Справа № 2-4000/11

РІШЕННЯ  

іменем України

 07.10.2011

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого – судді                     – Сенюти В.О.

при секретарі                                     - Давиденко І.В.

за участю:

представника позивача          - ОСОБА_1

представника відповідача          - Сидоренко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки і договору іпотеки недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання договору поруки і договору іпотеки недійсними. Позовні вимоги мотивує тим, що 15.11.2007 року між ОСОБА_5 та ЗАТ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_5 кредит у розмірі 180.000 доларів США із сплатою 15 % річних. Термін повернення кредиту 15.11.2012 року.

15.11.2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ПриватБанк» було укладено договір поруки і договір іпотеки щодо повернення кредиту у сумі 180.000 доларів США.

На початку 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом про звернення стягнення на заставлене майно. З наданих розрахунків позивачу стало відомо, що сума основного зобов’язання була збільшена на 11.000 доларів США, а строк виконання зобов’язання було встановлено до 10.06.2010 року. У зв’язку із зміною основного кредитного зобов’язання без згоди ОСОБА_3, як майнового поручителя. Позивач вважає, що вказані зміни повинні були відображені у письмовій формі, шляхом укладення додаткової угоди, а тому є підстави визнати договори поруки і іпотеки недійсними. У зв’язку із чим і звернувся до суду із вказаним позовом.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з викладених підстав.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Пояснив, що ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 180.000 доларів США, відповідно до умов договору, кредит надається траншами, сукупна величина яких не може перевищувати суму у розмірі 180.000 доларів США. ОСОБА_5 за перші пів року сплатила 11.000 доларів США, у зв’язку із чим мала підстави для отримання 13.000 доларів США, однак вона знову отримала 11.000 доларів США. Таким чином, розмір кредиту збільшено не було, а отже підстави визнавати договори поруки та іпотеки недійсними відсутні.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсними» у п. 12 роз’яснено, що порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема ст.ст. 547,719,1055,1107,1118 ЦК України.

Судом встановлено, що 15.11.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 була укладена кредитна угоди № Д 07-02-147 МК. Відповідно до якої Банк надав кредит у розмірі 180.000 доларів США (а.с.8-10).

Відповідно до п.1.1 кредитної угоди надання коштів здійснюється окремими частинами – траншами кредиту, сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати суму, передбачену у п. 1.2 кредитної угоди (180.000 доларів США).

15.11.2011 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки. Предметом якого є надання поруки ОСОБА_3 перед кредитором за виконання ОСОБА_5 своїх обов’язків за кредитним договором від 15.11.2007 року № Д 07-02-147 МК (а.с.15).

15.11.2007 року ОСОБА_3, як майновий поручитель за ОСОБА_5, та ЗАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір іпотеки. Заставою забезпечується виконання зобов’язань ОСОБА_5, що випливають з кредитного договору від 15.11.2007 року № Д 07-02-147 МК (а.с.16-18).

15.11.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір про видачу траншу № Д 07-02-147 МК/1. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору сума траншу кредиту складає 180.000 доларів США із терміном повернення до 15.11.2012 року із сплатою 15 % річних (а.с. 11).

З розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 22.11.2007 року по 21.05.2007 року ОСОБА_5 погасила кредит на суму 13089, 98 доларів США. Таким чином, відповідно до умов кредитної угоди, для неї було знову доступно 13.000 доларів США.

Однак, відповідно до заяви ОСОБА_5 від 30.05.2008 року про отримання кредиту, вона виявила бажання отримати транш не у розмірі 13.000 доларів США, а 11.000 доларів США (а.с.36). У зв’язку із чим 10.06.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір про видачу траншу № Д 07-02-147/2 МК. Відповідно до п.1.2 договору сума траншу складає 11.000 доларів США. Із терміном повернення 10.06.2010 року із сплатою 15 % річних (а.с. 12, 14).

Як вбачається з п. 1.1. договору про видачу траншу № Д 07-02-147/2 МК   банк надає кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2. кредитної угоди № Д 07-02-147 МК від 15.11.2007 року. Згідно п. 6.2 договір про видачу траншу від 10.06.2008 року є невід’ємною частиною кредитного договору від 15.11.2007 року № Д-07-04-247 МК.   

Таким чином, суд приходить до висновку, що сума основного зобов’язання ОСОБА_5 не змінювалась, а сума траншу у розмірі 11.000 доларів США була видана в межах основного зобов’язання – 180.000 доларів США.

Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У відповідності до положень ст. 19 Закону України «Про іпотеку»  зміни   і   доповнення   до іпотечного  договору  підлягають нотаріальному  посвідченню. Будь-яке збільшення основного зобов'язання або  процентів  за основним зобов'язанням,  крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене  іпотечним  договором,  може  бути   здійснене   після державної   реєстрації   відповідних  відомостей  про  зміну  умов обтяження   нерухомого    майна    іпотекою.    

У зв’язку із тим, що суд прийшов до висновку, про те, що кредитні зобов’язання не були збільшені та не вийшли за межі основного зобов’язання ОСОБА_5 у розмірі 180.000 доларів США, суд вважає, що у відповідача відсутні підстави вносити відповідні зміни для договорів іпотеки та поруки, укладених 15.11.2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», а отже форма вказаних правочинів була дотримані.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про те, що відповідачем порушені вимоги чинного законодавства щодо форми укладення правочинів, позивачем не наведено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 15, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 215, 216, 553, 559 ЦК України, Законом України «Про іпотеку»,-

ВИРІШИВ:

          В задоволенні повних вимог ОСОБА_3  - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

          Головуючий: