ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.08 Справа № 20/5д/08
Суддя Гандюкова Л.П.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство “Базис”, Запорізька область, м.Мелітополь
до Закритого акціонерного товариства “ОТП Банк”, м.Київ
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватне підприємство “Сокол”, Запорізька область, Мелітопольський район, с.Семенівка
про визнання недійсним договору іпотеки
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача –не з’явився;
Від відповідача –Іванов О.О. (довіреність № б/н від 02.11.2007р.);
Від третьої особи - не з’явився;
СУТНІСТЬ СПОРУ:
Заявлений позов про визнання недійсним договору іпотеки №МТSR06-145/18-003 від 05.04.2006р.
Ухвалою господарського суду м.Києва від 16.11.2007р. позовна заява і додані до неї документи передані за підсудністю до господарського суду Запорізької області.
Ухвалою господарського суду від 03.12.2007р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/5д/08, судове засідання призначено на 14.01.2008р. Ухвалою суду від 14.01.2008р. на підставі ст.77 ГПК України розгляд справи відкладено на 29.01.2008р.
29.01.2008р.справу розглянуто, за згодою представника відповідача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач у судові засідання не з’являвся, розгляд справи відкладався за його клопотанням. Враховуючи предмет і підстави позову, оскільки від позивача не надійшло заяви про відмову від позову чи зміну предмету або підстав позову, строк вирішення спору закінчується 29.01. 2008р., суд визнав наявні матеріали достатніми для розгляду спору по суті у відсутність позивача, який належним чином повідомлений про місце та час судового засідання.
Розглядаються позовні вимоги, викладені у позовній заяві. На підставі ст.203 ЦК України, ст.207 ГК України, Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” позивач просить визнати недійсним договір іпотеки (майнової поруки) №МТSR06-145/18-003 від 05.04.2006р., укладений між позивачем та відповідачем, який посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бедновим А.А. Р.№2095. Позивач вважає, що зазначений договір не відповідає вимогам законодавства і є недійсним з наступних підстав. Відповідно до ст.4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” видача порук віднесена до фінансових послуг. Згідно з ст.5 цього Закону встановлено, що можливість і порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг. Відповідно до ст.23 Закону та Указу Президента України №292 від 04.04.03р. затверджено Положення про Державну комісію по регулюванню ринків фінансових послуг. До компетенції Держфінпослуг віднесено регулювання такого виду фінансових послуг як порука. Згідно з п.1.2 Положення про надання окремих видів фінансових послуг юридичним особам - суб’єктам господарювання, які за своїм статутом не є фінансовими установами, затвердженого Розпорядженням Дерфінпослуг №21 від 22.01.04р. та зареєстрованого в Мінюсті №492 від 16.04.04р., дія цього документу поширюється на всі випадки, коли особа укладає договір про надання фінансових послуг на загальну суму більш ніж 80 000 грн. Можливість надання цієї фінансової послуги можлива тільки у випадку взяття юридичної особи на облік в Держфінпослуг з отриманням довідки встановленого зразка, згідно вимог зазначеного Положення. При укладенні оскаржуваного договору іпотеки (майнової поруки) з розміром зобов’язання 3 000 000 грн., позивач не ставав на облік в Держфінпослуг та не отримував довідки встановленого зразка, яка є дозволом для проведення зазначеної фінансової операції. Просить позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав. Заперечення мотивовані наступним. Майнова порука (іпотека) в розумінні ст.1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” за своєю суттю не є фінансовою послугою. По-перше, першочерговою ознакою фінансової послуги є здійснення операції з фінансовими активами. Фінансовим активом згідно з ст.1 зазначеного Закону є кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів. По-друге, другою суттєвою ознакою фінансової послуги є отримання фінансовою установою прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Іпотека ж за своєю правовою суттю є видом забезпечення виконання зобов’язання та ані в законодавстві, ані в договорі іпотеки (майнової поруки) №МТSR06-145/18-003 від 05.04.2006р. отримання іпотекодавцем прибутку за передачу в іпотеку іпотекодержателю нерухомого майна не передбачено. У Законі України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, на який посилається позивач, не міститься жодного слова стосовно надання саме майнової поруки, як різновиду забезпечення виконання зобов’язання. Майнова порука (іпотека) та порука, в свою чергу, в розрізі цивільного законодавства України є абсолютно різними поняттями, що зайвий раз підтверджується відповідними нормами Цивільного кодексу України, а саме ст.ст.553, 572, 575 та інш. На даний час до “Положення про надання окремих видів фінансових послуг юридичним особам - суб’єктами господарювання, які за своїм статутом не є фінансовими установами”, на яке посилається позивач, внесено зміни, воно діє в редакції від 24.06.2005р. та має іншу назву: “Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами –суб’єктами господарювання, які за свої правовим статусом не є фінансовими установами”. Дія Положення, в діючій на момент укладення договору іпотеки та на даний час редакції, поширюється виключно на юридичних осіб, які укладають угоди та надають послуги з фінансового лізингу фізичним та юридичним особам. Жодного посилання про надання порук, а тим більше іпотек (майнової поруки) в даному Положенні не міститься. Згідно з п.5.1 договору іпотеки Іпотекодавець (позивач) заявляє, гарантує і зобов’язується на користь Іпотекодержателя (відповідача), що має необхідну за законодавством України правоздатність та дієздатність для укладення та виконання положень цього договору; укладення і виконання Іпотекодавцем цього договору не суперечить жодному положенню угод Іпотекодавця із третіми особами. Вважає позовні вимоги необґрунтованими, просить у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи у судові засідання не з’являвся, витребувані судом документи не надав. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд
ВСТАНОВИВ:
05.04.2006р. між Акціонерним комерційним банком “Райффайзенбанк Україна”, правонаступником якого згідно зі Статутом є Закрите акціонерне товариство “ОТП Банк” (Іпотекодержатель, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство “Базис” (Іпотекодавець, позивач у справі) був укладений договір іпотеки (майнова порука) №МТSR06-145/18-003.
