Справа № 367/9713/21

                                                       Провадження №2/367/669/2025

РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого - судді Кравчук Ю.В.,

за участю:

секретаря судових засідань – Миколаєнко П.М.,

представника позивача – Стрикаля О.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом Українського інституту експертизи сортів рослин до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

       У грудня 2021 року Український інститут експертизи сортів рослин звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та витребування майна з чужого незаконного володіння.

       Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає про те, що згідно із договором купівлі-продажу №2863 від 30.11.2002 Києво-Святошинська державна сортовипробувальна станція придбала квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.4 наказу Держсортслужби від 25.12.2002 року №64 –ОД «Про утворення обласних державних центрів експертизи сортів рослин» утворено у складі Українського інституту експертизи сортів рослин Київський філіал на базі Бородянської державної сортодослідної станції, до складу якого включили Києво - Святошинську сортодослідну станцію, як опорний пункт.

Наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 5 червня 2007 року № 196 «Про вдосконалення організаційної структури» та змінами до нього наказом від 26 листопада 2007 року № 457 «Про внесення змін до наказу» був закритий відокремлений підрозділ Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин - Державну інспекцію з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області та 03.12.2007 року був перейменований Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин в Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області.

20.08.2012 року наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.04.2012 року № 210 «Про реорганізацію державних центрів експертизи сортів рослин з державними інспекціями з охорони прав на сорти рослин» та наказом Українського інституту експертизи сортів рослин від 11.07.2012 року №600-ОД «Про створення відокремлених підрозділів та затвердження положень філії УІЕСР» було створено Філію УІЕСР Київський обласний державний центр експертизи сортів рослин (далі - Київський ОДЦЕСР) правонаступником майнових прав та обов`язків якої було визначено Український інститут експертизи сортів рослин. За актом прийняття – передачі основних засобів квартира АДРЕСА_1 , передана на баланс позивачу.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №123893401 від 15.05.2018, позивач зареєстрував своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 , вказана квартира не є службовим житлом, не визнана гуртожитком.

       У квартирі зареєстровані ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Також, у вказаній квартирі зареєстрований ОСОБА_4 .

       Позивач зазначає, що у 2019 році йому, як власнику даного житлового приміщення стало відомо, що в належній позивачу квартирі мешкають сторонні особи, ордер на поселення в дану квартиру ніколи не видавався, договір найму з відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_1 укладений ніколи не був, ордери на поселення таких осіб, які видані виконкомом відповідно до діючого законодавства, відсутні.

       На переконання позивача, вселення відповідачів відбулось незаконно, на підставі неналежних документів та з порушенням порядку надання житла. Зокрема, відповідно до протоколу від 13.09.2021 засідання комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області, ордер №1 від 10.09.2010 та ордер №3 від березня 2009 року, видані ОСОБА_5 для поселення в квартиру АДРЕСА_1 , визнані недійсними та такими, що ніколи не видавались Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області. Тобто, законних підстав для вселення у відповідачів не виникло.

       Також, позивач зазначає про те, що вказана квартира відноситься до відомчого житлового фонду, який має цільове призначення – забезпечити житлом, як правило, осіб, які перебувають у трудових відносинах з певним підприємством, установою чи організацією.

       Однак, на час подання позову, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в трудових відносинах з позивачем чи його відокремленими підрозділами не перебувають.

       Також, позивач зазначає, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 02.03.2017 у справі №367/7937/15-ц встановлено відсутність у ОСОБА_5 та членів його сім`ї права на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 .

       Таким чином, як стверджує позивач, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 незаконно та самоправно користуються спірною квартирою.

Окрім того, позивач вказує, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перешкоджають представникам інституту, який є власником квартири, потрапити в житлове приміщення, відмовляються пред`явити документи про законність користування таким майном, не дають змінити замки, встановити сигналізацію, відмовляються укласти договір оренди даного приміщення, що підтверджується актом депутата від 21.09.2020 №2109.

Також, позивач зазначає, що особи, які протиправно вселились в квартиру АДРЕСА_1 , також встановили паркан за даною адресою земельної ділянки, у зв`язку з чим неможливо потрапити як власнику, так і для обстеження ділянки з метою встановлення осіб, які вчинили самозахоплення ділянки, що підтверджується відповіддю Гостомельської селищної ради від 31.10.2019.

Позивач вказує, що відповідач ОСОБА_3 є власником приватного будинку в АДРЕСА_2 , тобто квартира АДРЕСА_1 , не є єдиним житлом відповідачки ОСОБА_3 .

Крім того, позивач зазначає, що ОСОБА_4 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , більше 19 років (з 2002 року), договір оренди не укладав, його особистих речей у квартирі немає, факт реєстрації ОСОБА_4 порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 не є членом сім`ї позивача, а також не відноситься до кола осіб, які постійно проживають з ним, тому його право на користування чужою квартирою порушує права позивача щодо володіння, користування та розпорядження, і тому підлягає припиненню на вимогу власника квартири.

Враховуючи викладене, позивач просить:

-усунути перешкоди у користуванні майном позивачу як власнику шляхом виселення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 ;

-усунути перешкоди у користуванні майном позивачу як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленому за адресою: АДРЕСА_3 ;

-витребувати майно квартиру АДРЕСА_1 , від чужого незаконного володіння відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із позовною заявою відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позов, в якому зазначила, що на підставі ордера №2 від 19.03.2009 на поселення до квартири, який виданий Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області, який виданий ОСОБА_5 , надано право на зайняття сім`єю з трьох осіб жилої площі в будинку по АДРЕСА_3 . Також, на підставі наказу №47 від 18 березня 2009 року за рішенням профспілкового комітету наказом начальника центру Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області Василюком Н.П., виділено кімнату ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в будинку по АДРЕСА_3 , для проживання та з подальшою реєстрацією. Відповідач вказує, що вона також зареєстрована за вказаною адресою.

Відповідач ОСОБА_1 зазначає, що протокол засідання комісії від 13 вересня 2021 року порушує основні принципи права, оскільки комісія з реорганізації не має та не мала повноважень визнавати ордери недійсними з підстав відсутності інформації про видачу та реєстрацію наказів. Вказує, що відповідно до ст. 59 Житлового кодексу, ордер може бути визнано недійсним виключно у судовому порядку при умові надання недостовірної інформації та протягом трьох років з дня видачі ордера. Таким чином, також порушено строки щодо визнання ордерів недійсними.

Також зазначає, що твердження позивача про відсутність підстав для вселення в жиле приміщення суперечить законодавству та є недоведеним, оскільки ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було видано ордери на поселення до квартири, відповідно до яких відповідачі вселилися в квартиру, зареєстрували своє місце проживання, уклали договори із відповідними комунальними службами на постачання газу, світла, водопостачання, а також вивіз сміття, здійснювали усі необхідні дії для утримання даного житлового приміщення, утримували його в належному стані, оплачували комунальні послуги.

Відповідач ОСОБА_1 просить визнати недопустимим доказом акт депутата Гостомельської селищної ради від 21.09.2020 №2109, оскільки депутат селищної ради не є уповноваженим органом, який має право встановлювати наявність чи відсутність прав користування житловим приміщенням.

Також, відповідач ОСОБА_1 зазначає, що 19 березня 2012 року ОСОБА_5 був звільнений з посади, однак, позивач як балансоутримувач спірної квартири ніяких претензій до ОСОБА_5 та членів його сім`ї з приводу даної квартири не пред`являв. Вказує, що більше 10 років сім`я ОСОБА_6 проживає та зареєстрована у кв. АДРЕСА_1 . Відповідачі жодним чином не були проінформовані про втрату ними права проживання у квартирі, з часу звільнення ОСОБА_5 минуло понад три роки, відповідно, позивач втратив право звернення до суду у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

На переконання відповідачки, оскільки позивач не просить визнати недійсним ордер у судовому порядку, а недійсність ордера визначається виключно судом, то позивач обрав невірний спосіб захисту.

Окрім того, відповідачка ОСОБА_1 зазначає, що виселення її з квартири становитиме надмірний тягар, оскільки у неї відсутнє інше житло, а тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне її виселення з відповідного житла буде невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Також, відповідачка зазначає, що 10 листопада 2015 року позивач звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у якому просив визнати останніх такими, що втратили право користування жилим приміщенням та у примусовому порядку виселити та зняти з реєстраційного обліку, тобто позивач звернувся із негаторним позовом. У позовній заяві 2021 року позивач до негаторних вимог позовної заяви додає віндикаційні вимоги. Правовий характер позовних вимог є однаковим, а змішаний характер віндикаційного і негаторного позовів не надає право позивачу стверджувати, що позов подано з інших підстав.

Також, відповідачка зазначає, що ОСОБА_5 більше 10 років працював на різних посадах юридичних осіб, правонаступником яких є позивач.

Отже, враховуючи, що сім`я ОСОБА_6 вселилася в спірну квартиру на підставі рішення профкомітету, а також на підставі наказу та ордера, твердження позивача про незаконне зайняття квартири є юридично помилковим, що підтверджується практикою національних судів та ЄСПЛ.

Враховуючи викладене, відповідачка ОСОБА_1 просить відмовити повністю позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Квартира була надана родині ОСОБА_6 для проживання у зв`язку з переведенням ОСОБА_5 на роботу з Кіровоградської області в Київську область на Києво-Святошинську державну сортовипробувальну станцію, тобто по факту надавалась як службове житлове приміщення для проживання на період роботи. Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.

Також позивач зазначив, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема, і шляхом виселення, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення.

Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні ст. 8 Конвенції. Члени родини особи, яка перебувала у трудових відносинах з роботодавцем, також підлягають виселенню після припинення трудових відносин. Крім того, Ордер №1 на поселення в гуртожиток містить пряму вказівку на обов`язок ОСОБА_5 та членів його родини – ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо звільнення займаної житлової площі протягом 10 днів з моменту розірвання або закінчення дії договору, тому твердження відповідача ОСОБА_1 про необізнаність ними про втрату права проживання у квартирі спростовуються матеріалами справи.

Також, позивач наголошує, що спірне приміщення не має статусу гуртожитку, а також не має статусу службового, однак, по факту, воно надавалось для проживання працівнику та членам його родини на період його роботи на підприємстві. Оскільки трудові відносини припинені, особа та члени його родини підлягають виселенню як із гуртожитку, так і з службового приміщення, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідачкою ОСОБА_1 подано заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідачка зазначає, що позивач як у позовній заяві, так і у відповіді на відзив застосовує норми Житлового кодексу України, тим самим порушуючи принцип незворотності дії у часі нормативно-правових актів, принцип правової визначеності, що є несумісним з нормами законодавства.

Також, відповідачка звертає увагу суду на ту обставину, що позивач суперечить сам собі у відповіді на відзив, вказуючи у пунктах 12-14 що спірне нерухоме майно передавалося відповідачам для проживання як службове жиле приміщення, натомість у п.31 зазначає, що це приміщення не має статусу службового.

Зазначає, що надання ордерів та вселення сім`ї ОСОБА_6 в спірне приміщення здійснено в порядку, визначеному для поселення в гуртожитки.

Ордер не був визнаний у встановленому законом порядку недійсним, тому є чинним, а відтак і вселення на підставі цього ордеру теж є правомірним.

Вказує, що позивачу як власнику спірного приміщення, було відомо як про факт проживання відповідачів у спірному майні, так і про видані ордери на майно, що підтверджується договором купівлі-продажу №2863, укладеним у 2002 році, а також бухгалтерською довідкою №324 від 29.10.2016, виданою Українським інститутом експертизи сортів рослин, а тому позивачем пропущено строк позовної давності.

Також зазначає, що віндикаційний та негаторний позови вважаються взаємовиключними, а отже не можуть бути заявлені одночасно, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, відповідач ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21 січня 2022 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.

       Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21 травня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_7 у судовому засіданні позовну заяву підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 30 листопада 2002 року, ОСОБА_4 , ОСОБА_8 продали, а Києво-Святошинська державна сортовипробувальна станція купила квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 47,1 кв.м., житлова площа 33,1 кв.м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Запісочним О.В. 30 листопада 2002 року та зареєстрований в реєстрі за №2863.

Згідно із копією наказу начальника Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року №33, на виконання наказу Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин «Про надання гуртожитку квартирного типу для проживання» від 13.02.2006 №3-ОД, на підставі заяви ОСОБА_5 та заяви-клопотання членів його сім`ї, відповідно до п.п.9,14 Постанови Ради Міністрів УРСР №37 від 04.02.1988, дозволено проживати членам сім`ї ОСОБА_5 , а саме – дружині ОСОБА_3 та дочці ОСОБА_1 у двох кімнатах гуртожитку квартирного типу загальною площею 47, 1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , що надані ОСОБА_5 для проживання на підставі наказу Київського Держекспертцентру «Про надання гуртожитку квартирного типу для проживання» від 13.02.2006 №3-ОД; зобов`язати провідного фахівця юрисконсульта підготувати ордери на поселення в гуртожиток ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , дозволити членам сім`ї ОСОБА_5 – ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєструвати своє місце проживання в даному гуртожитку; в семиденний строк з дня реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укласти додаток до договору найму житлового приміщення №8 від 13.02.2006, передбачивши в ньому розподіл витрат на експлуатацію житлової площі та плату за гуртожиток.

Згідно із копією наказу начальника Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року №47, за рішенням профспілкового комітету, виділено ОСОБА_3 разом з дитиною ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_3 , для проживання з подальшою реєстрацією.

Відповідно до копії ордеру №2 на поселення до квартири, виданого Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області №97 від березня 2009 року, ордер виданий ОСОБА_5 , який працює в Київському державному центрі експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області, на право зайняття з сім`єю з 3 чоловік, жилої площі в будинку по АДРЕСА_3 , склад сім`ї: ОСОБА_3 , 1963 р.н. – дружина, ОСОБА_1 , 1996 р.н. – донька.

Відповідно до копії ордеру №1 на поселення в гуртожиток, виданого Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області №86 від 10 вересня 2010 року, ордер виданий ОСОБА_5 , який працює в Київському експертцентрі, на право зайняття з сім`єю з 3 чоловік, жилої площі в будинку по АДРЕСА_5 розміром 30 кв.м., склад сім`ї: ОСОБА_3 , 1963 р.н. – дружина, ОСОБА_1 , 1996 р.н. – донька.

Згідно копії долученої позивачем будинкової книги, в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрованими значаться: ОСОБА_4 , 1968 р.н. – з 26.06.1996, ОСОБА_5 , 1960 р.н. – з 16.03.2006, ОСОБА_3 , 1963 р.н. – з 24.03.2009, ОСОБА_1 , 1996 р.н. – з 24.03.2009.

Відповідно до Довідки про реєстрацію місця проживання особи від 04.06.2021 №1830, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , з 24.03.2009.

Згідно відповіді на запит суду Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, станом на 11.01.2022 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 – з 21 квітня 2017 року, здійснив перереєстрацію в 2017 році з АДРЕСА_3 .

Згідно відповіді на запит суду Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, станом на 11.01.2022 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , - з 24 березня 2009 року.

Згідно відповіді на запит суду Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, станом на 11.01.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , - з 24 березня 2009 року.

Згідно акту депутата Гостомельської селищної ради від 24.06.2015, громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не проживали і не проживають з моменту вселення ОСОБА_5 , а саме з 16.03.2006 по даний час.

Згідно акту депутата Гостомельської селищної ради від 30.11.2015, громадянин ОСОБА_4 , прописаний з червня 1996 року за адресою: АДРЕСА_3 , з листопада 2002 року за вказаною адресою не проживає.

Згідно акту депутата Гостомельської селищної ради від 21.07.2015, громадянин ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_3 , з 2006 року за вказаною адресою не проживає.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2016 року у справі №367/7937/15-ц позов Українського інституту експертизи сортів рослин, філії УІЕСР Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин – задоволено частково, визнано  ОСОБА_4 , ОСОБА_9 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_4 та знято їх з реєстрації за вказаною адресою, в іншій частині позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5   - задоволено, визнано за ОСОБА_5 право на проживання та користування квартирою АДРЕСА_4 .

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2017 року у справі №367/7937/15-ц апеляційну скаргу Українського інституту експертизи сортів рослин, Філії Українського інституту експертиз сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин задоволено частково, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2016 року в частині часткового задоволення позовних вимог Українського інституту експертиз сортів рослин, Філії Українського інституту експертиз сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 скасовано. Ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову Українському інституту експертиз сортів росли, Філії Українського інституту експертиз сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин ОСОБА_5 в їх задоволенні. В решті, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2016 року залишено без змін.  

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №123893401 від 15.05.2018, власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,1 кв.м., житловою площею 33,1 кв.м., є Український інститут експертизи сортів рослин на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2002 №2863, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочним О.В., форма власності державна, дата та час державної реєстрації – 26.04.2018.

Згідно із відповіддю Гостомельської селищної ради від 15.02.2019 №0302/408, будинок за адресою: АДРЕСА_7 , не належить до комунальної власності. Гостомельська селищна рада не зверталася до Ірпінської міської ради з питанням про включення кв. АДРЕСА_1 до гуртожитків квартирного типу.

Згідно із відповіддю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 директору Українського інституту експертизи сортів рослин від 30.05.2019, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відхилили пропозицію про укладення договору оренди житла.

Згідно відповіді Гостомельської селищної ради Київської області від 31.10.2019 №0302/2990, земельна ділянка під житловим будинком по АДРЕСА_7 , належить до земель комунальної власності територіальної громади, рішень щодо передачі земельної ділянки в приватну власність для обслуговування квартири за вищевказаною адресою гр. ОСОБА_3 чи гр. ОСОБА_1 селищною радою не приймалось. Державний акт про право приватної власності на земельну ділянку не видавався. У зв`язку з відсутністю можливості потрапити на земельну ділянку через встановлений паркан, комісією з самоврядного контролю за використанням та охороною земель територіальної громади селища Гостомель встановити площу самовільного заняття земельної ділянки не має можливості.

Згідно акту обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 24.10.2019, складеного комісією з самоврядного контролю за використанням та охороною земель територіальної громади селища Гостомель, земельна ділянка навколо будинку АДРЕСА_7 , огороджена парканом. На момент обстеження земельної ділянки нікого з власників квартир вдома не було, тому встановити, яка саме площа земельної ділянки під квартирою АДРЕСА_8 не було можливості.

Відповідно до акту, складеного депутатом Гостомельської селищної ради Скуратівською Н.Ю. від 21.09.2020 №2109, на момент огляду ОСОБА_3 та ОСОБА_1 знаходяться в кв. АДРЕСА_1 та перешкоджають представникам Українського інституту експертизи сортів рослин знаходитися в житловому приміщенні, виштовхували їх, не дають замінити замки та встановити сигналізацію.

Згідно із протоколом засідання комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області від 13 вересня 2021 року, проведено розгляд питання визнання ордерів №2 від березня 2009 року та №1 від 10 вересня 2010 року недійсними. Зокрема, заслухано заступника голови комісії ОСОБА_11 , який запропонував, враховуючи відсутність інформації щодо наявності видачі ордерів №2 від березня 2009 року та №1 від 10.09.2010 року, а також відсутність інформації про видачу та реєстрацію наказів від 18.03.2009 №№33, 47 «Про надання квартири для проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 », як встановлено згідно протоколу засідання комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області від 12.02.2021 вважати їх такими що не видавались, а отже недійсними. Комісія вирішила: визнати такими що не видавалися та недійсними ордери №2 від березня 2009 року та №1 від 10.09.2010 року.

Відповідно до листа голови комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області адресованого директору Українського інституту експертизи сортів рослин №1 від 12.02.2021, комісією з реорганізації було досліджено оригінали документів, а саме книги реєстрації вихідної кореспонденції та журнали реєстрації наказів за 2009 та 2010 роки, в яких при огляді встановлено, що дані про видачу ордерів №2 від березня 2009 року та №1 від 10.09.2010 відсутні, а також відсутня інформація про видачу та реєстрацію наказів від 18.03.2009 №№ 33, 47 «Про надання квартири для проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ».

Згідно листа Гостомельської селищної ради від 15.02.2019 №03-02/409, 04 серпня 2018 року була зареєстрована смерть ОСОБА_5 , 1960 р.н., номер актового запису 108 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ).

Крім того, встановлено, що 22.06.2015 ОСОБА_5 звертався до директора Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин із заявою про надання дозволу на приватизацію спірної квартири.

Також, ОСОБА_3 05.08.2021 зверталася до Гостомельської селищної ради із заявою щодо надання дозволу на приватизацію спірної квартири, у листі від 27.08.2021 №03-02/3716, Гостомельська селищна рада зазначила про відсутність підстав для розгляду заяви щодо приватизації квартири, оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області від 02.03.2017 не встановлено статус спірної квартири та чи є дане приміщення гуртожитком, однак встановлено, що форма власності квартири є загальнодержавною та є власністю Києво-Святошинської державної сортовипробувальної станції.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №279504643 від 13.10.2021, у власності ОСОБА_3 перебуває житловий будинок АДРЕСА_2 .

Щодо позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном позивачу як власнику шляхом виселення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При вирішенні справ суди відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ повинні застосовувати Конвенцію та практику цього Суду як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно  з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, пункт 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, пункт 110).

Конвенція у статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:              а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою  статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Ураховуючи викладене, а також виходячи із принципу верховенства права, суди повинні у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як видно із рішення Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2017 року у справі №367/7937/15-ц, ОСОБА_5 з 12.02.2006 року по 19.03.2012 року працював на посаді агронома Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 наказом Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин №3-ОД від 13.02.2006 як працівнику вказаної установи, у зв`язку з переведенням на роботу з Кіровоградської області було надано гуртожиток квартирного типу для проживання за адресою: АДРЕСА_3 , та з 16 березня 2006 року ОСОБА_5 був зареєстрований за вказаною адресою.

ОСОБА_3 , 1963 р.н. – дружина ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , 1996 р.н. – його донька, вселилися у квартиру АДРЕСА_1 у березні 2009 року на підставі наказу начальника Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області від 18 березня 2009 року №33 про дозвіл на проживання у двох кімнатах гуртожитку квартирного типу загальною площею 47,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , а також на підставі ордеру №2, виданого в березні 2009 року, відповідно до п.п.9,14 Постанови Ради Міністрів УРСР №37 від 04.02.1988.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 помер.

Відповідно до п.п.9, 14 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 р. №37, для одержання службового жилого приміщення відповідний працівник подає заяву адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім`ї і прописку. Члени сім`ї заявника, які бажають оселитися в службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні. Службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті), вказаних у пункті 9 цього Положення.

Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої статті 109 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Порядок виселення з гуртожитків регулюється правилами статті 132 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до частин другої та третьої якої працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 124 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

За правилами пункту 5 частини першої статті 125 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб.

Квартира АДРЕСА_1 не відноситься до гуртожитків квартирного типу, також, у справі відсутні докази про те, що спірна квартира має статус службового житла.

Таким чином, на час видання ордеру №2 на поселення до квартири у березні 2009 року ОСОБА_5 та членам його сім`ї – ОСОБА_3 , ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 не мала статусу службової та не відносилася до гуртожитків квартирного типу.

Відповідно до ст.129 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно із ст.59 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Однак, Ордер №2 на поселення до квартири, виданий Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області №97 від березня 2009 року, та Ордер №1 на поселення в гуртожиток, виданого Київським обласним державним центром експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин по м. Києву та Київській області №86 від 10 вересня 2010 року, видані ОСОБА_5 , на право зайняття з сім`єю з 3 чоловік, жилої площі в будинку по АДРЕСА_3 , зі складом сім`ї: ОСОБА_3 , 1963 р.н. – дружина, ОСОБА_1 , 1996 р.н. – донька, - не визнані недійсними у судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що протокол засідання комісії з реорганізації Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти Київської області від 13 вересня 2021 року, яким визнано такими що не видавалися та недійсними ордери №2 від березня 2009 року та №1 від 10.09.2010 року, - не є достатнім доказом для підтвердження недійсності ордерів, оскільки вказані ордери не визнано недійсними у судовому порядку.

У статті 18 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Відповідно до частини першої статті 109 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

У частині третій статті 116 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (частини друга та третя статті 64 ЖК).

З огляду на це, право користування службовим жилим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) наймача є похідним від такого права останнього.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У своїх рішеннях ЕСПЛ зауважує, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини»).

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» від 14 грудня 2017 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 березня 2011 року, «Садов`як проти України» від 17 травня 2018 року.

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів із займаного ними житла, суд зазначає, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами існування нагальної суспільної необхідності для застосування такого заходу, оскільки не доведено, що таке втручання у право особи на житло буде пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Долучені позивачем докази щодо наміру передати квартиру в користування працівниці інституту ОСОБА_12 та її родині, яка втратила житло внаслідок збройної агресії російської федерації, не підтверджують нагальної суспільної необхідності такого втручання у права відповідачів на повагу на житло, як виселення, внаслідок чого особи зазнають негативні наслідки, та не є обґрунтовано співмірним переслідуваній легітимній меті, визначеної у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Внаслідок цього, суд вважає необхідним захистити права відповідачів на повагу на житло шляхом недопущення непропорційного втручання у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вселилися до спірної квартири на законних підставах як члени сім`ї працівника, якому було надано жиле приміщення в якості службового, ордери на їх вселення не визнані недійсними у судовому порядку, відповідачі проживають тривалий час у спірному житлі на законних підставах, незалежно від його правового режиму, при цьому, ОСОБА_1 не має іншого житла, а ОСОБА_3 є особою похилого віку, а тому відсутні підстави для їх виселення зі спірного житла без надання іншого жилого приміщення.

Щодо позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном позивачу як власнику шляхом демонтажу паркану, встановленого за адресою: АДРЕСА_3 , суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно наданого позивачем акту обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 24.10.2019, земельна ділянка навколо будинку АДРЕСА_7 , огороджена парканом, у зв`язку з чим встановити площу земельної ділянки під квартирою АДРЕСА_8 не має можливості.

Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували місце розташування паркану на земельній ділянці з прив`язкою до геодезичних орієнтирів, не долучено висновок земельно-технічної експертизи з питань фактичного розташування огорожі на земельній ділянці, складений на підставі положень ст.106 ЦПК України, не доведено факт встановлення паркану саме відповідачами, а також докази того, що вказана огорожа перешкоджає позивачу користуватися належним йому майном. Окрім того, позивачем не залучено до участі у справі власника земельної ділянки, на якій розташований паркан, яка відноситься до земель комунальної власності територіальної громади.

Враховуючи, що позивач не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом демонтажу паркану, хоча саме на нього покладено обов`язок доведення факту дійсного порушення його права, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовної вимоги про витребування майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 суд зазначив про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Отже, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Враховуючи, що Український інститут експертизи сортів рослин є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,1 кв.м., житловою площею 33,1 кв.м., форма власності державна, дата та час державної реєстрації – 26.04.2018, тобто право власності на об`єкт нерухомості не зареєстроване за відповідачами, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовної вимоги про визнання відповідача ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді на запит суду Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, станом на 11.01.2022 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 – з 21 квітня 2017 року, здійснив перереєстрацію в 2017 році з АДРЕСА_3 .

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 знятий у 2017 році з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , та з 21 квітня 2017 року зареєстрований за іншою адресою, суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Щодо посилання представника відповідача про пропуск строку позовної давності, суд зазначає, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Керуючись ст. ст. 12, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд –

                                       в и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні позову Українського інституту експертизи сортів рослин до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06 травня 2025 року.

Суддя Ю.В. Кравчук