ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2006 р. | № 43/12пд |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. –головуючого, Глос О.І., Бакуліної С.В., |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “Маштехніка” |
на постанову | від 09.08.2006 |
Донецького апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду Донецької області № 43/12пд |
за позовом | ТОВ “Маштехніка” |
до | Маріупольської міської ради |
про | визнання недійсними умов договору оренди земельної ділянки від 19.04.2005 |
за участю представників сторін:
- позивача Загранчук І.Л.
- відповідача Ботман О.О.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької 13.03.2006 у справі № 43/12пд (суддя І.В.Зубченко) позов ТОВ “Маштехніка” до Маріупольської міської ради задоволений.
Визнані недійсними п.п. 14, 36 договору оренди земельної ділянки від 19.04.2005, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Маштехніка” та Маріупольською міською радою. Виключено з п. 1 зазначеного договору посилання на рішення виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.2002 № 367/10.
Рішення мотивоване тим, що згідно із приписами ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, тому за аналогією умови договору не можуть встановлювати зобов'язання для сторін на минулий час, положення п. п. 14, 36 договору оренди від 19.04.2005, що діє між сторонами, є такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки встановлюють зобов'язання на минулий час, що є підставою для визнання їх недійсними згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України. Крім того, судом зазначено, що відповідно до ст. 6 Указу Президента України № 727/98 від 03.07.1998 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” позивач є суб'єктом малого підприємництва, який сплачує єдиний податок за ставкою 6%, тому не є платником, зокрема, податку на землю.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду (у складі головуючого судді Запорощенка М.Д., суддів Калантай М.В., Москальової І.В.), здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку зі скаргою відповідача, постановою від 09.08.2006 рішення у справі скасувала, в задоволенні позовних вимог відмовила.
Постанова мотивована тим, що договір оренди земельної ділянки між сторонами був укладений належним чином з дотриманням положень ст.ст. 638, 640 Цивільного кодексу України. Пункти 1, 14, 36 договору не суперечать нормам чинного законодавства, оскільки позивач користувався земельною ділянкою на підставі рішення виконкому Маріупольської міськради від 21.08.2002 № 367/10, тобто, до укладення договору оренди, а норма ст. 631 Цивільного кодексу України дозволяє поширювати умови договору на відносини сторін, що виникли до його укладення.
ТОВ ”Маштехніка” не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції у справі, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що спірні пункти 14, 36 договору оренди передбачають оплату за оренду землі з дня прийняття рішення радою, що суперечить положенням ст. ст. 13, 15 Закону України „Про плату за землю”, ст. ст. 93, 116 Земельного кодексу України, ст. 18 Закону України “Про оренду землі”, тому підстав для нарахування орендної плати до укладення договору оренди немає, в зв'язку з чим, згідно ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України оскаржені пункти договору є такими, що суперечать закону та повинні бути визнані недійсними.
Крім того скаржник вважає, що постанова апеляційної інстанції має бути скасована, оскільки апеляційне провадження у справі було порушено неправомірно, зокрема, за апеляційною скаргою, підписаною особою, повноваження якої припинилися, і за відсутності підстав для поновлення пропущеного відповідачем строку на оскарження рішення господарського суду.
Маріупольською міською радою надано відзив на касаційну скаргу, в якому вимоги касаційної скарги заперечені з посиланням на встановлений факт користування позивачем земельною ділянкою до моменту укладення договору її оренди, що унеможливлювало використання цієї земельної ділянки радою, як власником, на свій розсуд і на інші потреби в період підготовки відповідної документації для укладення договору та змусило включити до умов договору зобов’язання землекористувача по внесенню орендної плати за період фактичного користування на підставі рішення виконкому міськради від 21.08.2002 № 367/10, що узгоджується з приписами ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, 19.04.2005 між сторонами за справою був укладений договір оренди земельної ділянки площею 2,9344 га, яка розташована за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Краснофлотська, 200, строком на 10 років (до 21.08.2012).
В п. 1 договору підставою для його укладення зазначено рішення виконкому Маріупольської міськради від 21.08.2002 № 367/10, від 17.11.2004 № 490/1.
Пунктом 14 договору оренди сторони передбачили сплату орендарем орендної плати за період з дня прийняття рішення виконкому про виділення земельної ділянки до дня державної реєстрації договору оренди.
В пункті 36 договору, серед інших зобов’язань орендаря, обумовлений його обов'язок після отримання примірника договору оренди протягом 30 днів сплатити до бюджету орендну плату за земельну ділянку у розмірі, передбаченому договором, за період з дня прийняття цього рішення до дня державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (без нарахування пені).
Вважаючи викладені в пунктах 1, 14, 36 договору оренди умови такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, позивач вимагає визнання їх недійсними.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
За рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.2002 № 367/10 позивачеві із земель промисловості надано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,9344 га для спеціалізованого ремонту машин для металургії та обробки каменю (виробничий цех, адміністративно-побутовий корпус) по вул. Краснофлотській, 200 у Приморському районі м. Маріуполя.
Згідно з п. З цього рішення позивачеві було запропоновано подати до Маріупольського міського управління земельних ресурсів заявку про оформлення документів на право користування землею на протязі двох місяців з дня прийняття рішення. У разі недотримання встановленого терміну це рішення виконкому підлягає скасуванню.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, доказів подання позивачем в установлений двомісячний строк заявки для оформлення відповідних документів не надано, що, на думку позивача, призвело до втрати зазначеним рішенням чинності, тому відсутні підстави для посилання на це рішення в тексті договору оренди, укладеного 19.04.2005.
Відповідно до ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” рішення виконавчого комітету може бути скасоване відповідною радою. Іншого порядку втрати рішенням виконкому сили, окрім оскарження такого акту в судовому порядку, закон не встановлює.
Оскільки в тексті самого рішення виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.2002 № 367/10 відсутнє посилання на обмеження строку його дії, а радою це рішення не скасовувалось, отже, воно є чинним, в зв’язку з чим позовні вимоги в частині визнання недійсним посилання в п. 1 договору оренди від 19.04.2005 на рішення виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.2002 № 367/10 правомірно визнані судом апеляційної інстанції необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виключення з пункту 1 договору оренди посилання на вказане рішення виконкому фактично позбавило б позивача підстав набуття права користування земельною ділянкою і укладання договору оренди, оскільки саме цим рішенням йому було надано таке право, а іншим рішенням виконкому Маріупольської міськради від 17.11.2004 № 490/1, на яке також є посилання в пункті 1 договору, лише були внесені зміни до пункту 2 рішення від 21.08.2002 № 367/10 щодо збільшення частини земельної ділянки, на яку встановлюються сервітути.
Щодо вимог позивача про визнання недійсними умов, викладених в пунктах 14, 36 договору про встановлення обов’язку сплачувати орендну плату за минулий період, до моменту укладення договору, то статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи скасовують відповідальність особи, в зв’язку з чим суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що позивачем оскаржується не закон чи нормативно-правовий акт, а умови договору оренди земельної ділянки.
Однією з загальних засад цивільного законодавства, згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є свобода договору, тобто укладаючи договір оренди, сторони вільно та на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови і підписали договір без будь-яких зауважень, застережень, протоколу розбіжностей.
При цьому, норма ч. 3 ст. 631 цього Кодексу дозволяє сторонам встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, тобто, поширити дію його умов на фактичні правовідносини, що виникли до моменту їх юридичного оформлення.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичне користування позивачем земельною ділянкою виникло на підставі рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21.08.2002 № 367/10, в якому зазначено, що згідно договорів купівлі-продажу від 16.03.1999 № 1230, від 17.12.1999 № 26316 за реєстраційними свідоцтвами Маріупольського БТІ від 18.03.1999 № 857, від 20.12.1999 № 857 нежитлові будинки по вул. Краснофлотській, 200 належать ТОВ “Маштехніка”, а фактична площа земельної ділянки, яка необхідна для їх експлуатації, становить 2,9344 га, тобто, правовідносини з користування цією земельною ділянкою існували до моменту укладення договору її оренди, поширення умов цього договору щодо обв’язку внесення орендної плати з дня прийняття рішення виконкому Маріупольської міськради від 21.08.2002 не протирічить чинному законодавству.
За вказаних обставин, та враховуючи, що судом апеляційної інстанції також встановлено дотримання сторонами при укладенні договору оренди приписів ст. ст. 638, 640 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає відсутніми підстави вважати положення пунктів 14, 36 договору оренди земельної ділянки від 19.04.2005 такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
При цьому колегія суддів зазначає, що посилання позивача на приписи ст. ст. 1, 13, 15 Закону України „Про плату за землю”, ст. ст. 93, 116 Земельного кодексу України, як на підставу для визнання недійсними пунктів 14, 36 договору, не спростовують вищевикладених висновків суду апеляційної інстанції, оскільки ці норми не містять заборони нарахування орендної плати за укладеним договором оренди земель комунальної власності до дня його укладання та імперативних положень про недійсність договору оренди землі, а інших норм законодавства, на підставі якого пред’явлено цей позов, в позовній заяві не вказано.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, зводиться до намагань скаржника надати їм перевагу над доводами, за якими господарський суд апеляційної інстанцій їх відхилив, спростовуються вищевикладеним і не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, ухваленої при вірному правозастосуванні.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.08.2006 у справі № 43/12пд господарського суду Донецької області залишити без змін.
Касаційну скаргу ТОВ “Маштехніка” залишити без задоволення.
Головуючий суддя Грейц К.В.
С у д д і Бакуліна С.В.
Глос О.І.