Шевченківський районний суд м.Львова

Справа № 2-1560/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

        “20“ грудня 2011 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:

головуючої – судді                              ЛУЦІВ-ШУМСЬКОЇ Н.Л.

при секретарі                                        ТИМКОВИЧ С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним договору позики, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 21.03.2011р. звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, укладеного між ним та відповідачем 01 травня 2010р. та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №383, та про відшкодування 20 000грн. моральної шкоди. В обґрунтування позову покликається на те, що у власності сім’ї ОСОБА_1 знаходилося ВАТ «Пансіонат «Золотий Лев». В 2008р. в силу обставин, що склалися, було укладено «джентльменський договір» з ОСОБА_2, за яким їх родина передала останньому частину сімейного бізнесу. Частки ВАТ «Пансіонат «Золотий Лев» були продані ТзОВ «Пансіонат «Золотий Лев». Восени 2009р. фінансове становище сім’ї покращилося, вони вирішили повернути собі приміщення, що відносилися до їх сімейного бізнесу. Восени 2009р. було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_1 частку в розмірі 50% статутного капіталу ТзОВ «Пансіонат «Золотий Лев». Згодом було досягнуто домовленості про оформлення 01.05.2010р. договору купівлі-продажу другої частки приміщень сімейного бізнесу. Однак ОСОБА_2, ОСОБА_3 01.05.2010р. повідомили, що вказаний договір купівлі-продажу частки буде оформлено за умови оплати їм 150000 доларів США. Вони стали примушувати його до підписання договору позики на вказану суму. Даний договір укладений ним під впливом насильства з боку відповідача та його дружини ОСОБА_7, під психічним тиском та впливом тяжкої для нього обставини, на вкрай невигідних умовах. Його було поставлено в безвихідну ситуацію, оскільки він знав, що в разі не підписання договору позики він втратить весь сімейний бізнес, можливість приватизувати земельну ділянку, на котрій знаходиться родовий маєток та сімейний бізнес і стане банкрутом. Факт передачі грошей був зазначений лише у договорі, фактично він жодних коштів від відповідача не отримував.

Також зазначає те, що договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Оскільки факту передачі грошей не було, даний договір позики не можна вважати таким, що був укладений, тому його можна вважати недійсним.

Крім того, покликається на те, що на укладення договору позики не було отримано дозволу органу опіки та піклування, чим порушено норми Закону України «Про охорону дитинства». Оскільки на його утриманні є двоє малолітніх дітей, то наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення ним договору позики вважає необхідною.

Також зазначає, що нотаріусом ОСОБА_4 порушено ст.9 Закону «Про нотаріат», оскільки та перебувала у трудових відносинах з приватним нотаріусом ОСОБА_8, дружиною відповідача.

У зв’язку з укладенням оскаржуваного договору йому завдано душевних страждань, він знаходиться стані морального пригнічення та дискомфорту, погіршився стан його здоров’я, йому докучають постійні головні та серцеві болі, погіршилася атмосфера в сім’ї, через дії відповідача він втратив багато вигідних пропозицій, оскільки люди почали ставитися до нього з пересторогою, перестали йому довіряти, відтак погіршилися справи в його трудовій діяльності та страждає його бізнес.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав повністю, покликаючись на обставини, вказані у позовній заяві. Просить позов задовольнити.

Представники позивача ОСОБА_9, ОСОБА_10 в судових засіданнях позов підтримали повністю, просять задовольнити цей позов.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовних вимог не визнав, подав письмові заперечення на позов. У цих заперечення вказав, що ОСОБА_3 не є його дружиною, шлюб між ними розірвано в 1994р. ОСОБА_3 не є родичем нотаріуса ОСОБА_4, не перебуває з нею у трудових відносинах, як нотаріуси, вони працюють незалежно, кожна займає свою частину приміщень. Позивачем не наведено жодної правової норми, яка передбачає необхідність згоди органу опіки та піклування для укладення договору позики особами, у яких є малолітні чи неповнолітні діти. При укладенні оскаржуваного договору нотаріусом повністю дотримано вимоги ст.203 ЦК України. Даний договір укладався після підписання договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства між фізичними особами з ОСОБА_6, що свідчить про відсутність тиску на ОСОБА_1, добровільність укладення ним договору позики.

Факт отримання ОСОБА_1 грошей чітко зазначений у п.2 договору позики, який укладений зі згоди його дружини. Відповідач не просив ОСОБА_1 позичати у нього гроші та жодним чином не примушував його до укладення цього договору позики. Тому вважає, що жодних підстав для визнання договору позики недійсним та для стягнення моральної шкоди немає. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_11 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, вважає їх безпідставними та просить відмовити у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечила, підтримавши свої письмові пояснення щодо позову. Просить у задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 проти позову заперечила, підтримавши письмові заперечення на позов. Просить у задоволенні позову відмовити.

          Представник органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації львівської міської ради в судовому засіданні пояснив, що договір позики не відноситься до тих угод, для укладення яких необхідна згода органу опіки та піклування.

          Заслухавши пояснення сторін та їх представників, третіх осіб, показання свідків, дослідивши зібрані по справі докази, з’ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких мотивів.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст.ст.11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 01.05.2010р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений догові позики, за яким ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1188000грн., що за курсом НБУ становило 150000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів до 01.09.2010р. Даний договір позики був укладений ОСОБА_1 зі згоди дружини ОСОБА_1 Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано за №383.

Крім того, 01.05.2010р. ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства, за яким ОСОБА_6 зобов’язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати ОСОБА_1 у власність частку в розмірі 50% статутного капіталу ТзОВ «Пансіонат «Золотий Лев», а ОСОБА_1 зобов’язався прийняти цю частку і здійснити її оплату. Продаж частки вчинено за 150000грн., які сплачені до підписання договору. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано за №380.

В обґрунтування вимог про визнання недійсним договору позики позивач та його представники покликаються на норми ст.ст.203,215,231,233 ЦК України.

При цьому, виходячи зі ст.231 ЦК України, зазначають, що волевиявлення позивача на укладення договору позики не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Його примусили до підписання договору, оскільки в разі не підписання цього договору він втратить можливість приватизувати земельну ділянку, на якій знаходиться родовий маєток та сімейний бізнес і стане банкротом.

Також покликаються на ст.233 ЦК України і стверджують, що оскаржуваний правочин вчинений позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, а саме зі страху втратити сімейний бізнес.

У п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК ), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

У п.23 цієї ж Постанови зазначається, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Аналізуючи зазначені вище правові норми, та виходячи з правових позицій Пленуму ВС України можна зробити висновок про те, що, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору позики, позивач покликається на правові норми, які є протилежними одна одній щодо характеру волевиявлення особи. За ст.231 ЦК України волевиявлення особи не є вільним та не відповідає її внутрішній волі. За ст.233 ЦК України волевиявлення особи вільне, однак викликано впливом тяжкої для неї обставини.

В судовому засіданні позивачем не доведено, що при укладенні договору позики на нього чинився тиск зі сторони ОСОБА_2 чи ОСОБА_3

Свідки зі сторони позивача ОСОБА_12, ОСОБА_13 в судовому засіданні дали показання про те, що зі сторонами вони знайому давно. Про укладення договору позики їм було відомо за декілька днів до його укладення. 01.05.2010р. вони приїхали в приміщення нотаріальної контори на запрошення ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_13 була директором ТзОВ «Пансіонат «Золотий Лев» та мала привезти установчі документи і печатки підприємства для передачі ОСОБА_1 у зв’язку з переоформленням на нього частки ТзОВ. В приміщенні нотаріальної контори, де вони були присутні, і в нотаріуса ОСОБА_4 жодних конфліктів, суперечок, дискусій між сторонами чи подій, які б могли привернути увагу, не було. ОСОБА_1, його батько ОСОБА_14 спілкувалися з ОСОБА_6. Позивач і його батько не були схвильовані чи стурбовані, почували себе добре. Ніякого тиску на них ніхто не чинив. В приміщенні нотаріальної контори свідки були весь час впродовж перебування там позивача та його батька, залишили це приміщення після їх від’їзду. Також свідок ОСОБА_12 пояснив, що йому відомо про те, що ОСОБА_2 не раз позичав кошти ОСОБА_14

Свідок відповідача ОСОБА_6 дав аналогічні показання, також пояснив, що договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства «Пансіонат «Золотий Лев» жодним чином не був пов’язаний з укладенням договору позики між його батьком та позивачем. Укладення договору відступлення частки не ставилося в залежність від укладення договору позики. Договір позики був укладений після підписання договору відступлення частки. Укладення договору позики не було несподіванкою для ОСОБА_1 і жодного тиску на нього чи його батька ніхто не чинив.

          Судом в якості свідка зі сторони був допитаний ОСОБА_15, батько позивача, який ствердив, що договір позики був укладений в результаті тиску зі сторони відповідача та ОСОБА_3, які казали, що в разі не підписання цього договору продадуть частку у статутному капіталі товариства іншій сторонній особі. Також свідок зазначив, що 01.05.2010р. вимога про укладення договору позики була цілковитою несподіванкою для них, вони були в шоковому стані, схвильовані, стурбовані та знервовані, заперечували проти таких вимог. Однак відповідач та ОСОБА_3 наполягали на оформленні позики. Про це він повідомляв ОСОБА_16, що в той час знаходився в їх машині. Та суд критично оцінює такі показання, оскільки вони дані батьком позивача, котрий зацікавлений у позитивному вирішенні спору, спростовуються показаннями інших свідків зі сторони позивача ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Також судом суд допитаний свідок зі сторони позивача ОСОБА_16, який пояснив, що 01.05.2010р разом з позивачем та його батьком під’їхав до приміщення нотаріальної контори. Весь час знаходився у машині позивача. ОСОБА_14 повідомив йому, що у них вимагають укладення договору позики, був схвильований. Однак даний свідок не був присутнім у приміщенні нотаріальної контори, не бачив що там відбувалося та які розмови велися. Крім того, інші свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_6, як і відповідач та третя особа ОСОБА_3, заперечили перебування ОСОБА_16 салоні автомобіля позивача біля нотаріальної контори 01.05.2010р.

В судовому засіданні позивач пояснив, що з приводу неправомірних дій відповідача він 14.04.2011р. звернувся в правоохоронні органи і на підставі його звернення порушено кримінальну справу за фактом примушування до укладення цивільно-правових зобов’язань. Однак саме звернення в позивача правоохоронні органи через рік після укладення договору і порушення кримінальної справи не свідчить про те, що факт примушування позивача до укладення договору позики 01.05.2010р. мав місце. Відповідно до ст.61 ЦПК України таке звернення не звільняє позивача від доказування цієї обставини.

Не заслуговують на увагу покликання позивача на те, що коштів за договором позики від ОСОБА_2 він не отримував, оскільки вони є голослівними, не підтверджуються жодними належними доказами.

Факт отримання позивачем коштів за договором позики чітко зафіксований у п.2 договору, де зазначено, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 1188000грн., що за курсом НБУ становить 150000 доларів США, при підписання цього договору 01.05.2010р. Відповідність договору дійсним намірам сторін також зафіксована у п.14 цього договору та підтверджена підписами сторін.

Судом встановлено, що договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладався після підписання договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 Це підтверджується записами в реєстрі нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_17, де договір купівлі-продажу (відступлення) частки зареєстрований під № 380, а договір позики під №383. Отже, підстав вважати, що договір позики був укладений під страхом втрати сімейного бізнесу, родового маєтку, банкрутства, немає. Окрім того, до придбання 01.05.2010р. ОСОБА_1 50% частки у статутному капіталі ТзОВ «Пансіонат «Золотий Лев» він уже був власником іншої половини товариства.

Відсутні докази і того, що договір позики укладався на вкрай невигідних умовах. Навпаки, позика надавалася позивачу без встановлення процентів, без забезпечення виконання зобов’язання.

Безпідставними є покликання позивача на те, що для укладення договору позики необхідна була згода органу опіки та піклування, оскільки на утриманні позивача є двоє малолітніх дітей. Законодавством України передбачено надання органом опіки та піклування дозволу батькам або особам, що їх замінюють, на укладення угод, що підлягають нотаріальному посвідченню та спеціальній реєстрації. Договір позики не входить до числа тих, що підлягають нотаріальному посвідченню та спеціальній реєстрації.

Не відповідає дійсності твердження позивача про те, що нотаріусом ОСОБА_4 порушено вимоги Закону України «Про нотаріат». Судом встановлено, що приватні нотаріуси ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не є родичами, не перебувають між собою у трудових відносинах. Вони орендують приміщення за окремими договорами та уклали між собою договір про співпрацю. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано ще 26.07.1994р., про що видано свідоцтво.

Суд вважає, що позивачем не доведено недодержання вимог ч.1,3 та 6 ст.203 ЦК України при укладенні договору позики 01.05.2010р. та вчинення цього правочину під впливом насильства, тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Підстав для визнання цього договору недійсним немає.

Отже, договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 01.05.2010р., що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, укладений з дотриманням вимог ст.203 ЦК України та є правомірним.

Також суд вважає безпідставними заявлені на підставі ч.2 ст.231 ЦК України позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв’язку з укладенням договору позики від 01.05.2010р.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст.8,10,11,57,58,60,88,209,212,213,215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

          У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01 травня 2010р. та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №383, відшкодування 20 000грн. моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

Суддя:Н. Л. Луців-Шумська