ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2006 р. | № 4/196-26/7 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді | Дерепи В.І. |
суддів : | Грека Б.М. –(доповідача у справі) Стратієнко Л.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Стелла-2000” |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.06 |
у справі | № 4/196-26/7 |
господарського суду | Львівської області |
за позовом | Приватного підприємства “Амікар” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Стелла-2000” |
про | стягнення 50171,48 грн. |
за участю представників від: |
позивача | не з'явилися, були належно повідомлені |
відповідача | не з'явилися, були належно повідомлені |
В С Т А Н О В И В :
Приватне підприємство “Амікар” звернулося до господарського суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Стелла 2000” 50171,48 грн. Вимоги мотивовано невиконанням договору від 01.10.03.
Рішенням господарського суду Львівської області від 31.03.06 позов задоволено, з відповідача стягнуто 36783,18 грн. основного боргу, 3513,05 грн. пені, 7791,86 грн. інфляційних витрат, 2083,39 грн. 3% річних. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.06 вищевказане рішення залишене без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.
Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що відповідно до умов договору від 01.10.03, позивач виконав роботи по пошиттю швейних виробів, а відповідач (замовник) зобов’язання щодо розрахунку за виконані роботи не виконав.
Суб’єкт касаційного оскарження просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову Львівського апеляційного господарського суду, оскільки вважає, що оскаржувані судові акти ухвалено при неповному з’ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, недоведеністі обставин, які суд вважає доведеними, невідповідністю висновків, викладених у рішеннях суду, обставинам справи, грубим порушенням матеріального і процесуального права. Зокрема, на його думку, судами порушено положення п.2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, провадження у справі підлягає припиненню, якщо є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Так, господарським судом Львівської області у справі № 411892-15/307 досліджена не дана правова оцінка наявності договірних відносин та виконання відповідачем умов договору б/н від 01.10.03 та стягнута сума основного боргу, пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, 01.10.03 між сторонами укладено договір б/н від 01.10.03 за умовами якого, ПП “Амікар” зобов'язалось на власний ризик виконати у відповідності до умов договору роботи по пошиттю швейних виробів, а ТОВ “Стелла-2000” зобов’язалося прийняти та оплатити роботу в порядку, визначеному п.6.1 договору.
Місцевий та апеляційний господарські суди як доказ виконання робіт прийняли акт виконаних робіт за лютий 2004 від 29.02.04 (28490,46 грн.) та частково –роботи по акту виконаних робіт за березень 2004 року від 31.03.04 (9270,12 грн. з 19507,38 грн.) та визнали належними доказами, що доводять обґрунтованість вимог позивача, накладні, які підтверджують факти виконаних робіт.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення”, викладених у пункті 1.6 постанови від 29.12.76 № 11, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Касаційна ж інстанція, відповідно до частини другої статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п.4.4 умов оскаржуваного договору, приймання замовником робіт по кількості і якості здійснюється в момент підписання акту виконаних робіт за кожним замовником окремо. Акт приймання робіт повинен містити: кількість робочих хвилин, які витрачені на виробництво виробів і підлягають оплаті, ціну однієї робочої хвилини у гривнях на момент підписання акту з урахуванням ціни, визначеної п.5.1 даного договору, зауваження замовника щодо кількості і якості виготовлених виробів. У разі відсутності в акті виконаних робіт зауважень замовника щодо кількості і якості виготовлених виробів, замовник втрачає право на звернення до виконавця з претензійними вимогами щодо недостачі виробів чи неналежної якості їх виготовлення. Одночасно з підписанням акту виконаних робіт сторони здійснюють приймання-передачу виготовлених виробів згідно накладної. В той же час, суди в порушення приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України відповідні докази обґрунтованості заявлених вимог не витребували та не оцінили.
Доказом наявності суми боргу в сумі 36783,18 грн. судами визнано наявність судового рішення у справі № 4/189-15/307. Заборгованість по договору б/н від 01.10.03 становить 36783,18 грн., що зроблено на підставі акту звірки рахунків від 01.12.05. При застосуванні господарськими судами приписів ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не вирішено питання, чи має преюдиційне значення факт наявної заборгованості, що встановлений по акту, без аналізу доказів, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для справи.
Щодо задоволення вимог про стягнення пені, то слід вказати на наступне. Згідно з ч.3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочки виконання.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Пункт 9.2 договору б/н від 01.10.03, де закріплено положення про відповідальність у вигляді сплати пені, дає підстави для твердження про те, що в договорі не зазначено за який період нараховується пеня –з моменту прострочення виконання зобов’язання до моменту нарахування пені чи до моменту стягнення пені, тощо.
До того ж, згідно з ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. У зв’язку з цим, задоволення вимог щодо стягнення пені, без врахування та аналізу наведених положень є передчасним.
Наведене свідчить, що суди першої та апеляційної інстанції неповно встановили обставини справи і неналежним чином дали оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, за цих обставин рішення та постанова не можуть вважатись обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов’язки сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Стелла-2000” задовольнити частково, рішення господарського суду Львівської області від 31.03.06 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.06 у справі № 4/196-26/7 скасувати, а справу направити до господарського суду Львівської області на новий розгляд.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко