ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.10.06 р. Справа № 21/260а
Суддя Матюхін В.І. за участі секретаря судового засідання Борисової Г.О.
Розглянув справу за позовом: Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго”
м. Горлівка
до відповідача: Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки
про скасування рішення
Представники:
від позивача: Заматов Р.В. – за дов. № 326-06 від 13.09.06р.
від відповідача: Тульська К.А. – пров. спец.
Суть справи:
ВАТ “Донецькобленерго” подано позов до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки про скасування рішення № 829/00130903 від 14.08.06р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в період дії мораторію, який було введено ухвалою господарського суду Донецької області від 22.11.04р. по справі № 5/194Б і дія якого на час винесення оскаржуваного рішення припинена не була, відповідач згідно ч.4 ст.12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не мав права нараховувати штрафні (фінансові) санкції чи пеню за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), що виникли після порушення справи про банкрутство. На думку позивача рішення Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки №829/00130903 від 14.08.06р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені винесено з порушенням норм діючого законодавства та підлягає скасуванню.
Відповідач вважає рішення №829/00130903 від 14.08.06р. про застосування фінансових санкцій таким що відповідає чинному законодавству і не підлягає скасуванню. Ним позов не визнано з посиланням на те, що у відповідності з п.1 ст.14 Закону України №1058 від 09.07.03р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі Закону України №1058) страхувальниками є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами);
- згідно ч.6 ст.20 Закону України №1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду;
- страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст. 20 Закону України №1058);
- відповідно до ч.10 ст.20 Закону України №1058 якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, та згідно п.2 ч.9 ст.20 цього ж закону за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу;
- пунктом 23 статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” №2343 від 14.05.92р. (далі Закон України №2343) передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію;
- п.4 ст.12 вказаного вище Закону розповсюджується на зобов’язання, що виникли до дня введення мораторію;
- підстави для звільнення від застосування штрафних санкцій структурних одиниць ВАТ “Донецькобленерго” відсутні у зв’язку з тим, що дія мораторію на поточну заборгованість не розповсюджується;
- кредитори не мають можливості реалізувати свої права згідно Закону України №2343 у зв’язку з тим, що протягом тривалого часу не відбувається підготовче засідання суду у справі про банкрутство ВАТ “Донецькобленерго” у зв’язку з неявкою останнього.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у відкритому судовому засіданні, господарський суд встановив:
Позивач – Відкрите акціонерне товариство “Донецькобленерго” - засноване відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України №153 від 15.08.95р. шляхом корпоратизації виробничого енергетичного об’єднання “Донбасенерго” відповідно до Указу Президента України №282/95 від 04.04.95р.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.11.04р. порушено справу №5/194Б про банкрутство ВАТ “Донецькобленерго” та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а ухвалою від 08.06.06р. за клопотанням представника боржника термін проведення підготовчого засідання було продовжено на 2 місяці.
В період дії мораторію Управлінням Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки з посиланням на п.2 ч.9 ст.106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” прийняте рішення №829/00130903 від 14.08.06р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальникам або органом Пенсійного фонду, згідно якого до позивача застосовані санкції у вигляді стягнення штрафу у розмірі 110 316,98грн. та нарахована пеня у розмірі 0,1% від суми недоїмки і фінансових санкцій (поточна заборгованість, яка виникла після введення мораторію), що складає 5 738,82грн.
Санкції застосовані за несвоєчасне перерахування відповідачем страхових внесків за травень 2006р. у сумі 528 986,74грн. (прострочення в оплаті 1-2 дня) і за червень 2006р. у сумі 624 085,46грн. (прострочення оплати складає 8 днів).
Заперечень щодо розрахунку суми несвоєчасно сплачених страхових внесків і нарахованих санкцій від суми недоїмки позивачем заявлено не було.
Зважаючи на те, що:
- згідно п.1 ст.14 Закону України №1058 від 09.07.03р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхувальниками є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами);
- відповідно до ч.6 ст.20 Закону України №1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду;
- страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків ( ч.12 ст. 20 Закону України №1058);
- ч.2 ст.106 Закону України №1058 передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій;
- п.2 ч.9 ст.106 Закону України №1058 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу;
- п.15 Прикінцевих положень Закону України №1058 передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону;
- відповідно абз.23 ст.1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” №2343 від 14.05.92р. мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію;
- законодавство України не містить обмежень щодо нарахування штрафних санкцій на поточні зобов’язання кредиторів, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав після дня введення мораторію;
- заборгованість ВАТ “Донецькобленерго” перед Управлінням Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки виникла під час дії мораторію, тому є поточною заборгованістю,
господарський суд вважає, що правових підстав для задоволення позову не має і позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Посилання позивача на ч.4 ст.12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, якою передбачено, що „протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів)” і його наполягання на застосуванні цієї норми без урахування тлумачення терміну „мораторій”, даному у ст.1 Закону України №2343, суд вважає безпідставним з огляду на таке.
Тлумачення терміну „мораторій”, вживаному у Законі “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, дано у ст.1 і, таким чином, за загальним правилом в усьому Законі, у тому числі і ч.4 ст.12 цей термін має вживатись саме у такому значенні: „мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію”, а не у іншому (розширеному), на чому наполягає позивач.
Вжити термін „мораторій” у іншому значенні, ніж розкритому у ст.1 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, неможливо, оскільки конкретний проміжок часу, протягом якого може бути застосований мораторій, зазначений тільки у одній нормі цього закону, а саме ч.4 ст.12 і, таким чином, якщо не застосовувати тлумачення терміну „мораторій”, даному у ст.1, під час застосування ч.4 ст.12 Закону України №2343, то необхідно визнати, що ця норма (тлумачення терміну „мораторій”) є мертвонародженою, в той час як коригування цих двох норм за весь час дії закону і їх системний аналіз говорить про інше – вона має застосовуватись.
Ч.4 ст.12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначає тільки конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції з урахуванням сутності терміну „мораторій”, що розкривається в статті 1 Закону, і цей проміжок часу відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, і за їх невиконання або неналежне виконання нараховується неустойка і застосовуються інші санкції.
Твердження, що „протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються”, обґрунтоване тим, що проміжок часу, про який мова йде у ч.4 ст.12 Закону України №2343, „лише відповідає строку дії мораторію ..., але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону про банкрутство” не можна вважати вірним, оскільки воно у собі містить суперечність: обов’язок виконати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, не підтверджені заходами примусового характеру (стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства) не є обов’язком, а з огляду на те, що відповідно до абз.2 ч.4 ст.12 Закону України №2343 „протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;
- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів)”,
необхідно займати одну із 2-х, позицій:
1) або визнати, що протягом дії мораторію боржник не повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію і за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується і інші санкції не застосовуються (при цьому не брати до відома тлумачення терміну „мораторій”, даному у ст.1 Закону №2343);
2) або з урахуванням тлумачення терміну „мораторій”, даному у ст.1 Закону №2343, дотримуватись правила, за яким протягом дії мораторію боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію і за їх невиконання або неналежне виконання нараховується неустойка і застосовуються інші санкції, передбачені законодавством.
Але ні в у якому разі не займати половинчату позицію і стверджувати, що:
- „боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються” чи
- „боржник не повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка нараховується і інші санкції застосовуються”, що повністю не відповідає логіці і змісту абз.23 ст.1 і ч.4 ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Судові витрати покладаються на позивача.
Беручи до уваги вищенаведене, на підставі ст.19 Конституції України, ст.ст.1, 20, 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст.1, ч.4 ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” і керуючись п.1 ст.17, ст.ст. 87, 90, 94, 153, п.1 ст.158, ст. ст. 160 – 163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки про скасування рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальникам або органом Пенсійного фонду №829/00130903 від 14.08.06р. – відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Порядок і строки апеляційного оскарження.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Додаток: платіжне доручення від 23.08.06р. № 4644 про сплату 118,00грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суддя Матюхін В.І.
Надруковано примірників:
1 – до справи;
1 – позивачу;
1 – відповідачу.
Виконала:
Тел.381-91-18