ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

12 травня 2025 рокусправа № 380/17416/24

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Центр пробації» (далі – відповідач), у якому просить:

- визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації», які полягають у застосуванні з січня 2020 по липень 2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї;

- зобов`язати Державну установу «Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з січня 2020 року по липень 2022 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що проходила службу в Державній установі «Центр пробації». Вказує, що за період з січня 2020 року по липень 2022 року відповідач неправильно нараховував та виплачував їй грошове забезпечення, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Стверджує, що у зв`язку з наведеними обставинами отримала матеріальну допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу при звільненні у заниженому розмірі. Вважаючи поведінку відповідача щодо неповноти нарахування та виплати місячного грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 20.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

30.08.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що виплата грошового забезпечення особам начальницького складу здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», який прийнято відповідно до постанови №704 з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Вказує, що при нарахуванні усіх складових грошового забезпечення позивачці правомірно використовував розрахункову величину прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018. Зазначає, що протягом спірного періоду (2020-2022 років), зміни до розміру прожиткового мінімуму, який є розрахунковою величиною для нарахування та виплати грошового забезпечення позивачки, Кабінетом Міністрів України не вносились. Крім того, наголошує, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Бюджетні асигнування на 2020, 2021, 2022 рік відповідно до законів про Державний бюджет на 2020, 2021, 2022 рік не передбачали збільшення видатків на підвищення посадових окладів осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби. З урахуванням викладеного просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.05.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження відмовлено.

Ухвалою суду від 09.05.2025 у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачка проходила службу в Державній установі «Центр пробації».

Відповідно до витягу з наказу Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України від 26.12.2022 №737/К майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-001403), старшого  інспектора Львівського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області звільнено за п. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів») з 31.12.2022.

Державна установа «Центр пробації» застосовувала при обчисленні посадового окладу позивачки та окладу за військовим званням прожитковий мінімум, встановлений законом на 01.01.2018, що підтверджено відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву.

У відповідь на адвокатський запит від 04.07.2024, листом від 11.07.2024 №80/77-ЗПІ/11/Ян-24 відповідач надав копії грошового атестату та розрахункових листків та додатків до особових рахунків.

Вважаючи дії відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати місячного грошового забезпечення (у тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з січня 2020 року по липень 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розмір, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2020, 2021, 2022) року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», протиправними, позивачка пред`явила цей позов.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із незастосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, під час обчислення грошового забезпечення позивачки.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За правилами ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами ст. 40 Закону №2232-XII регламентовано, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV), на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

За правилами ч. 1, 2, 3, 5 ст. 23 Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців унормовано Законом України від 20.12.1991 №2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), ст. 1 якого встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За змістом ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 1, 2 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII).

Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» який прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - порядок № 925/5).

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), п. 1 якої, серед іншого, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 15.

Відповідно до п. 2 постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 (у редакції, чинній до 01.10.2020) містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова №704 набрала чинності 01.03.2018.

Разом з тим, 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – постанова №103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 п. 4 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

При цьому зміни до додатків, у тому числі до приміток додатків 1, 14, не вносилися. За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем безпосередньо для супроводу та зв`язку з нормою, а відтак вона не має визначального значення.

Отже, з 24.02.2018 (з дати набрання чинності постанови №103) змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Суд акцентує на тому, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) п. 4 вже був викладений в редакції змін згідно з п. 6 постанови №103.

Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови №103, яким внесені зміни до п. 4 постанови №704. Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 зазначену постанову адміністративного суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Тобто з 29.01.2020 у зв`язку з втратою чинності п. 6 постанови №103 відновлено дію п. 4 постанови №704 у первинній редакції.

Таким чином, відповідно до редакції п. 4 постанови №704, яка діяла до внесення змін, розрахунковими величинами для визначення розміру посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, та відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Крім того, суд звертає увагу, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ).

За змістом п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Оскільки ця норма чинна та за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 постанови №704, а також додатків 1, 12, 13, 14 до неї, то відсутні правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Застосування зазначених нормативно-правових актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 в справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки:

- з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».

У подальшому такий висновок підтриманий Верховним Судом, зокрема, але не виключно у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), №120/6288/21-а (постанова від 15.02.2023), №340/3604/22 (постанова від 05.04.2023), №340/608/23 (постанова від 02.04.2024), №140/5956/22 (постанова від 24.07.2024).

За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до обставин справи, що розглядається, суд зазначає, що для вирішення питання про наявність у позивачки права на перерахунок грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 необхідно встановити чи відбулось зростання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій регламентовано Законом України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі - Закон №2017-III).

За дефініцією, закріпленою ст. 1 Закону №2017-III, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти (ст. 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому за правилами ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).

Таким чином, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Натомість, Закон України від Закон України від Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2020, 2021, 2022 роки відповідно, не містять.

Таким чином, положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати п. 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Відтак, розрахунковою величиною для визначення розміру грошового забезпечення позивачки є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, а перерахунок її грошового забезпечення потрібно здійснити з 01.01.2020.

Ця позиція кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22, від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує при вирішенні цієї справи.

Водночас, суд зауважує, що 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», якою внесено зміни до п. 4 постанови №704,  виклавши абц. 1 в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 і саме з цієї дати діє нова редакція п. 4 постанови №704, за яким встановлено фіксований розмір грошової суми, з якого обчислюються розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.

Жодним із положень постанови №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема й у період з 29.01.2020, дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування п. 6 №103, яким внесено зміни до п. 4 постанови №704.

За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв`язку із чим повинні зазначатися в останньому.

Зважаючи на відсутність у постанові №481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, в суду, станом на час вирішення цього спору, відсутні підстави для висновку, відмінного від вищевикладеного, згідно з усталеною практикою Верховного Суду.

Викладене дозволяє виснувати про наявність у позивачки права на перерахунок та виплату місячного грошового забезпечення за період з січня 2020 року до липня 2022 року, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно. Тобто відповідач протиправно застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивачки таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

Стосовно виплати позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої   статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до абз 3 п. 14 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Приписами п. 2 підрозділу 22 розділу ІІІ порядку №925/5 унормовано, що невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Зі змісту витягу з наказу Державної установи «Центр пробації»  від 26.12.2022 №737/К вбачається, що позивачці підлягала до виплати грошова компенсація за невикористаний 01 (один) календарний день чергової відпустки за 2022 рік.

Пунктом 1 підрозділу І розділу ІІІ порядку №925/5 визначено, що  особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я (через хворобу), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.

За змістом п. 1 підрозділу 14 розділу ІІ порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з п. 3 підрозділу 14 розділу ІІ порядку №925/5 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір допомоги для оздоровлення, включаються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення, які мають постійний характер, на які має право особа рядового чи начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку.

Із аналізу наведених нормативних приписів суд виснує, що виплата грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористану відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця. Відтак, перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, у тому числі й одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які є предметом цього спору.

За таких обставин поведінка відповідача щодо нездійснення донарахування та виплати позивачці грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік (виплачена у червні 2020 року), за 2021 рік (виплачена у травні 2021 року) та 2022 рік (виплачена у липні 2022 року),  допомоги при звільненні (виплачена у грудні 2022 року), компенсації за невикористану відпустку із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, є протиправною. Відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно обраного позивачкою способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд враховує, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За змістом позовних вимог позивачка просить визнати протиправними дії відповідача щодо незастосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022. Проте за своєю правовою природою протиправні дії суб`єкта владних повноважень – це активна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Натомість протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19, від 04.07.2024 у справі №990/61/24.

У контексті правовідносин, які склалися між сторонами спору, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не вчинив тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладеної на нього компетенції згідно з чинним законодавством, а тому настання для позивачки негативних наслідків пов`язано саме з його бездіяльністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила звернення позивачки до суду з цим позовом, суд виснував, що його бездіяльність щодо незастосування під час здійснення нарахування та виплати місячного грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивачки на соціальний захист.

Зважаючи на встановлені судом обставини, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивачки є визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачці місячного грошового забезпечення за період з січня 2020 року по липень 2022 року, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки, компенсації за невикористану відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці місячного грошового забезпечення за період з січня 2020 року по липень 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки, компенсації за невикористану відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

За змістом вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).

Відповідач як суб`єкт владних повноважень жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність поведінки щодо нарахування грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та висновками Верховного Суду, тому такі міркування суд не враховує.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд виснував про задоволення позову повністю, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за пред`явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат вона до суду не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації», яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з січня 2020 року по липень 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки, компенсації за невикористану відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

3. Зобов`язати Державну установу «Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з січня 2020 року по липень 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки, компенсації за невикористану відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка –   ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач –  Державна установа «Центр пробації» (місцезнаходження: Ю. Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050; ЄДРПОУ 41847154).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна