Справа № 22-ц-43/2012 Головуючий у I інстанції –Морозов О.Б.
Категорія –цивільна Доповідач - Боброва І. О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 січня 2012 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіБобрової І.О.,
суддів:Скрипки А.А., Шевченка В.М.,
при секретарі:Марченко О.О.,
за участю:представника позивача Новомлинця А.П., представника відповідача адвоката ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2011 року по справі за позовом першого заступника прокурора м. Чернігова в інтересах Чернігівського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі до ОСОБА_7 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Чернігівського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі про зміну умов кредитного договору, визнання частини умов кредитного договору недійсними та перерахунок заборгованості при виконанні кредитного договору,
в с т а н о в и в:
У вересні 2011 року перший заступник прокурора міста Чернігова звернувся із позовною заявою в інтересах Чернігівського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі до ОСОБА_7, в якій просив розірвати кредитний договір №136-Д від 01.06.2004 року, укладений між Чернігівським обласним Фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі та ОСОБА_7 та стягнути з відповідача на користь Фонду заборгованість за кредитним договором в розмірі 61847 гривень 84 копійки, а також покласти на відповідача сплату судових витрат.
Позовні вимоги мотивував тим, що 01 червня 2004 року між Чернігівським обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі та ОСОБА_7 був укладений Кредитний договір № 136-Д. Відповідно до цього договору Фонд надав позичальнику-відповідачу кредит на строк 8 років для будівництва (добудови) 2-х кімнатного житлового будинку і надвірних господарських будівель, в сумі 16 000 гривень. Відповідач, в свою чергу, зобов’язався повернути наданий кредит в повному обсязі з урахуванням відсотків відповідно до строкового зобов’язання терміном до 31 травня 2012 року. За користування кредитними коштами була встановлена процентна ставка в розмірі 3% річних. На виконання вищевказаного Кредитного договору в період з 17.06.2004 року по 10.08.2004 року відповідач отримав від Фонду грошові кошти та послуги на загальну суму 15967 гривень 24 копійки. Незважаючи на взяті на себе зобов’язання ОСОБА_7 не вносив платежі в строк та в повному обсязі в рахунок погашення боргу за користування кредитом, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість на загальну суму 61 847 гривень 84 копійки, що включає в себе: борг по сплаті кредиту з урахуванням індексу інфляції в сумі – 9 563,96 грн.; неустойку за несвоєчасне повернення основного боргу – в сумі 32 900 грн.; заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом – в сумі 2 472,17 грн.; неустойку за несвоєчасну сплату відсотків – в сумі 16 911,68 грн..
21.10.2011 року відповідач звернувся із зустрічним позовом до Чернігівського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, в якому просив відмовити першому заступнику прокурора міста Чернігова в його позові, визнати умову вказану в кредитній угоді від 01.06.2004 року № 136-Д про нарахування штрафу (пені) за прострочення платежів недійсною (пункт 3.3 цієї угоди), змінити угоду в цій частині відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 15.12.2005 року № 1196 п. 23 відповідно до якого «за прострочення платежу нараховується пеня з розрахунку річної подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на день виникнення боргу» і із 16 грудня 2005 року зробити перерахунок заборгованості нарахування штрафу (пені) за прострочення платежів відповідно до вказаної Постанови Кабінету Міністрів, зменшивши розмір належних до сплати санкцій до мінімального розміру - до 5000 гривень, відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України.
Оскаржуваним рішенням Куликівського районного суду від 03.11.2011 року позов задоволений повністю. Розірвано кредитний договір № 136Д від 01.06.2004 року, що укладений між Чернігівським обласним Фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі та ОСОБА_7 Стягнуто з відповідача на користь Чернігівського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі заборгованість за кредитним договором № 136-Д від 01.06.2004 року в сумі 61847 (шістдесят одна тисяча вісімсот сорок сім) гривень 84 копійки. В задоволенні позову ОСОБА_7 до Чернігівського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі про зміну умов кредитного договору, визнання частини умов кредитного договору недійсними і перерахунку заборгованості при виконанні кредитного договору відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить оскаржуване рішення скасувати, в задоволені позовних вимог першого заступника прокурора відмовити. Визнати умову вказану в кредитній угоді від 01.06.2004 року № 136-Д про нарахування штрафу (пені) за прострочення платежів недійсною, змінити договір в цій частині відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 15.12.2005 року № 1196 п. 23 та із 16 грудня 2005 року зробити перерахунок заборгованості нарахування штрафу (пені) за прострочення платежів відповідно до вказаної Постанови Кабінету Міністрів або зменшити розмір заборгованості.
Апелянт вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом не взято до уваги та проігноровано наявність у нього тяжких сімейних обставин та непередбачених матеріальних збитків. ОСОБА_7 посилається на Постанову Кабінету Міністрів від 15.12.2005 року № 1196 п. 23, відповідно до якого за прострочення платежу нараховується пеня з розрахунку річної подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на день виникнення боргу. Апелянт вважає, що його безпідставно не повідомили про можливість поліпшення умов кредитного договору. Також зазначає, що суд безпідставно не застосував ст.ст. 230, 651-653 ЦК України, якими визначено, що головною умовою для зміни договору є істотні зміни обставин. Апелянт звертав увагу суду на його право зменшити розмір заборгованості, якщо не наступили у зв’язку з цим збитки для кредитної установи.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.
Позивач - Чернігівський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на порушення відповідачем умов договору. Позивач вважає рішення законним і обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом по справі встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 01.06.2004 року між Чернігівським обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (надалі - Фонд) та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 136-Д. Відповідно до умов кредитного договору позивач надав, а відповідач отримав кредит на строк 8 років для будівництва (добудови) 2-х кімнатного житлового будинку загальною площею 22,60 кв. м. і надвірних господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 16 000 гривень.
Уклавши вказаний кредитний договір з Фондом, відповідач взяв на себе зобов’язання повернути наданий кредит в повному обсязі з урахуванням відсотків відповідно до строкового зобов’язання терміном до 31 травня 2012 року, а також повертати кредит у термін, передбачений строковим зобов’язанням та сплачувати відсотки у розмірі 3 % річних за користування кредитом щоквартально, з дня видачі кредиту, не пізніше 10-го числа місяця , що настає за розрахунковим періодом, а за IV квартал – до 30 листопада поточного року. Відповідно до п. 3.3. Кредитного договору у випадку несплати визначеного строковим зобов’язанням платежу Відповідач сплачує на користь Фонду пеню в розмірі 0,5 % від суми не внесеного або не в строк внесеного основного платежу та відсотків за кожний день прострочення.
Фонд взяті на себе зобов’язання виконав, перерахувавши відповідачеві кошти в сумі 15967,24 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень і ОСОБА_7 не оспорюється.
Натомість, відповідач кредитні кошти в строк та розмірі передбаченими кредитним договором не сплачує, в результаті чого у нього виникла заборгованість з врахуванням штрафних санкцій на суму 61 847 гривень 84 копійки.
Про застосування строків позовної давності по сплаті неустойки відповідач не заявляв.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.
Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на зазначені вимоги Закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо порушення відповідачем умов договору і щодо застосування відповідних наслідків порушення зобов’язань, проте, апеляційний суд не погоджується із розміром стягнутої з ОСОБА_7 суми з наступних підстав.
З пояснень відповідача та матеріалів справи слідує, що ОСОБА_7 працює охоронцем Вересоцької середньої школи та отримує заробітну плату близько 900 грн. на місяць, з яких ще проводиться утримання аліментів.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково не застосував норми вищевказаної статті, хоча відповідач ставив про це питання, посилаючись на те, що протягом 2010-2011 років його супроводжували складні сімейні обставини та труднощі з доходами і заробітком. Колегія суддів також бере до уваги, що страхова компанія, яка надавала допомогу ОСОБА_7, перестала існувати. Крім того, в даному випадку розмір суми неустойки, яка нарахована позивачем в сумі 49811 грн. 68 коп., значно, а саме в чотири рази, перевищує борг по сплаті кредиту та відсотків, який становить 12036 грн. 13 коп. ( тіло кредиту з урахуванням індексу інфляції – 9563 грн. 96 коп. + відсотки за користування кредитом – 2472 грн. 17 коп.).
Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд вважає за можливе зменшити розмір суми неустойки, яка підлягає стягненню з ОСОБА_7 до 12 036 грн. 13 коп.
Загальна сума яка підлягає стягненню становитиме 24072 грн. 26 коп. (тіло кредиту з відсотками 12 036 грн. 13 коп. + неустойка 12 036 грн. 13 коп. = 24072 грн. 26 коп.).
Доводи апеляційної скарги щодо зменшення суми неустойки з підстав її невідповідності розмірам, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів від 15.12.2005 року № 1196 до уваги не приймаються, оскільки договір між сторонами був укладений до прийняття Кабінетом Міністрів зазначеної постанови, остання в свою чергу не містить вказівок щодо зменшення сум штрафних санкцій по договорам, які укладалися раніше.
Щодо зустрічного позову, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстав для задоволення позову ОСОБА_7 немає, оскільки Фонд, згідно з умовами договору та вимогами закону, не мав права в односторонньому порядку змінювати умови договору, навіть в сторону їх покращення на користь боржника. Обов’язок вчинять такі дії на Фонд також не покладено, підстав для визнання п. 3.3 вказаної кредитної угоди про нарахування штрафу (пені) за прострочення платежів недійсною, а також зміни угоди в цій частині відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 15.12.2005 року № 1196 та зробити перерахунок заборгованості немає. При цьому суд зазначив, що посилання відповідача на норми Господарського кодексу України безпідставні, оскільки дана справа розглядається в порядку ЦПК України.
Апеляційний суд вважає зазначені висновки суду першої інстанції законними та такими, що ґрунтуються на матеріалах справи та не суперечать чинному законодавству, яке регулює спірні правовідносини.
Твердження апелянта щодо умисного замовчування Фондом наявності зазначеної вище Постанови Кабінету Міністрів від 15.12.2005 року не відповідають дійсності, оскільки ця постанова була оприлюднена в Офіційному віснику України від 28.12.2005, № 50. Інформування ж боржників щодо прийнятих постанов Кабінетом Міністрів України на Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі не покладено.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку щодо зменшення суми, що стягується на користь позивача, рішення в частині стягнення судових витрат підлягає зміні. З відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 1 відсотка від суми, що стягується - 240,72 грн..
Керуючись ч 3 ст. 551 ЦК України, ст.ст. 88, 303, 304, 307, 309 ч.1 п.1, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь Чернігівського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі заборгованість за кредитним договором № 136-Д від 01.06.2004 року в сумі 61847 гривень 84 копійки – змінити, зменшивши розмір зазначеного стягнення з ОСОБА_7 на користь Чернігівського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі до 24072 (двадцять чотири тисячі сімдесят дві) гривень 26 копійок.
Рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь на користь держави витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи та судового збору -змінити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь на користь держави судовий збір в сумі 240 (двісті сорок) грн. 72 коп.
В іншій частині рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2011 року - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: