Справа № 2-5508/11

 РІШЕННЯ  

іменем України

 14.11.2011

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого – судді           – Сенюти В.О.

при секретарі                              -  Слободянюк О.А.

за участю:

позивача                              ОСОБА_1

представник позивача           ОСОБА_2

представник відповідача          Федун А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Дніпрокор» про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги мотивує тим, що з 01.07.2010 року по 17.01.2011 року із відповідачем перебував у трудових відносинах, працював на посаді вантажника Київської філії ТОВ «фірма «Дніпрокор». 17.01.2011 позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. Позивач посилається на те, що керівник філії не мав права приймати рішення про звільнення, оскільки це може робити лише відповідач. Крім того, позивач посилається на те, що на підприємстві взагалі відсутні правила внутрішнього трудового розпорядку. А також позивач просить стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 17.01.2011 року.

Наказом № 18 від 17.12.2010 року позивачу було оголошено попередження за порушення внутрішнього трудового розпорядку - за прогул. Позивач просить скасувати вказаний наказ, оскільки не вважає це прогулом без поважних причин, оскільки попередив завідуючого складом, а згодом і керівника філії. Крім того, на підтвердження того, що позивач перебував у лікаря, він отримав довідку, а від лікарняного відмовився.

Наказом № 19 від 20.12.2010 року позивачу було оголошено догану, за самовільне залишення робочого місця без поважних причин. Вказаний наказ позивач просить скасувати, оскільки вважає його незаконним, оскільки лише відповідач має право застосовувати стягнення за порушення трудової дисципліни.

Позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 6.000 грн. позивач обґрунтовує тим, що керівник філії позбавила позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти гроші для себе та свої сім’ї. Незаконні дії з боку керівника філії призвели до моральних страждань позивача, який втратив душевний спокій та постійно перебуває у роздратованому стані, а запис у трудовій книжці не дає змоги знайти нормальну роботу.    У зв’язку із чим позивач у звернувся до суду із вказаним позовом.

В судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити з викладених підстав.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Пояснив, що відповідно до наказу Генерального директора ТОВ «Фірма «Дніпрокор» та з метою дотримання трудової дисципліни директору філіалу ОСОБА_4 були надані відповідні повноваження, в тому числі за згодою із генеральним директором звільняти та розривати трудові договори, а також застосовувати дисциплінарні стягнення відносно працівників філії. Крім того, представник відповідача, вважає, що підстави для скасування наказів від 17 та 20 грудня 2010 року відсутні, а позивач не надав жодних доказів, які б давали змоги вважати вказані накази незаконними та такими, що порушують норми чинного законодавства. Норми трудового законодавства при звільненні позивача порушені не були, а відтак підстав для задоволення позову немає.        

Вислухавши доводи сторін,  вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.  

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні встановлено, що наказом № 28/3 від 01.07.2010 року позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду вантажника із місячним окладом 1.100 грн. (а.с. 39), а 17.01.2011 року ОСОБА_1 було звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с.7-8).

Відповідно до  п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвано власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у п. 23 роз’яснює, що  за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

17 грудня 2010 року було видано наказ № 18 про попередження за порушення трудового внутрішнього розпорядку (а.с.14).

Відповідно до вказаного наказу, позивач 15 грудня 2010 року самовільно без дозволу адміністрації підприємства був відсутній на робочому місці без поважних причин протягом усього робочого дня.

Як вбачається з письмового пояснення позивача, він був відсутній на робочому місці у зв’язку із перебуванням у поліклініці за станом здоров’я та перездавав аналізи, але керівництво фірми «Дніпрокор» не попередив (а.с.19). Однак, з відповіді Центральної районної поліклініки Деснянського району від 25.01.2011 року № 76 вбачається, що 15.12.2010 року ОСОБА_1 за медичною допомогою не звертався, а лікар – невропатолог приймає лише з 14:00 години до 19:00 години (а.с.49).

Таким чином, суд приходить до висновку, що підстави для скасування наказу від 17.12.2010 року відсутні.

Наказом № 19 від 20 грудня 2010 року ОСОБА_1 оголошена догана за систематичне порушення трудової дисципліни, оскільки останній 17.12.2010 року самовільно без дозволу адміністрації підприємства самовільно залишив своє робоче місце о 17 годині 25 хвилин, тоді коли відповідно до внутрішнього трудового розпорядку повинен був закінчити роботу о 18 годині 00 хвилин (а.с.20).

З письмового пояснення позивача вбачається, що він не заперечує факт самовільного залишення робочого місця о 17 годині 25 хвилин (а.с.18).

Як на підставу скасування наказу від 20.12.2010 року позивач посилається лише на те, що дисциплінарне стягнення може застосовувати лише відповідач.

   Відповідно до ч.1 ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується органом, якому надано право на прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, наказом № 01/к від 04.01.2010 року з метою дотримання трудової дисципліни у Київському філіалі ТОВ Фірми «Дніпрокор», директору Київського філіалу ОСОБА_4 були надані повноваження за згодою з генеральним директором приймати на роботу працівників в ТОВ фірма «Дніпрокор», які будуть працювати у Київському філіалі, з правом підпису трудових договорів, а також підписувати накази (розпорядження) про заохочення, догани, прийом та звільненні працівників ТОВ Фірма «Дніпрокор», які працюють у Київському філіалі (а.с.50). Таким чином, суд приходить до висновку, що наказ виданий 20.12.2010 року керівником філії про оголошення догани не суперечить положенню ст. 147-1 КЗпП України.

Посилання позивача на те, що на підприємстві відсутні правила внутрішнього трудового розпорядку, які б були оформлені належним чином спростовується поясненнями представника відповідача, який вказав, що підприємство керується у своїй діяльності Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджені постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.07.1984 року № 213.

Згідно ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Враховуючи те, що накази від 17.12.2010 року та 20.12.2010 року не суперечать нормам чинного законодавства, позивач порушував трудову дисципліну, що підтверджується письмовими матеріалами справи, суд приходить до висновку, що підстав для поновлення позивача на роботі не має.

Позовна вимога щодо стягнення із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 17.01.2011 року задоволенню не підлягає, оскільки рішення про поновлення позивача на роботі не ухвалювалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку, що підстав для поновлення позивача немає, а отже діями відповідача права позивача порушені не були, а тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 6.000 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач у позовній заяві вказує на порушення його прав керівником філії, однак відповідного клопотання відповідно до ст. 33 ЦПК України в судовому засіданні а ні позивач, а ні його представник - не заявляли.

Відповідно до положення ст. 88 ЦПК України судові витрати по справі суд відносить на рахунок держави.

На підставі викладеного,  керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України,  п. 3 ст. 40, ст.ст. 147, 147-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

          Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

          Головуючий: