ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
24 жовтня 2006 р. |
№ 8/376-О-А-05 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1, м. Херсон (далі - ПП ОСОБА_1)
на рішення господарського суду Херсонської області від 12.01.2006 та
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006
зі справи № 8/376-О-А-05
за позовом ПП ОСОБА_1
до Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Херсон (далі -територіальне відділення АМК)
про визнання недійсним рішення.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2,
відповідача -Соловйова К.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 07.10.2005 № НОМЕР_1 (далі -оспорюване рішення). У подальшому ПП ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив визнати оспорюване рішення нечинним.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.01.2006 (суддя Хом'якова В.В.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006 (колегія суддів у складі: Антонік С.Г. -головуючий, судді Кагітіна Л.П. і Юхименко О.В.), у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з відповідності оспорюваного рішення вимогам закону.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПП ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані рішення та постанову зі справи і прийняти нове рішення. Скаргу мотивовано тим, що господарські суди не з'ясували всіх обставин справи та припустилися порушень норм матеріального і процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у даній справі встановлено, що:
- згідно з оспорюваним рішенням дії ПП ОСОБА_1 з неподання інформації на запит територіального відділення АМК від 27.07.2005 № НОМЕР_2 (далі -запит) у встановлений головою цього відділення строк визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді неподання інформації територіальному відділенню АМК і на ПП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 грн.;
- запит було надіслано у зв'язку з проведенням розслідування за заявою приватної фірми “Протектор” -орендаря майна, та акціонерів ВАТ “Завод “Прибій”; ПП ОСОБА_1 придбав контрольний пакет акцій ВАТ “Завод “Прибій”, а також входить до складу наглядової ради цього заводу, за рішеннями якої призначається керівництво останнього;
- запит було отримано за місцем проживання ПП ОСОБА_1 29.07.2005, строк відповіді на запит встановлено 09.08.2005. У зазначений строк ПП ОСОБА_1 інформації територіальному відділенню АМК не надав і цієї обставини не заперечує, а посилається на те, що запита особисто не одержував і фізично не мав можливості виконати вимоги територіального відділення АМК, оскільки перебував у відпустці поза межами м. Херсона;
- запит було надіслано за адресою: м. Херсон, АДРЕСА_1 і вручено за цією адресою дружині ПП ОСОБА_1, що підтверджується листом підприємства поштового зв'язку та поясненнями дружини ПП ОСОБА_1 й не спростовано останнім. За зазначеною адресою ПП ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку як суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа і зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб -підприємців. Факт постійного проживання за тією ж адресою ПП ОСОБА_1 не заперечується;
- твердження ПП ОСОБА_1 про перебування його поза межами м. Херсона на санаторно-курортному лікуванні за путівкою № НОМЕР_3 не знаходить підтвердження; в судовому засіданні місцевого господарського суду представник ПП ОСОБА_1 не наполягав на перебуванні останнього в санаторії “Курпати” (відділення “Дружба”), посилаючись на те, що фактично ПП ОСОБА_1 “перебував на лікуванні за іншою путівкою”. Крім того, суд апеляційної інстанції “не вважає достатніми доказами відсутності надані позивачем копії довідки санаторію “Орлине гніздо” про проходження позивачем курсу лікування в липні 2005 року та копії довідки готелю “Левант” про те, що позивач проживав в готелі в період з 27.07.2005р. по 28.08.2005р. з метою лікування у відділенні ДП “Ялтакурорт”.
Відповідно до статті 3 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”).
Згідно з пунктом 5 статті 17 названого Закону голова територіального відділення Антимонопольного комітету України наділений, зокрема, такими повноваженнями: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Аналогічний за змістом припис містить підпункт 5 пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням названого Комітету від 23.02.2001 № 32-р.
Статтею 22 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” визначено, зокрема, що:
- вимоги голови територіального відділення Антимонопольного комітету України в межах його компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ним строки, якщо інше не передбачено законом;
- невиконання вимог голови територіального відділення Антимонопольного комітету України тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Відповідно до статті 221 названого Закону суб'єкти господарювання, інші юридичні особи, їх посадові особи та працівники зобов'язані на вимогу голови територіального відділення Антимонопольного комітету України подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, необхідну для виконання територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Пункт 13 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначає неподання інформації, зокрема, територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою такого відділення строки як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з частиною другою статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції” за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 13 статті 50 цього Закону накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. А відповідно до частини п'ятої цієї ж статті якщо доходу (виручки) немає або не надано розміру доходу (виручки) згаданий штраф накладається у розмірі до двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
З урахуванням наведених законодавчих приписів та встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи названі судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначеного висновку та не можуть бути взяті до уваги з урахуванням такого. Скаржник посилається на наявність доказів своєї відсутності в м. Херсоні на час надходження запиту. Однак такі докази вже були досліджені й оцінені попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи, а касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права, зокрема, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
До того ж чинне законодавство не встановлює якогось спеціального порядку надіслання та вручення адресатам запитів про надання інформації органам Антимонопольного комітету України (в тому числі обов'язкового “особистого повідомлення” адресата -фізичної особи про такий запит). В даному разі попередніми судовими інстанціями встановлено додержання вимог вручення листа із запитом, визначених пунктом 114 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1155), згідно з яким, зокрема, адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень вручаються особисто адресату (одержувачу), а у разі його відсутності -повнолітнім членам сім'ї (в даному випадку, як зазначалося, запит було вручено дружині ПП ОСОБА_1).
Скаржник зазначає також про те, що на день винесення оспорюваного рішення “відповідач мав всю необхідну інформацію”. Однак факт неподання такої інформації у встановлений головою територіального відділення АМК строк (тобто з порушенням останнього), що з'ясовано господарськими судами і не заперечується скаржником, сам по собі є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, хоча б у подальшому витребувану інформацію й було надано.
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Херсонської області від 12.01.2006 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.03.2006 зі справи № 8/376-О-А-05 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов