ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2008 р. | № 15/350 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Глос О.І., |
суддів: | Бакуліної С.В., Кривди Д.С., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Державного комітету України з державного матеріального резерву |
на рішення | господарського суду м.Києва від 27.11.2007 р. |
у справі | №15/350 |
господарського суду | м.Києва |
за позовом | ВАТ "Укртелеком" в особі Львівської філії |
до | Державного комітету України з державного матеріального резерву |
про | стягнення 215 370,11 грн. |
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: | Жулкевська Л.О. |
від відповідача: | не з'явився |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 27.11.2007 р. у справі №15/350 (суддя Хоменко М.Г.) позовні вимоги ВАТ "Укртелеком" в особі Львівської філії задоволено частково: стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь ВАТ "Укртелеком" в особі Львівської філії 172 127,41 грн. основного боргу, 1 183,95 грн. інфляційних, 422,42 грн. 3% річних, 1 737,34 грн. державного мита, 117,37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 6 731,59 грн. витрат на оплату судової експертизи. В решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Державний комітет України з державного матеріального резерву просить скасувати рішення господарського суду м.Києва від 27.11.2007 р. у справі №15/350 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ВАТ "Укртелеком" в особі Львівської філії відмовити повністю, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 34, п. 5. ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 3, 4 ст. 11, ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", п.п. 3, 6 Порядку відшкодування підприємствам, установам, організаціям витрат, пов'язаних із відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532, п. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, оскільки: по-перше, факт зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позивачем не доведений у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи номенклатури накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке затверджується Кабінетом Міністрів України і доводиться до підприємства, та актів Ф-1 про фактичне закладення до мобілізаційного резерву матеріальних цінностей; по-друге, в порушення п.п. 3, 6 Порядку відшкодування підприємствам, установам, організаціям витрат, пов'язаних із відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532 (відповідно до яких сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням умов зберігання матеріальних цінностей, розміру приміщень, де зберігаються матеріальні цінності, обсягу додаткових витрат із обслуговування матеріальних цінностей за формулою, передбаченою п. 6 Порядку), позивачем не було розраховано заявлені до відшкодування витрати зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідно до вищевказаних норм, у зв’язку з чим судом при задоволенні позову було порушено норми постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2003 р. №532; по-третє, в порушення п. 5. ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позивачем на підтвердження понесених витрат зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву не додано детального та обґрунтованого розрахунку позовних вимог; по-четверте, відшкодування 3% річних не передбачено Законом України "Про державний матеріальний резерв".
Відповідно до розпорядження в.о.Голови судової палати Овечкіна В.Е. від 19.03.2008 р. №02-12.2/91 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого —судді Глос О.І., суддів: Бакуліної С.В., Кривди Д.С.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарським судом першої інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарським судом першої інстанції встановлено наступне.
29.11.2000 р. між сторонами у справі укладено договір №20/750/5 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, відповідно до умов якого відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності мобілізаційного резерву згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1.
За умовами зазначеного договору позивач зобов'язався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач —відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню.
Вартість зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву визначається кошторисом, який може змінюватись лише за згодою обох сторін (п. 3.1 договору).
Строк оплати наданих позивачем послуг за договором встановлено не було.
Враховуючи право на відшкодування витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, встановлене Законом України "Про державний матеріальний резерв" та договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 29.11.2000 р. №20/750/5, 14.02.2007 р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію №05/16-ДСК про відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, проте відповідач у задоволенні претензії відмовив, посилаючись на невідповідність розрахунку суми витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Порядку відшкодування підприємствам, установам, організаціям витрат, пов'язаних із відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532.
У зв'язку з тим, що вказана претензія залишена відповідачем без задоволення, 23.05.2007 р. позивач звернувся до господарського суду з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у сумі 213 538,87 грн., витрат від інфляції в розмірі 1 310,92 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 520,32 грн., державного мита в сумі 2 135,00 грн. та 118,00 грн. інформаційних послуг.
25.06.2007 р. Львівська дирекція ВАТ "Укртелеком" подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила зменшити суму позову і стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 173 067,19 грн., 1 183,95 грн. інфляційних витрат, 3% річних у розмірі 422,42 грн., 1 189,00 грн. інформаційних послуг, 1 730,00 грн. державного мита.
Ухвалою господарського суду першої інстанції від 31.07.2007 було призначено судово-бухгалтерську експертизу у справі, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Відповідно до висновку судово-бухгалтерської експертизи від 08.11.2007 р. №8655/8656/8657 розрахунок суми витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснено без дотримання вимог порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532, та Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.05.1996 р. №111/03; за наданими документами підтверджуються витрати позивача на збереження матеріальних цінностей державного матеріального резерву за період із 01.06.2005 р. по 01.01.2007 р. включно в розмірі 172 127,41 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із того, що: по-перше, витрати позивача на збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період із 01.06.2005 р. по 01.01.2007 р. у розмірі 172 127,41 грн. підтверджені висновком судово-бухгалтерської експертизи від 08.11.2007 р. №8655/8656/8657; по-друге, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Однак, зазначені висновки господарського суду колегія суддів Вищого господарського суду України вважає передчасними і такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Так, господарським судом не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім доказам у справі.
Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" прийнято постанову від 12.04.2002 р. №532 "Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", якою затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі —Порядок), яким запроваджено механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.
Відповідно до п. 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.
Відповідно до п. 10.3 Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.1996 р. №111/03, зберігачі матеріальних цінностей мобілізаційного резерву зобов'язані щороку разом із річним звітом форми №12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Згідно з п. 5 Порядку Держкомрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ.
Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
Таким чином, законодавством України визначено спеціальний порядок визначення сум, що підлягають відшкодуванню відповідальним зберігачам мобілізаційного резерву, що передбачає складання та направлення зберігачами до Держкомрезерву України кошторисів витрат разом з підтверджуючими такі витрати документами, аналіз цих витрат Держкомрезервом України та встановлення відповідної суми таких витрат, що підлягає відшкодуванню.
Відповідні обов’язки зберігача встановлені договором від 29.11.2000 р. №20750/09 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 3.4 якого вартість зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву визначається кошторисом, який може змінюватись лише за згодою обох сторін; зберігач у 10-денний термін після закінчення кварталу звітує перед агентством про фактичні витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; оплата витрат на закладку (поставку) матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву проводиться тільки після отримання агентством акта встановленої форми.
Відповідно до п. 2.1.4 договору зберігач надсилає агентству акти встановленої форми на закладку матеріальних цінностей в мобілізаційний резерв на відповідальне зберігання.
Крім того, п. 2.1.8 договору встановлено обов’язок зберігача щорічно подавати станом на 1 січня звіт встановленої форми про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, на 1 липня —матеріали перевірки наявності якісного стану, умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (інвентаризація); затверджений зберігачем кошторис витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік відповідно пункту 10.3 "Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України", затвердженої Міністерством фінансів 30.03.1996 р. №111/03.
Однак, господарський суд, обмежившись посиланням на висновок судово-бухгалтерської експертизи щодо розміру витрат позивача, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, в т.ч. не встановив чи надсилав зберігач до Держкомрезерву акти встановленої форми на закладку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання; щорічні звіти встановленої форми станом на 1 січня про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; кошториси витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; щоквартальні звіти про фактичні витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (хоча надання вказаних документів передбачено договором, укладеним між позивачем і відповідачем).
Крім того, господарським судом не встановлено, чи визначена вартість зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву кошторисом відповідно до п. 3.1 договору.
Господарський суд, обмежившись посиланням на висновок судово-бухгалтерської експертизи (як на достатню підставу для часткового задоволення позову), не взяв до уваги висновки експерта про те, що розрахунок суми витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснено без дотримання вимог порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532, та Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.05.1996 р. №111/03, у зв’язку з неподанням документів, необхідних для визначення суми витрат за формулою, встановленою п. 6 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, і не встановив чи надавався позивачем до Держкомрезерву кошторис витрат і чи визначав Держкомрезерв на підставі аналізу статей витрат середній розмір витрат зі зберігання матеріальних цінностей на підставі п. 5 Порядку.
Крім того, в матеріалах справи відсутні номенклатура накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке затверджується Кабінетом Міністрів України і доводиться до підприємства, акти по формі №1 про фактичне закладення до мобілізаційного резерву матеріальних цінностей.
Викладене свідчить про те, що судом зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, постановлене у справі судове рішення підлягає скасуванню, а справа —передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву на рішення господарського суду м.Києва від 27.11.2007 р. у справі №15/350 задовольнити частково.
Рішення господарського суду м.Києва від 27.11.2007 р. у справі №15/350 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва.
Головуючий О.Глос
Судді С.Бакуліна
Д.Кривда