Справа №  2-677/11  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26 грудня 2011 року                                                                               м. Косів

             Косівський районний суд Івано-Франківської області   в складі:    

             головуючого-судді: Бельмеги М. В.

             секретаря: Сусак В.М.

             з участю представника позивача: ОСОБА_1

             представника відповідача: Новосад С.В.

         розглянувши у відкритому, судовому засіданні в залі суду м. Косів справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», третя особа без заявлення самостійних вимог: Управління Національного банку України в Івано-Франківській області  про визнання Генеральної угоди №16.111-79/07 від 26.12.2007 р., Договору про внесення змін №1 до Генеральної угоди від 14.04.2010р., Кредитного договору №16.111-79/07-СК від 26.12.2007 року та Договору про внесення змін №2 до кредитного договору від 14.04.2010р. недійсними, -

                                                                    В С Т А Н О В И В:

       Позивач звернувся в суд із позовом до відповідача, третьої особи без заявлення самостійних вимог: Управління Національного Банку України в Івано-Франківській області про визнання Генеральної угоди №16.111-79/07 від 26.12.2007 р., Договору про внесення змін №1 до Генеральної угоди від 14.04.2010р., Кредитного договору №16.111-79/07-СК від 26.12.2007 року та Договору про внесення змін №2 до кредитного договору від 14.04.2010р. недійсними.  

        В судовому засіданні представник позивача, ОСОБА_1, пояснив, що 26 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ВАТ «ВТБ Банк» була укладена Генеральна угода №16.111-79/07, відповідно до якої Банк зобов'язувався надати клієнту кредитні кошти в порядку і на умовах визначених у кредитних договорах. Згідно п.1.2. Генеральної угоди загальний розмір позичкової заборгованості клієнта за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати 100 000 доларів США.  14 квітня 2010 року між сторонами був укладений договір про внесення змін № 1 до  даної  Генеральної   угоди. В даному договорі відповідачем клієнту був встановлений ліміт кредитних  коштів,  який  в  будь-який  момент  під  час  дії  цього  договору  не  повинен перевищувати 100 000 доларів США. Цим же договором суттєво було змінено істотні умови. 26 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк»та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №16.111-79/07-СК (надалі-Договір). Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів - фізичних осіб.  На час укладення кредитного договору позивачем була надано банку достовірну інформацію про його фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів позивачем була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців , що передували місяцю отримання кредиту. Відповідно до п.1.1 кредитного договору Банк зобов'язався надати Позичальникові кредитні кошти у сумі 46 500 доларів США 00 центів, які відповідно до п.2.2 надавалися ОСОБА_3 шляхом перерахування коштів на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 в відділені №7 Івано-Франківської філії ПАТ «ВТБ Банк», МФО 336893 у Банку з 26.12.2007 року з терміном погашення по 25.12.2010 року включно. Відповідно до п.1.1. Позичальник зобов'язується сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 14 % річних, що нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами. У п.3.1 Договору зазначено, що погашення кредиту та сплата процентів за його користування здійснюються в порядку та строки згідно Графіка повернення кредиту і сплати процентів, який є невід'ємною частиною кредитного договору. Позичальник зобов'язувався щомісяця відповідно Графіку погашення кредиту здійснювати погашення заборгованості по кредиту щомісячного ануітетного платежу, розмір якого за цим Договором та Графіком становить 1 328   доларів США 00 центів.  Вважає, що у зв’язку із  укладенням  договору у іноземній валюті –дол. США  було суттєво порушено норми чинного законодавства відповідно до якого грошовою одиницею в Україні є гривня і зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.  Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією, яка відповідно до Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»повинна проводитися на підставі відповідної ліцензії Національного Банку України, якою визначається які саме операції банк має право проводити. Так як, відповідач не мав окремої ліцензії на здійснення валютних операцій то в цьому випадку також було допущено порушення закону.  Крім того, на день укладання Договору іноземний курс валюти становив 5,05 грн. за 1 долар США. Станом на час укладення Договору про внесення змін №1 до Генеральної угоди та Договору про внесення змін №2 до кредитного договору від 14.04.2010 року курс долара становив 7,96 грн. Підписаний між сторонами Договір про внесення змін до Генеральної угоди та кредитного договору суттєво вплинули на фінансове становище ОСОБА_3. Підвищений курс долара відносно гривні не дає позивачу можливості вчасно погашати борг та проценти по кредитному договору.  Позивач отримує заробітну плату у гривнях і для того щоб погашати кредит в доларах США змушений нести додаткові фінансові витрати по купівлі валюти. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором, тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку йому необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Такі умови договору вважає несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч.З ст. 13 ЦК України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в Генеральну угоду та кредитний Договір пункт, що значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Під час укладення кредитного договору ОСОБА_3  не знав і не міг знати, що курс гривні по  відношенню до долара США може збільшитися до 8 грн. за один долар США і виходив з того, що НБУ забезпечить стабільність грошової одиниці України протягом всього строку  дії договору. Позивач не міг передбачити, що наступить фінансово-економічна криза в країні та керувався стабільною фінансовою ситуацією на валютному ринку країни і сподівався на відповідність та професійність НБУ, основною функцією якого відповідно до ст. б ЗУ «Про національний банк України»та ст. 99 Конституції України є забезпечення стабільності грошової одиниці України. З розгортанням фінансово-економічної кризи, неготовністю національної економіки до проти дій цій кризі, відбулася істотна зміна економічних умов в Україні, що суттєво вплинуло на виконання мною умов кредитного договору. Обвал курсу національної валюти та її знецінення по відношенню до долара США є істотною зміною обставин. Крім того, на час укладення кредитного договору позивач виходив із стабільної фінансово-економічної ситуації в країні, стабільних власних доходів та реальної на той час можливості виконати зобов'язання за кредитним договором, однак в кінці 2008 року в країні наступила фінансово-економічна криза, в наслідок якої попит на його автопослуги практично зник, в зв'язку з чим припинились його доходи. В силу ч.2 ст. 652 ЦК України, у разі істотної обставини якими сторони керувалися при укладені договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися на стільки, що якби сторони могли це передбачити вони б не уклали договору або уклали б його на інших умовах. В момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Отже, істотна зміна обставин якими керувались сторони під час укладення кредитного договору є підставою для розірвання кредитного договору. Коли відбулося різке зростання офіційного та комерційного курсів долара США по відношенню до національної валюти України - гривні, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності позивача, а його зобов'язання з незалежних від нього обставин та з вини НБУ значно зросли. Наголошує на тому, що на час укладення кредитного договору він виходив із стабільної фінансово-економічної ситуації в Україні, стабільного курсу долара США, стабільних власних доходів та реальної на той час можливості погасити можливе виникнення боргу за кредитним договором із власних доходів. При цьому вважає, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний Договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним. Для визнання правочину недійсним слід розуміти, що умови правочину є вкрай невигідні для цієї особи. Як свідчить вищевикладене, що Генеральна угода та додаток №1 до неї і Кредитний договір та додаток №2 слід визнати недійсними, поскільки використання іноземної валюти за спірним Кредитним договором як засобу платежу суперечить вимогам законодавства, зокрема статті 99 Конституції України та приписам статті 35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є дійсним з моменту його вчинення. Відповідач вчинив нотаріальний напис на автомобіль, який придбаний позивачем за валютні кошти отримані згідно кредитного договору від 26.12.2007 року і з допомогою ВДВС Косівського РУЮ провів опис і арешт належному йому автомобіля для подальшої його реалізації. Таке становище змушує позивача за захистом своїх порушених прав звернутись до суду та понести додатково фінансові витрати по оплаті витрат на ІТЗ судового процесу та послуг адвоката. Просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача, Новосад Світлана Володимирівна, в судовому засіданні позовні вимоги заперечила та пояснила суду, що  обґрунтування позивачем своїх  позовних вимог недотриманням чинного законодавства України при укладенні кредитного договору безпідставним, та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи Цивільним кодексом України, а саме ст. 215 встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. В свою чергу стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але ні яким чином не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в України грошових одиниць іноземних держав. Пунктом 1.1. Договору визначено, що предметом Кредитного договору є надання Банком Позичальникові грошових коштів у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, валюта якої визначена як Долар США, на чітко передбачених умовах. Таким чином між сторонами чітко визначено модель регулювання грошових зобов'язань в іноземній валюті - Долар США. Згідно ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Тобто статті: 99 Конституції України, 533 Цивільного кодексу України мають відсилочний характер до норм спеціального законодавства, яким здійснюється регулювання валютних операцій на території Укрїни. Основним документом, що регулює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі -Декрет). Статтею 2 Декрету чітко передбачено право резидентів та нерезидентів здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених Декретом та іншими актами валютного законодавства. Відповідно до положень ст.ст. 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Статтею 5 Декрету чітко передбачається, що всі валютні операції проводяться на підставі ліцензії - генеральної або індивідуальної, що видається Національним банком України. В свою чергу п. 2 ст.1 Декрету передбачено, що надання кредиту відноситься до валютних операцій. Згідно ч.2 ст. 5 Декрету, Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Пунктом 4. ст.5 Декрету передбачено саме перелік операцій, що потребують отримання індивідуальних ліцензій. До таких операцій зокрема відносяться: а)вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; б)ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України; в)надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г)використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; д)          розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України;  є) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину. Отже, наведений вище перелік підстав, за наявності яких сторони повинні отримувати індивідуальні ліцензії, є вичерпним і розширенню не підлягає. Це означає, що будь-які інші операції, що не підпадають під дію вищезазначеної статті, потребують наявності у банка генеральної ліцензії. В позовній заяві Позивач спирається на п.п. В та Г ч.4 ст. 5 Декрету, яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі і операції щодо: п.в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; п.г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Однак на теперішній час законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками або іншими фінансовими організаціями) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам. Відповідно п. 1.5 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», у разі якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії. Отже отримання індивідуальної ліцензії не є необхідністю при здійсненні операції при наданні та одержанні кредитів в іноземній валюті. В свою чергу ВАТ ВТБ Банк володіє всіма необхідними ліцензіями та дозволами.  Враховуючи те, що однією зі сторін є уповноважений Банк, який має належну банківську генеральну ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій кредитування в іноземній валюті, відповідно пункти кредитних договорів про обов'язок повернення заборгованості в іноземній валюті є законними та такими, що не порушують вимоги законодавства України в т.ч. і ст. 533 ЦКУ та ст.5 Декрету.  Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банка генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.  Безпідставним  також є посилання позивача на те, що кредитний договір був укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Під тяжкими обставинами кабального договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть її годувальника, крайня нужденність сім'ї та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину, в той же час у позовній заяві не зазначено, які саме тяжкі обставини, вплинули на підписання ОСОБА_3 кредитного договору. Доказів того, що кредитний договір складено під впливом тяжкої обставини позивачем не надано. Просить в задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

    Вислухавши сторони та вивчивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги безпідставними, недоведеними в судовому засіданні і такими, що непідлягають до задоволення за наступних підстав :

          Ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України  за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

        Згідно ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

      Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

        Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.   У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

        Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).   

          За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин  не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна  із  сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

         Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших атків цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

        Судом встановлено, що 26.12.2007 року між позивачем ОСОБА_3, та відповідачем ПАТ «ВТБ Банк»попередня назва  ВАТ «ВТБ Банк»була укладена Генеральна угода №16.111-79/07 та кредитний договір №16.111-79/07-СК. А 14.04.2010 року між сторонами були укладені договір про внесення змін №1 до Генеральної угоди №16.111-79/07 від 26.12.2007 року. Дана Генеральна угода, кредитний договір  та договори про внесення змін були укладені добровільно обома сторонами, які погодились з його умовами, про що вони засвідчили своїми підписами. Належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження того, що договори між сторонами було укладено внаслідок застосування комерційної переваги, зловживання становищем, помилки чи введення ОСОБА_3 в оману, ні позивач ні його представник не надали. Суд вважає, що волевиявлення сторін на укладенні вказаних Генеральної угоди, кредитного договору та договорів про внесення до нього змін, було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Також твердження представника позивача, про те, що ОСОБА_3 підписував кредитний договір та договори про внесення змін під впливом тяжких обставин не підтверджено ніякими доказами.

            При підписанні генеральної угоди, кредитного договору та договорів про внесення змін, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір та угода містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства.

          Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до прийняття за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися на території України у випадках, і в порядку, встановлених законом.    

            Ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.     

        Судом в ході розгляду справи не встановлено факту обману позичальника з боку кредитора, а також обставин, які б підтверджували  неправомірні, навмисні дій ПАТ «ВТБ Банк», що тягнуть визнання правочину недійсним. Позивач добровільно уклав з відповідачем як кредитний договір так і договори про внесення до нього змін, на підставі вільного волевиявлення і ставлячи підпис, вважав його справедливим. На момент укладення генеральної угоди, кредитного договору та договорів про внесення змін у позивача не було обставин які б давали суду право вважати, що договір було укладено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах. На момент укладення кредитного договору на ринку кредитування була широка пропозиція і позивач міг вільно обрати як і банк-кредитодавець так і вид грошової одиниці кредиту: національна чи іноземна валюта.       

       З наведених причин суд не вбачає підстав для визнання договорів недійсними відповідно до ст. 19 Закону України  "Про захист прав споживачів", оскільки обставин, які б свідчили про нечесну підприємницьку практику та  агресивну діяльність (бездіяльність) відповідача, судом не встановлено.     

          Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом.       

         У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що згідно з частиною першою ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до прийняття за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадку і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192 ЦК України, ч.3 ст.533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).    

        Стаття 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.    

           Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.    

         Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземній валюті.    

          Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.    

          Разом із тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».    

          Згідно п.2 ч.1 ст.1 вищевказаного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності.    

           Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта –іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вноситься до банківських та інших фінансових установ за межами України.    

        Частиною 1 ст. 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно п. «г»ч.5 ст.5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції за період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.    

           Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. «в» ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.    

      Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).    

         Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.    

       Як встановлено постановою Верховного Суду України від 21.03.2011 року за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами  ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії  на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою.

       Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління НБУ від 17.07.2001 року №275 у п.5.3. зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в зазначеному Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

       Оскільки ПАТ «ВТБ Банк», як фінансова установа в установленому законом порядку отримав 20.04.2007 року в НБУ банківську ліцензію  №79, дозвіл №79-1 і дозвіл №79-2 та додаток до дозволу №79-1 на право здійснення операцій з валютними цінностями, то застосування індивідуального ліцензування  щодо кредитування в іноземній валюті не вимагалося.

       З врахуванням вищенаведеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3  безпідставними та недоведеними в судовому засіданні.

        На підставі наведеного ст.ст. 203, 215, 533, 548, 1054 ЦК України, 47,49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»2,5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п.1.5. Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою»та керуючись ст.ст. 213 –215 ЦПК України, суд, -

                                                                        В И Р І Ш И В :

        В задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання Генеральної угоди №16.111-79/07 від 26.12.2007 р., Договору про внесення змін №1 до Генеральної угоди від 14.04.2010р., Кредитного договору №16.111-79/07-СК від 26.12.2007 року та Договору про внесення змін №2 до кредитного договору від 14.04.2010р. недійсними –відмовити.

         Скасувати заходи вжиті ухвалою суду від 13.05.2011р. щодо зупинення виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.04.2011р. та вилучення і реалізацію двох транспортних засобів.

         Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

          Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського Апеляційного суду через Косівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення –протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

            Суддя:                                                                                                  Бельмега М.В.