ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
27 березня 2008 р. |
№ 4/217 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Грейц К.В., |
|
суддів: |
Глос О.І., Рогач Л.І., |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
СПД-ФО ОСОБА_1. |
|
на постанову |
Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2007 р. |
|
у справі |
№4/217 |
|
господарського суду |
м.Києва |
|
за позовом |
СПД-ФО ОСОБА_1. |
|
до |
Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укр екокомресурси" Кабінету Міністрів України |
|
про |
стягнення 125 845,39 грн. |
|
за зустрічним позовом про |
визнання договору недійсним |
у судовому засіданні взяли участь представники:
|
від позивача: |
ОСОБА_2 |
|
від відповідача: |
не з'явився |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 10.08.2007 р. у справі №4/217 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2007 р. (судді: Корсак В.А., Кор шун Н.М., Авдеєв П.В.), зустрічний позов Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України задоволено повністю: визнано недійсним договір оренди території від 01.11.2003 р. за №б/н, укладений між суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 та Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укр екокомресурси" Кабінету Міністрів України, як такий, що не відповідає вимогам закону, з моменту укладання; стягнуто з СПД ОСОБА_1 на користь Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укр екокомресурси" Кабінету Міністрів України 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У первісному позові відмовлено повністю.
У касаційній скарзі СПД-ФО ОСОБА_1 просить скасувати рішення господарського суду м.Києва від 10.08.2007 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2007 р. у справі №4/217 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
У засіданні суду оголошувалася перерва до 27.03.2008 р. до 10 год. 05 хв.
Відповідно до розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 26.03.2008 р. №02-12.2/107 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого -судді -Грейц К.В., суддів: Глос О.І., Рогач Л.І.
Відповідач після перерви не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
01.11.2003 р. між ПП ОСОБА_1 (орендодавець) та Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України в особі начальника Дніпропетровського обласного управління ОСОБА_3, що діє на підставі Положення про управління та довіреності від 20.11.2002 р. (орендар) було укладено договір оренди території.
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в оренду на строк, зазначений у договорі, в платне користування частину охоронюваної території за адресою: 49009, м.Дніпропетровськ, вул.Ба бушкіна, 68, загальною площею 50 м2 та гаражі №1 площею 42 м2, №2 площею 86 м2 згідно з планом території, що додається, для використання з метою зберігання машин та обладнання, що знаходяться в експлуатації орендаря.
Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата встановлюється за погодженням сторін у розмірі 3 616,00 грн. за місяць та вноситься не пізніше 10-го числа наступного місяця.
Відповідно до п. 9.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2005 р.
Пунктом 9.2 договору передбачено, що дія даного договору автоматично продовжується на наступний місяць, якщо жодна із сторін у строк до п'ятнадцяти днів до моменту закінчення терміну дії договору не заявила про своє бажання його розірвати.
Відповідно до акта приймання-передачі території в оренду від 03.11.2003 р. орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування частину охоронюваної території за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Бабушкіна, 68, загальною площею 50 м2 та гаражі (№1 площею 42 м2, №2 площею 86 м2) згідно з планом території, що додається, для використання з метою зберігання машин та обладнання, що знаходяться в експлуатації орендаря.
Враховуючи, що орендар не розрахувався за орендовані ним територію і гаражі у зв'язку з відсутністю коштів, незважаючи на підтвердження факту використання орендованих об'єктів актами здачі-приймання виконаних робіт до договору оренди, ПП ОСОБА_1 15.05.2007 р. звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати у сумі 125 845,39 грн., у т.ч. суми основного боргу -94 016,00 грн., 3% річних -6 731,10 грн., індексу інфляції -25 098,29 грн.
Відповідач (не заперечуючи проти факту користування об'єктами оренди) звернувся до господарського суду з зустрічним позовом до ФОП ОСОБА_1. про визнання договору оренди недійсним, посилаючись: по-перше, на підписання договору оренди від імені ДК "Укрекокомресурси" начальником Дніпропетровського обласного управління компанії ОСОБА_3, яка діяла з перевищенням повноважень, оскільки оспорюваний договір президентом Компанії не погоджувався; по-друге, на фіктивність оспорюваного правочину, оскільки підтвердженням відсутності спрямування оспорюваного договору на реальне настання обумовлених ним правових наслідків є відсутність протягом дії договору будь-яких вимог відповідача про здійснення оплати за договором оренди.
Задовольняючи зустрічний позов про визнання договору оренди території від 01.11.2003 р. б/н, укладеного між позивачем та відповідачем, недійсним з моменту укладення та відмовляючи в задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості з орендної плати за вищезазначеним договором оренди території, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що: по-перше, начальник Дніпропетровського обласного управління компанії ОСОБА_3, яка підписала спірний договір від імені Компанії, діяла з перевищенням наданих їй повноважень; по-друге, позивач за первісним позовом протягом дії договору не пред'являв будь-яких вимог щодо стягнення орендної плати згідно з умовами договору; по-третє, жодних дій, які б свідчили про наступне схвалення договору з боку Компанії не вчинялося.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
Так, господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки наявним у справі доказам.
Задовольняючи зустрічний позов про визнання договору оренди недійсним з моменту укладання у зв'язку з перевищенням повноважень начальником Дніпропетровського обласного управління ДК "Укрекокомресурси" ОСОБА_3 при підписанні договору, господарські суди виходили з того, що начальник Дніпропетровського обласного управління ОСОБА_3 при підписанні договору діяла на підставі Положення про управління та довіреності від 20.11.2002 р., згідно з якою ОСОБА_3 було надано право укладати господарські договори від імені Компанії за погодженням з президентом Компанії (а останнім оспорюваний договір не погоджувався). Однак, при цьому господарськими судами не було взято до уваги норми ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, згідно з якими у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Однак, господарським судом апеляційної інстанції не було надано будь-якої оцінки доводам позивача, викладеним в апеляційній скарзі про те, що Компанією не надано доказів обізнаності позивача з наявними обмеженнями щодо укладання спірної угоди за умов наявності багаторічної практики укладання господарських договорів саме начальником Дніпропетровського обласного управління без письмового погодження з керівником Компанії (т. 2, а.с. 7).
Окрім того, пославшись в обґрунтування висновків про недійсність договору оренди на відсутність доказів наступного схвалення правочину Компанією, господарські суди не надали оцінки доводам позивача (ФОП ОСОБА_1) про те, що підтвердженням фактичного схвалення Компанією вищезазначеного договору оренди є дії з фактичного розміщення структурного підрозділу Компанії (Дніпропетровського обласного управління), його майна на території та в приміщеннях ФОП ОСОБА_1за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Бабушкіна, 68, використання їх у своїй господарській діяльності, внесення даних про місцезнаходження Дніпропетровського обласного управління за місцезнаходженням орендованого майна позивача до ЄДРПОУ (т. 1, а.с. 59), відображення валових витрат з оренди території та приміщень у документах бухгалтерського обліку та фінансовій звітності.
Крім того, господарськими судами не надано будь-якої оцінки наданим позивачем за первісним позовом доказам: листам Дніпропетровського обласного управління на адресу ДК "Укрекокомресурси" від 19.07.2005 р., від 25.07.2005 р., пояснювальній записці від 11.08.2005 р., адресованим керівництву Компанії, в яких Дніпропетровське обласне управління повідомляло Компанію про наявність заборгованості з орендної плати за договором оренди від 01.11.2003 р., і про знаходження на орендованій території автотранспорту обласного управління (т. 2, а.с. 66-68).
Не надано господарськими судами і будь-якої оцінки актам (накладним) прийому-передачі автотранспорту (підписаним представниками ДК "Укрекокомресурси" і Дніпропетровського обласного управління ДК "Укрекокомресурси", згідно з якими ДК "Укрекокомресурси" передавала автотранспорт Дніпропетровському обласному управлінню на адресу: м.Дніпропетровськ, вул.Бабушкіна, 68 (тобто на адресу, за якою відповідачем орендується територія і гаражі згідно з оскаржуваним договором).
Також слід зазначити, що пославшись в обґрунтування висновків про фіктивність договору оренди на відсутність доказів пред'явлення вимоги про сплату орендної плати, господарські суди попередніх інстанцій не взяли до уваги і не надали будь-якої оцінки наявним у матеріалах справи вимогам ФОП ОСОБА_1. про сплату заборгованості з орендної плати (т. 1, а.с. 64-73).
Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст.ст. 38, 43, 65, 84 і 105 Господарського процесуального кодексу України не перевірили доводи позивача в цій частині та не з'ясували чи фактично використовувалася відповідачем (структурним підрозділом відповідача) передана в оренду територія і гаражі, чи розміщено майно відповідача на орендованій території, в т.ч. чи знаходяться на вказаній території транспортні засоби відповідача тощо.
Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_1. на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2007 р. у справі №4/217 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2007 р. та рішення господарського суду м.Києва від 10.08.2007 р. у справі №4/217 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва.
Головуючий К.Грейц
Судді О.Глос
Л.Рогач