ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.09.2007 р. у справі №11/558/07 (суддя Василяка К.Л.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. (судді: Тофан В.М., Журавльов О.О., Михайлов М.В.), позов задоволено частково: стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ "Пулінг" 40 202,08 грн. збитків, 401,67 грн. держмита та 117,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено. Відстрочено виконання рішення до 18.10.2007 р.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 18.09.2007 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. у справі №11/558/07 та прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах відмовити, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. 314 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, а прийнятий до перевезення вантаж було втрачено не з вини відповідача, а внаслідок крадіжки.

Розпорядженням в.о. Голови судової палати Овечкіна В.Е. від 19.03.2008 р. №02-12.2/92 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого -судді Глос О.І., суддів: Бакуліної С.В., Кривди Д.С.

Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

13.11.2006 р. позивач та відповідач уклали договір транспортного експедирування №13/11-061, за умовами якого відповідач -"транспортний експедитор" зобов'язався за дорученням та за рахунок замовника виконати чи організувати або забезпечити виконання транспортно-експедиторських послуг, що пов'язані з виконанням, організацією та забезпеченням перевезень вантажу автомобільним транспортом на території України.

Пунктом 2.2.4 названого договору передбачено, що відповідальність транспортного експедитора за зберігання вантажу виникає з моменту прийняття транспортним експедитором вантажу для виконання послуг транспортного експедирування.

13.11.2006 р. відповідач підписав заявку (транспортне завдання №8107) на перевезення побутової техніки згідно з товарно-транспортною накладною з м.Києва до м.Донецька з датою завантаження автомобіля 13.11.2006 р., яку зобов'язався доставити до пункту призначення за два дні -тобто 13-14.11.2006 р.

В цей же день перевізник отримав для перевезення вантаж -аудіо/відео, побутову техніку за накладними №13/11/2006-1999 та №13/11/2006-1993 з оформленням товарно-транспортної накладної від 13.11.2006 р. №32460, згідно з якою перевізником є СПД ОСОБА_1 (відповідач), вантажовідправником -ТОВ "Пулінг", вантажоотримувачем -ТОВ "Електрозв'язок".

14.11.2006 р. під час приймання вантажу вантажоодержувачем -ТОВ "Електрозв'язок" було виявлено недостачу товарно-матеріальних цінностей, про що за участю відповідача було складено акт про виявлення недостачі вантажу під час розкриття автофургону, в якому засвідчено стан автофургону: зірвана пломба правих дверей причепу, пошкоджено замок дверей причепу та порізано тент причепу. Згідно з вказаним актом виявлено відсутність 60 одиниць вантажу. Акт підписано особами, що були присутні під час розкриття фургону, в т.ч. і самим відповідачем -перевізником ПП ОСОБА_1 без зауважень.

Про скоєння злочину ОСОБА_1 було подано заяву до правоохоронних органів.

Враховуючи, що відповідно до ст. 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР, ст. 924 Цивільного кодексу України, 314 Господарського кодексу України відповідач несе відповідальність перед позивачем за втрату прийнятого до перевезення вантажу в розмірі фактичної вартості втраченого вантажу, ТОВ "Пулінг" звернулося до господарського суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення на користь позивача вартості втраченого товару (вантажу) в сумі 40 409,57 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову у частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 40 202,08 грн. є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Згідно з п. 4.2.7 договору транспортного експедирування відповідач зобов'язався забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення до видачі вантажу вантажоодержувачу.

Відповідно до п. 5.2 договору транспортний експедитор несе відповідальність за втрату, пошкодження вантажу відповідно до Статуту автомобільного транспорту УРСР (далі -Статут), Господарського кодексу України.

Статтею 140 Статуту передбачено, що вантажовідправник і вантажоодержувач мають право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за його втрату, якщо цей вантаж не було видано вантажоодержувачу на його вимогу при міжміському перевезенні -протягом 30 днів після закінчення строку доставки.

Відповідно до ст. 133 Статуту автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок: а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача); б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться; в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі; г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні; д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

Згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало; перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до п.п. 1, 3 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини; за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу -в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Факт укладення договору транспортного експедирування від 13.11.2006 р., прийняття відповідачем як перевізником вантажу до перевезення згідно з умовами вказаного договору і втрати частини вантажу (60 одиниць) під час перевезення встановлено господарськими судами, підтверджено матеріалами справи (в т.ч. заявкою від 13.11.2006 р. (транспортне завдання №8107), накладними від 13.11.2006 р. №13/11/2006-1999 та №13/11/2006-1993, товарно-транспортною накладною від 13.11.2006 р. №32460, актом про виявлення недостачі вантажу під час розкриття автофургону від 14.11.2006 р. (підписаним відповідачем) і відповідачем не заперечується.

Посилання відповідача на те, що втрата вантажу під час перевезення сталася не з його вини, а внаслідок крадіжки, цілком правомірно не були взяті до уваги господарськими судами, оскільки: по-перше, згідно з умовами договору відповідач взяв на себе зобов'язання забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до видачі вантажоодержувачу; по-друге, господарськими судами встановлено, що обставини скоєння крадіжки відповідачем не доведені (а факт звернення відповідача з заявою до правоохоронних органів ще не є доказом відсутності вини відповідача у втраті вантажу внаслідок скоєння крадіжки).

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки касаційною інстанцією наявних у справі доказів (оцінку яким вже надано господарськими судами першої та апеляційної інстанцій).

Відповідно до ч. 2 ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. 

З огляду на викладене, підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. у справі №11/558/07 не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, п. 1 ст. 111⁹, ст. 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. у справі №11/558/07 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. у справі №11/558/07 -без змін.

Головуючий                                                                                           О.Глос

Судді                                                                                                        С.Бакуліна

                                                                                                                 Д.Кривда