Справа №  4-4/12

П О С Т А Н О В А

11 січня 2012 року

суддя Печерського районного суду м. Києва                 Білоцерківець О.А., при секретарі Вершняку В.В., за участю прокурора            Бурдейни М.В.,  представників скаржників –ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши скаргу  ОСОБА_3, ОСОБА_4 на неправомірні дії  прокурора,

 В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до Печерського районного суду                 м. Києва зі  скаргою, в  якій просять визнати незаконними дії  Генеральної прокуратури України по неприйнятті рішення в порядку ст.97 КПК України по їх заяві від 11.11.2011 року про вчинення злочинів ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Також скаржники просить зобов’язати Генеральну прокуратуру України  провести перевірку за вказаною заявою та винести процесуальне рішення.  

В обґрунтування скарги зазначається, що скаржниками 17.11.2011 р. до Генеральної прокуратури України направлено  заяву в порядку ст.97 КПК України щодо перевірки наявності в дія ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ознак злочинів, однак прокурор вирішив вказану заяву в порядку положень ЗУ «Про звернення громадян».

В судові засідання скаржники не з’явилися, представництво їх інтересів в судовому засіданні забезпечене.

Представники скаржників пояснили, що заява від 11.11.2011 року підлягала безумовному вирішенню в порядку ст.97 КПК України, оскільки, зокрема, в ній йшлося про погрози вбивством ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Прокурор в судовому засіданні проти вимог скарги заперечувала, вважаючи її доводи безпідставними, оскільки  ОСОБА_3, ОСОБА_4 фактично звернулись до Генеральної прокуратури України із заявою, яка  не містила конкретних даних про наявність ознак злочину, відтак їм було надано відповідь, що підтверджується копіями документів, наявних у справі.

Суд, заслухавши думку представників скаржників, прокурора, попередньо вивчивши матеріали скарги, приходить до наступних висновків.

Правовідносини, які виникли між суб’єктом звернення та Генеральною прокуратурою України, за своєю природою є кримінально-правовими.

У відповідності з положеннями ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.

За таких обставин суд вважає, що вказана скарга на відповідні дії                        Генеральної прокуратури України підлягають розгляду навіть за відсутності в КПК України норм, які передбачають відповідний розгляд.

В судовому засіданні встановлено, що 17.11.2011 року до Генеральної прокуратури України надійшла заява ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо перевірки наявності в діях ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ознак злочинів.

Також в судовому засіданні  встановлено, що перевірка за вказаною заявою про злочин Генеральною прокуратурою України в порядку  ст.97 КПК України не проводилась, звернення ОСОБА_3, ОСОБА_4 було визначено як скаргу, яку залишено без розгляду згідно положень ст.ст.5,16 ЗУ «Про звернення громадян»та надано роз’яснення листом начальника Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах М.Шоріна від 22.11.2011 року за № 09\1-4334-09.

У відповідності до положень ст.97 КПК України прокурор зобов’язаний приймати до розгляду заяви і повідомлення про вчинені злочини, за результатами розгляду  яких  повинен  порушити  справу, відмовити  в її порушенні або ж  направити  їх  за  належністю.

Заява  ОСОБА_3, ОСОБА_4 містила посилання на необхідність її перевірки згідно ст.97 КПК України,  вказівку на вчинення щодо скаржників ОСОБА_5 та ОСОБА_6  діянь, що мають ознаки злочинів, зокрема, погрози вбивством, і така заява мала б бути проаналізована прокурором з точки зору наявності у ній даних, які б свідчили про ознаки злочину, однак цього зроблено не було.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Генеральною прокуратурою України не забезпечено право скаржників на перевірку їх заяви про злочин згідно вимог ст.97 КПК України.

Суд не може взяти до уваги посилання прокурора на ту обставину, що заява не містила конкретних даних, які б свідчили про наявність  ознак злочинів, а тому не підлягала перевірці в порядку ст.97 КПК України, оскільки встановлення  конкретних обставин, за яких були вчиненні дії, що містять ознаки злочину, чи їх не містять є предметом перевірки в порядку ст.97 КПК України.

Разом з тим, суд, діючи у відповідності з положеннями ч.2 ст.19 Конституції України, ст.3 КПК України, встановивши, що рішення за заявою про вчинення злочину в порядку ст.97 КПК України не приймалось, не наділений повноваженнями визнавати діяльність чи бездіяльність прокурора неправомірною чи незаконною, а також зобов’язувати його вчиняти певні дії, оскільки це не передбачено кримінально –процесуальним законодавством.

Такі вимоги скарги  не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на нормах Кримінально –процесуального закону України,  однак з метою забезпечення прав скаржників суд приходить до висновку про необхідність направлення копії заяви від 11.11.2011 року про злочин до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення згідно ст.97 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 55 Конституції, ст.ст.94,97 КПК України,

             ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на неправомірні дії  прокурора – задовольнити частково.

Копію заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4 від 11.11.2011 року щодо  вчинення злочинів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - направити до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення в порядку ст.97 КПК України.

В іншій частині скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на неправомірні дії  прокурора –залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом  15 діб з дня проголошення.

Суддя                                                                                  О.Білоцерківець