ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"10" січня 2012 р.Справа № 9-29/17-3979-2011

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Михайлова М.В., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1., довіреність від 01.11.2011р. №01/Ю

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Строй Матеріал Ресурс”

на рішення господарського суду Одеської області від 21 листопада 2011 року

у справі №9-29/17-3979-2011

за позовом Приватного акціонерного товариства „Микитівський гранітний кар’єр”

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Строй Матеріал Ресурс”

про стягнення 83960,07 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство „Микитівський гранітний кар’єр” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Строй Матеріал Ресурс” 83960,07 грн., з яких 78519,61 грн. основного боргу за договором поставки №53 від 21.04.2011р., 890,60 грн. трьох відсотків річних та 4549,86 грн. пені.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21 листопада 2011 року у справі №9-29/17-3979-2011 (суддя Меденцев П.А.) позов ПрАТ „Микитівський гранітний кар’єр” задоволено; з ТОВ „Строй Матеріал Ресурс” на користь позивача стягнуто 78519,61 грн. основного боргу, 890,60 грн. трьох відсотків річних, 4549,86 грн. пені, 839,60 грн. держмита та 236 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що на виконання своїх зобов’язань за договором поставки №53 від 21.04.2011р. ТОВ „Строй Матеріал Ресурс” поставило відповідачу товар на загальну суму 178519,61 грн. Натомість відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у розмірі 78519,61 грн., несплатою якої відповідач порушує свої договірні зобов’язання. Окрім того, суд першої інстанції також прийшов до висновку про необхідність задоволення  вимог позивача про стягнення 3% річних та пені на підставі п.8.2 договору, ст.ст. 611, 625 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач (ТОВ „Строй Матеріал Ресурс”) звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з посиланням при цьому на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. За доводами скаржника місцевим господарським судом не було належним чином повідомлено представника відповідача про час та місце розгляду справи. Окрім того, судом не враховано факту відсутності в матеріалах справи письмової вимоги позивача про сплату боргу, що унеможливлює задоволення позовних вимог ПрАТ „Микитівський гранітний кар’єр”. До того ж, позивачем не було дотримано порядку досудового врегулювання спору.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими позивач не погоджується з апеляційною скаргою ТОВ „Строй Матеріал Ресурс”, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідач (ТОВ „Строй Матеріал Ресурс”) в судове засідання не з’явився, про час і місце судового засідання повідомлений господарським судом апеляційної інстанції належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 16.12.2011р., а тому апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ „Строй Матеріал Ресурс” за відсутністю представника відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що 21.04.2011р. між Приватним акціонерним товариством „Микитівський гранітний кар’єр” (Постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Строй Матеріал Ресурс” (Покупець, відповідач) було укладено договір поставки №53, предметом якого є зобов’язання Постачальника поставити, а Покупця прийняти і сплатити на умовах, обумовлених в договорі, піщано-щебеневу продукцію, іменовану по тексту „продукція”.

Відповідно до п.4.1 договору Постачальник здійснює поставку продукції залізничним транспортом загального користування на умовах ІНКОТЕРМС 2000 FCA (франко-перевізник) до пункту призначення, із подальшою передачею продукції на франко-станцію призначення, яка вказується у заявці Покупця.

Згідно з п.4.3 договору в особливих випадках (загроза зупинки виробництва та інше), Постачальник за згодою сторін відвантажує продукцію без передоплати в обмеженій кількості.

За п.4.4 договору датою поставки продукції вважається дата відвантаження цієї продукції, що підтверджується штампом станції відправлення на залізничній або товаро-транспортній накладній, на адресу одержувача, яка вказується в рознарядці „Покупець”.

Пунктом 5.1 договору встановлена 100% передоплата Покупцем замовленої партії продукції згідно виставленого рахунку.

Разом з тим, пунктом 5.2 договору встановлено, що у випадках, передбачених п.4.3 діючого договору, остаточний розрахунок за поставлену продукцію здійснюється Покупцем на банківський рахунок Постачальника на протязі 5 банківських днів з моменту отримання продукції.

Відповідно до п.5.3 договору сторони залишають за собою право провести звірку взаєморозрахунків дебіторської (кредиторської) заборгованості за наслідками виконання цього договору, якщо такі мали місце. Акт звірки взаєморозрахунків є визнанням заборгованості однієї сторони перед іншою.

Згідно з п.8.2 договору за несвоєчасну оплату поставленої продукції згідно п.5 договору Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

За п.10.1 договору останній набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2011р., а в частині розрахунків до повного їх здійснення.

На виконання умов договору поставки №53 від 21.04.2011р. позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 178519,61 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №РН-0000181 від 25.04.2011р., №РН-0000182 від 25.04.2011р., №РН-0000226 від 02.05.2011р., №РН-0000226 від 02.05.2011р., №РН-000227 від 02.05.2011р.; квитанцій про приймання вантажу №41180183 від 25.04.2011р., №41181090 від 25.04.2011р., №41180101 від 25.04.2011р., №41259920 від 02.05.2011р. №41259953 від 02.05.2011р. (а.с. 13-23), та не заперечується відповідачем. Таким чином, позивач свої зобов’язання виконав в повному обсязі.

При цьому матеріалами справи встановлено, що поставлена позивачем продукція не була оплачена відповідачем шляхом 100% передоплати у відповідності до п.5.1 договору. Таким чином, фактично поставка відбувалась за згодою сторін згідно з п.4.3 договору, а отже оплата поставленого товару повинна була бути здійснена на підставі п.5.2 договору - на протязі 5 банківських днів з моменту отримання продукції.

Натомість матеріали справи свідчать про те, що відповідач свої зобов’язання щодо розрахунків з позивачем за поставлену продукцію належним чином не виконав, оплатив поставлену продукцію лише частково шляхом сплати позивачу 100000 грн., що підтверджується реєстром платіжних документів (а.с. 25), в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 83960,07 грн., несплатою якої відповідач порушує свої договірні зобов’язання.

Наявність вказаного боргу у розмірі 83960,07 грн. також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків на 31.05.2011р. (а.с. 12), підписаним представниками обох сторін, підписи яких скріплено печатками.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від   виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Як вже було зазначено вище, відповідач свої зобов’язання належним чином не виконав, а тому позовні вимоги ПрАТ „Микитівський гранітний кар’єр” про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 83960,07 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Вимоги позивача про стягнення пені за неналежне виконання договірних зобов’язань - оплати поставленої продукції також є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі п.8.2 договору, вимог ст.ст. 230-232 ГК України, ст.ст. 549-552 ЦК України, Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Апеляційний господарський суд приймає до уваги розрахунок пені, наданий представником позивача до суду першої інстанції в доповненнях до позову, оскільки вказаний розрахунок зроблений відповідно до вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору. За вказаним розрахунком за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором поставки №53 від 21.04.2011р. ПрАТ „Микитівський гранітний кар’єр” було правомірно нараховано до сплати відповідачу 4549,86 грн. пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Як вище встановлено апеляційним господарським судом, позовні вимоги ПрАТ „Микитівський гранітний кар’єр” про стягнення з відповідача трьох відсотків річних задоволені судом першої інстанції з огляду на вимоги ч.2 ст. 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд приймає до уваги розрахунок трьох відсотків річних, наданий представником позивача до суду першої інстанції в доповненнях до позову, оскільки вказаний розрахунок зроблений відповідно до вимог чинного законодавства. За вказаним розрахунком за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором поставки №53 від 21.04.2011р. ПрАТ „Микитівський гранітний кар’єр” було правомірно нараховано до сплати відповідачу 890,60 грн. трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог ПрАТ „Микитівський гранітний кар’єр”.

Водночас апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводів скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме: неналежне повідомлення представника відповідача про час та місце розгляду справи, в якості підстави для скасування оскаржуваного рішення суду.

Дійсно, згідно з п.2 ч.3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Одеської області від 02.11.2011р. справу №9-29/17-3979-2011 було прийнято до провадження суддею Меденцевим П.А. та призначено розгляд справи на 21.11.2011р.

В судове засідання 21.11.2011р. представник відповідача не з’явився. Разом з тим, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення від 03.11.2011р., яким підтверджується факт отримання відповідачем ухвали суду 14.11.2011р. (а.с. 36), а тому 21.11.2011р. місцевим господарським судом було законно винесено рішення по справі за відсутністю представника відповідача, належним чином та завчасно повідомленого про час та місце розгляду справи.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Також апеляційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника про необхідність відмови у позові з огляду на недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладених висновків господарського суду.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „Строй Матеріал Ресурс” без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 21 листопада 2011 року у справі №9-29/17-3979-2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Строй Матеріал Ресурс” -  без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 11 січня 2012 року.

Головуючий суддя

Судді О.О. Журавльов

М.В. Михайлов  

А.І. Ярош