Справа № 2-4602/11

РІШЕННЯ  

іменем України

 24.10.2011

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого – судді – Сенюти В.О.

при секретарі                    -  Ткаченко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2, Деснянської районної  у м. Києві державної адміністрації, третя особа ОСОБА_3 про визнання частково недійсними розпорядження про приватизацію, свідоцтва про право власності на житло, договору купівлі – продажу нерухомості та визнання права на приватизацію, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, відділу приватизації Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної ради за № 3269 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 частково недійсним. Просить визнати частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, яке видано відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської ради згідно розпорядження № 3269 від 27.10.1995 року на ім’я ОСОБА_4. Просить визнати за позтвачем право на приватизацію Ѕ частини спірної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Просить визнати частково недійсним договір купівлі – продажу від 31.10.1995 року, який був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в частині купівлі – продажу Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

          Позовні вимоги мотивує тим, що спірна квартира була отримана на трьох осіб, в квартирі були прописані та проживали ОСОБА_6 (бабуся позивача), ОСОБА_4 (мати позивача) та сам ОСОБА_1

          07.06.1994 року ОСОБА_1 було засуджено та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців в ВТК загальному режиму.

          Звільнившись 20.03.1996 року позивач не мав де жити, оскільки ОСОБА_4 померла, а квартиру перед смертю здала іншим особам, позивач поселився на дачі, яка залишилася після смерті ОСОБА_7

          У 1999 році ОСОБА_1 знову скоїв злочин і відбував покарання з 1999 року по 05.02.2011 року.

Після повернення з місць позбавлення волі, позивач почав цікавитися спірною квартирою і дізнався, що квартира за АДРЕСА_1, була приватизована ОСОБА_4 без врахування долі позивача, оскільки останній був виписаний на підставі заяви ОСОБА_4, а 28.11.1995 року спірна квартира була продана. У зв’язку із чим позивач і звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26.09.2011 року замінено відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на відповідача ОСОБА_2, а ОСОБА_3 залучено в якості третьої особи, оскільки ОСОБА_2 є єдиною власницею спірної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, в якій проживає вона та її син ОСОБА_3   

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з викладених підстав, просили позов задовольнити.

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечувала. Пояснила, що ОСОБА_4 23.10.1995 року звернулась до ЖЕК № 1313 із заявою виписати її сина ОСОБА_1 на підставі вироку суду, який вступив в законну силу, після спливу терміну понад 1 рік 6 місяців відсутності його у зв’язку із відбуванням покарання. Відповідно до положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну та у спільну власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири. На момент подачі заяви від 25.10.1996 року на приватизацію квартири та заповнення довідки про склад сім’ї, ОСОБА_1 не мешкав постійно із своєю матір’ю та згідно ст. 71 ЖК УРСР в редакції від 06.05.1993 року позивач втратив право на збереження жилого приміщення. У зв’язку із чим приватизація спірної квартири є законною, а у задоволенні позову слід відмовити.

Представник Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (відділ приватизації Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації є структурним підрозділом Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації) проти задоволення позову заперечувала, пояснила, що приватизація була проведена відповідно до норм законодавства, права позивача діями адміністрацією порушені не були, а тому підстави для задоволення позову – відсутні.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 07.06.1994 року ОСОБА_1 було засуджено та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. (а.с.12).

23.10.1995 року ОСОБА_4 звернулась із заявою до ЖЕК № 1313 виписати її сина ОСОБА_1 у зв’язку із відбуттям покарання (а.с. 8).

27.10.1995 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована на ім’я ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло. Вказане свідоцтво видано згідно із розпорядженням від 27.10.1995 року № 3269 (а.с.15). Дана обставина також підтверджується довідкою від 15.03.2011 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована розпорядженням № 3269 від 27.10.1995 року (а.с.6).

28.11.1995 ОСОБА_4 уклала договір купівлі – продажу із ОСОБА_5 щодо продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, ОСОБА_2 є єдиною власницею спірної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, в якій проживає вона та її син ОСОБА_3 (а.с.7, 43,44).  

Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР (в редакції від 06.05.1993 року) жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадку взяття під варту – протягом усього часу перебування під слідством і судом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача з квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну власність або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житлових приміщень у гуртожитках в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Як вбачається з положення п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 15.09.1992 року № 56 «Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім’ї з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Таким чином, на момент подачі заяви ОСОБА_4 про зняття з реєстрації ОСОБА_1 та отримання свідоцтва про право власності на житло на підставі розпорядження № 3269, позивач не мешкав постійно зі своєю матір’ю та відповідно до положень ст. 71 ЖК УРСР (в редакції 06.05.1993 року) втратив право на збереження жилого приміщенням.

Щодо позовної вимоги про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, яке видано відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської ради згідно розпорядження № 3269 від 27.10.1995 року на ім’я ОСОБА_4, суд вважає - необґрунтованою. Процедура приватизації була проведена належним чином, так як ОСОБА_4 подала повний пакет документів, який був передбачений діючим законодавством. У зв’язку із чим документи ОСОБА_4 були розглянуті посадовими особами відділу приватизації Ватутінської районної держадміністрації у визначений Законом строк та прийнято відповідне рішення. Достовірність поданих довідок, в тому числі і довідки Ф-4 не входить до компетенції посадових осіб відділу приватизації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у  справі.

Представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 був прописаний за адресою АДРЕСА_1 з 01.03.1990 року та виписаний 23.11.1995 року згідно рішення суду та заяви матері, що підтверджується довідкою від 04.03.2011 року (а.с. 11, 12), однак, довідка форми Ф-4, яка подається особою для оформлення права власності на житло, видана із порушенням, оскільки у довідці не було зазначено, що ОСОБА_1 засуджено. Таким чином, на думку представника позивача, ОСОБА_1, був позбавлений можливості прийняти участь у приватизації, разом з тим судом встановлено, що позовна заява не містить вимогу щодо визнання зняття з реєстрації позивача незаконним.

Підстав для визнання за позивачем права на приватизацію Ѕ частини спірної квартири та визнання договору купівлі – продажу недійсним, судом не встановлено.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку, що права ОСОБА_1 діями Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації не були порушені, процедура приватизації проведена відповідно до вимог закону, а позивач не ставить вимогу щодо визнання зняття з реєстрації ОСОБА_1 незаконним, тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 71 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», -

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

          Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

          Головуючий: