Справа № 2-4236/11

РІШЕННЯ  

іменем України

 31.10.2011

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого – судді           – Сенюти В.О.

при секретарі                              -  Демчук Ю.В.

за участю:

позивача                                 ОСОБА_1

відповідачів                                  ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника відповідачів     ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_5 про виселення, вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_3 про виселення, вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивач із ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 21.08.1987 року. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_5. На теперішній час шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, квартира АДРЕСА_1 А у м. Києві належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3  

           Відповідачі, не дивлячись на те, що зареєстровані у м. Києві АДРЕСА_2, де проживає лише одна мати відповідачки ОСОБА_2, з 1996 року проживають у квартирі АДРЕСА_1.

          Позивач просить відповідачів звільнити зайняту квартиру, оскільки на даний час проживає разом зі своєю матір’ю ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_3, яка належить брату позивача – ОСОБА_7, який просить звільнити приміщення, так як його син одружується і йому немає де жити. Квартиру своєї матері ОСОБА_1 здає в оренду. Відповідачі проживаючи весь час, жодного разу не сплатили за комунальні послуги і на даний час виникла велика заборгованість. Відповідачі вчиняють перешкоди позивачу, оскільки самовільно зайняли спірну квартиру, поставили броньовані двері, а ключі не дають. Позивач багато разів звертався до відповідачів не чинити перешкоди у здійсненні права користування, володіння та розпорядження своєю житловою площею, однак безрезультатно. У зв’язку із чим позивач і звернувся до суду із вказаним позовом.

          Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19.05.2011 року аналогічну позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві для звернення до належного суду, оскільки місце проживання відповідачів зареєстровано у Деснянському районі м. Києва (а.с.17).

          В судовому засіданні позивач підтримав позовну заяву, просив її задовольнити з викладених підстав.

          Відповідачі проти задоволення позову заперечували у повному обсязі, просили у задоволенні позову відмовити.

          Представник відповідачів заперечував щодо задоволення позовної заяви. Пояснив, що з боку відповідачів не чиняться перешкоди у користуванні, розпорядженні та володінні спірною квартирою, доказів які підтверджуються таку обставину позивачем не надано. Відповідачі знаходяться у спірній квартирі з початку за ініціативою та згодою  позивача, а з 22.04.1999 року - перебувають на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва. ОСОБА_2 за комунальні послуги сплачувала на підставі тих квитанцій, які вона отримувала, решту квитанцій за комунальні послуги забиралися з ЖРЕО самим позивачем або його матір’ю. Розлучення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є підставою для виселення.

          Третя особа в судове засідання не з’явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

          Вислухавши пояснення позивача, відповідачів, представника відповідачів, допитавши свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

          Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 21.08.1987 року по 14.04.2011 року (а.с. 7, 52). Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8) та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9).

          Як вбачається з свідоцтва про право власності на житло від 25.10.1995 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах (а.с.13).

З пояснень позивача вбачається, що на підставі його згоди відповідачка ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі з моменту реєстрації шлюбу, даний факт не підлягає доказуванню згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України - обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З письмових матеріалів справи вбачається, що з 22 квітня 1999 року відповідачка ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва, відповідно до якого ОСОБА_3 вселено разом із законним представником неповнолітнього – ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 (а.с.49-51).

Таким чином, суд приходить до висновку, що  відповідачі проживають у спірній квартирі на законних підставах.

Щодо позовних вимог в частині виселення відповідачів із спірної квартири, суд не вбачає підстав для задоволення, виходячи з наступного.

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985 року № 4 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз’яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність приписки сама по собі не може бути підставою для визнання право користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

          Однак відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

          Таким чином, суд приходить до висновку, що посилання позивача на те, що відповідачі зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 не можна вважати як підставу для виселення відповідачів.

          Відповідно до положення ч. 4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Таким чином, розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням.        А ОСОБА_3 є членом сім’ї власника квартири, з урахуванням положення ч. 2 ст. 64 ЖК України.

           Посилання позивача про те, що відповідачі не сплачують за комунальні послуги,  спростовується письмовими матеріалами справи, а саме копіями квитанцій про сплату за електричну енергію, телекомунікаційні послуги, інтернет, телефон (а.с.63-69).

Що стосується квартплати, то позивач та свідок ОСОБА_6 пояснили, що квитанції з ЖРЕО вони самі забирали,  а тому суд приходить до висновку, що відповідачі були позбавлені можливості сплачувати квартплату.

Посилання позивача на те, що він витрачає кошти для оплати навчання дітям спростовується рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13.06.2011 року (а.с. 53-54), а також показами свідка ОСОБА_8

           Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Як вбачається з довідки ЖРЕО № 417 від 07.10.2011 року  від ОСОБА_1 не надходили заяви щодо неможливості проживання у спірній квартирі (а.с. 70).

В судовому засіданні позивач вказав, що він сам не хоче проживати у спірній квартирі до тих пір поки там знаходяться відповідачі.

Доводи позовної заяви про те, що вхідні двері були змінені, а ключів позивач немає, спростовуються поясненнями відповідачів та свідком ОСОБА_8, яка вказала, що двері стоять ті самі, які ставив ще позивач, замки у дверях не змінювалися, лише один замок зламався, у зв’язку із чим двері закриваються лише на один замок, ключ від якого позивач має.

Доказів про те, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди у користуванні жилим приміщенням, позивачем суду не надано.

У зв’язку із чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкоди у здійсненні права користування житловим приміщенням не підлягають задоволенню за недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 9, 64, 71, 150, 156  ЖК України, ст. 29 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

          Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

          Головуючий: