Єдиний унікальний номер справи № 753/18617/24

Провадження №22-ц/824/7651/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2025 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазепіна Валентина Георгіївна, про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації.

Водночас разом з позовом подав до суду заяву про забезпечення позову у справі.

На обґрунтування поданої заяви вказав, що предметом спору є визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації частки квартири, що належала позивачу, тому необхідно вжити заходи забезпечення позову, оскільки невжиття заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у зв`язку з можливим подальшим відчуженням нерухомого майна. При цьому відповідачі обмежили право позивача у користування квартирою та змінили замки у вказаній квартирі, через що позивач не може потрапити в квартиру де проживав тривалий час.

У зв`язку з цим просив суд накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо відчуження, передачі майнових (в тому числі укладання будь-яких договорів, правочинів, передбачених діючим цивільним законодавством) щодо квартири за адресою АДРЕСА_1 ; заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії у перешкоджанні здійснення ОСОБА_2 права користування щодо об`єкту нерухомого майна щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, 18.01.2024 року відповідач ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд неповно і невсебічно з`ясував обставини, що мають значення для вирішення справи. У зв`язку з цим просила апеляційний суд оскаржувану ухвалу суду скасувати в частині арешту на ідеальну частку майна, яка належить на праві власності ОСОБА_3

19 лютого 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

У судове засідання, призначене на 03.04.2025 року сторони не з`явились, про розгляд справи належним чином повідомлялась, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, врахував характер майна, на яке позивач просить накласти арешт, предмет спору та позовних вимог, їх співмірність, а також те, що для вжиття заходів забезпечення позову є наявність достатніх підстав, які дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, зокрема його подальше відчуження відповідачами.

Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може забезпечити позов, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19).

Згідно ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням необхідності саме такого заходу, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також існує реальна загроза унеможливлення чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обрання належного заходу забезпечення позову, відповідного предмету спору, сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову.

Як убачається з матеріалів справи, позивач оскаржує договір дарування та державну реєстрацію на його підставі квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Забезпечення позову стосується безпосередньо цієї квартири, відтак захід забезпечення позову безпосередньо пов`язаний з предметом розгляду справи.

Переважна більшість доводів апелянта полягає в оцінці неналежності вимог позивача, які з точки зору апелянта є безпідставними. У той же час на даній стадії розгляду справи суд не надає оцінки обґрунтованості позовних вимог.

Окремо в якості додаткового обґрунтування необхідності скасування оскаржуваної ухвали апелянт зазначав про те, що позивач оскаржує договір дарування та державну реєстрацію на його підставі спірної квартири, тоді як суд застосував заходи забезпечення стосовної усієї квартири. Оскільки інша квартири, що не перебуває в спорі, належить ОСОБА_3 , оскаржувана ухвала обмежує її в можливості розпорядження і користування своїм майном.

Відповідно до ст.4 ЦПК України судовому захисту, в тому числі й в суді апеляційної інстанції, підлягають невизнані, оспорені та порушені права, свободи та законні інтереси, що належать лише особі, яка звернулася до суду за їх захистом.

В даному випадку апеляційну скаргу подала ОСОБА_1 , яка зазначає про порушення прав ОСОБА_3 . В той же час апелянт не уповноважена діяти в інтересах такої особи, відтак не може ґрунтувати скаргу тим, що на її думку будуть порушені права інших осіб.

Зважаючи на наведене, дані посилання апелянта не можуть бути прийняті судом.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько