядку користування нежитловими приміщеннями, про виділ частки із сумісної власності , про позбавлення права на свідоцтво на право заповіту за законом .

Стаття 16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересі фізичних і юридичних осіб, проте такого способу захисту порушеного права я позбавлення права на свідоцтво про право на спадщину за заповітом або за законо вказана стаття не передбачає.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, які раніше були надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до положень Земельного кодексу України (стаття 125), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником чи користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Згідно з положеннями цього ж нормативно-правового акту, право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які можуть бути отримані покупцем лише на підставі документу про оплату вартості ділянки за відповідним договором.  

Відповідно до ст.116 Земельного Кодексу України   :»    1. Громадяни та юридичні особи набувають права власності  та права  користування  земельними  ділянками із земель державної або
комунальної власності за рішенням  органів  виконавчої  влади  або органів   місцевого   самоврядування   в   межах  їх  повноважень, визначених  цим  Кодексом  або  за  результатами аукціону. { Абзац перший  частини  першої статті 116 із змінами, внесеними згідно із Законом N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 }
Набуття права власності громадянами та юридичними особами  на
земельні  ділянки,  на  яких  розташовані об'єкти,  які підлягають приватизації, відбувається в порядку,  визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до ст.120 Земельного Кодексу України:»       1.  До  особи,  яка  придбала  житловий  будинок, будівлю або споруду,  переходить право власності на земельну ділянку,  на якій  вони розміщені,  без зміни її цільового призначення,  у  розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку,  будівлі або
споруди  розмір  земельної  ділянки  не  визначено,  до   набувача переходить  право  власності на ту частину земельної ділянки,  яка зайнята житловим будинком,  будівлею або спорудою,  та на  частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ст.125 Земельного Кодексу України:»    Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 Земельного Кодексу України :»    1. Право   власності   на   земельну   ділянку  посвідчується державним актом,  крім випадків,  визначених частиною другою  цієї статті.
2. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із
земель  приватної  власності   без   зміни   її   меж,   цільового призначення, посвідчується:
а) цивільно-правовою   угодою   щодо   відчуження   земельної ділянки,  укладеною  в  порядку,  встановленому  законом,  у  разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;
б) свідоцтвом про право на спадщину.
3. Право    постійного    користування   земельною   ділянкою посвідчується державним актом  на  право  постійного  користування земельною ділянкою.
4. Форми  державних  актів  на  право  власності  на земельну ділянку,  право   постійного   користування   земельною   ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

5. Право  оренди  земельної  ділянки  посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

6. При  набутті  права  власності  на  земельну  ділянку   на підставі  документів,  визначених  частиною  другою  цієї  статті, державний  акт  на  право  власності  на  земельну   ділянку,   що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на  земельну  ділянку,  в  кожному  такому
випадку відчуження земельної ділянки.
На державному  акті  про  право власності на земельну ділянку  нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку  про  відчуження   земельної   ділянки   із   зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.
Орган, який  здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень,  робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на   підставі   документа   про   її   відчуження,  складеного  та посвідченого  в  порядку,  встановленому  законом,   протягом   14 календарних  днів  з  дня  подання  до  цього  органу  зазначеного документа.  Забороняється  вимагати  для  здійснення  відмітки  та
державної  реєстрації  прав  на  нерухоме  майно  та  їх  обмежень документи, не передбачені цією статтею.

У разі  зміни  співвласника  або   набуття   права   спільної власності  на  земельну  ділянку  орган,  який  здійснює  державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх  обмежень,  також  вносить зміни  до  державного  акта  на  право  власності  на  землю  щодо співвласників земельної ділянки.

7. Відчуження частини земельної ділянки  з  виділенням  її  в окрему  земельну ділянку здійснюється після отримання її власником державного акта,  що посвідчує право власності на сформовану  нову земельну ділянку.

8. У разі якщо державним актом на право власності на земельну ділянку було посвідчено  право  власності  на  декілька  земельних ділянок,  відчуження  однієї  з  цих  ділянок  здійснюється  після виготовлення державного акта,  що  посвідчує  право  власності  на кожну з цих ділянок.

9. Державний  акт  на  право  власності  та  право постійного користування  земельною  ділянкою  видається  на   одну   земельну ділянку.

Право постійного  користування на декілька земельних ділянок, наданих  під  будівництво  та  обслуговування  лінійних   об'єктів (доріг,  трубопроводів,  ліній  електропередачі та зв'язку),  може посвідчуватися одним державним актом.

 Стаття  126  в  редакції  Закону  N  1066-VI  (  1066-17  ) від
05.03.2009 }
Таким чином, позивач не довів в судовому засіданні своє право на земельну ділянку. Крім того, сторонами взагалі не  визначений порядок користування земельною ділянкою, тому в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Крім того, позивач в судовому засіданні не довів  обставини  відповідно до яких відповідач повинний бути знятий з реєстраційного обліку, Як вбачається з пояснень позивача, відповідач є власником частини спірного будинку. Позивачем не надано будь-якіх доказів того, що відповідач позбавлений права власності на належну йому частину будинку, тому він як власник має право проживати або не проживати в ньому, не втрачаючи права бути зареєстрованим. Тому суд вважає, що в цей частині  позову також належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57,60, 64,169,   209,212- 215 ,218 ЦПК України,  ст. 16 ЦК України,ст. ,116,120, 125 ,126 Земельного Кодексу України    суд, -         

Вирішив:

В позові  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку, про виписку ( зняття з реєстрації) з домової книги ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд  Суворовського району міста Одеси  шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення  апеляційної скарги.

 Суддя-