Відповідно до п.2.1 іпотека за цим договором забезпечує вимоги Іпотекодержателя щодо сплати Боржником (Приватне підприємство “Сокол”, третя особа у справі) кожного і всіх його платіжних зобов’язань за Кредитним договором. Кредитним договором згідно з умовами договору іпотеки “Визначення термінів” є договір про надання кредитної лінії №СL06-063/18-003, укладений між Божником та Іпотекодержателем 31.03.2006р.
Договір згідно з п.1.1 був укладений для забезпечення повного і своєчасного виконання Боржником (Приватне підприємство “Сокол”) його боргових зобов’язань, викладених в статті 2 цього договору. Іпотекодавець надав Іпотекодержателеві в іпотеку нерухоме майно, зазначене в статті 3 цього договору, а саме: нежитлову будівлю літера А-3, загальною площею 6966,8 кв.м, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Мічуріна, буд.11/2.
Позивач просить визнати недійсним цей договір іпотеки на підставі ст.203 ЦК України, ст.207 ГК України, Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, вислухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають на наступних підставах.
Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною першою статті 16 цього Кодексу передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.
Статтею 20 ЦК України встановлено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Згідно з ч.1, 2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угод недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і застосування передбачених законом наслідків.
Обґрунтовуючи позов, позивач вказує, що він не має необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладення даного виду угоди, яка є фінансовою послугою.
Частиною 1 ст.227 ЦК України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Згідно з приписом ст.2 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, на який посилається позивач, цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності. Положення цього Закону не поширюються на діяльність в Україні фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, діяльність Державного казначейства України та державних цільових фондів.
Пунктом 5 ч.1 ст.1 зазначеного Закону визначено, що під поняттям фінансової послуги розуміються операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 цього ж Закону, ринки фінансових послуг це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.
Згідно п.7 ч.1 ст.1 Закону, учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг.
Крім того, у відповідності до приписів ст.4 Закону, фінансовими послугами вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3)діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6)надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7)надання гарантій та поручительств; 8)переказ грошей; 9)послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11)факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.
Таким чином, Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” встановлює правові засади у сфері надання фінансових послуг лише фінансовими установами та іншими суб’єктами підприємницької діяльності, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, в тому числі надання гарантій та поручительств. Отже, лише поручительство, що надається фінансовою установою, в контексті названого Закону, є фінансовою послугою, при цьому положення названого Закону не поширюється на інших суб’єктів господарської діяльності в інших господарських відносинах.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг
Слід зазначити, що згідно з ч. 4 ст.5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” передбачена можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, що визначається законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Таким державним органом, зокрема, є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, що є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, якій доручено забезпечити прийняття актів, необхідних для реалізації Закону.
Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами –суб’єктами господарювання ринків фінансових послуг в редакції, затвердженій розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №21 від 22.01.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції 16.04.2004р. за №429, на яке посилається позивач, на час розгляду справи не чинне.
На даний час діє Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 22.01.2004 №21 (у редакції розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 24.06.2005 №4241 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 липня 2005 р. за №761/11041.
Згідно з п.1.1 це Положення розроблене відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Закону України "Про фінансовий лізинг", Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року №292 та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини, що виникають у сфері надання фінансових послуг.
Відповідно до п.1.2 Положення встановлює можливості надання послуг з фінансового лізингу та порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначене законами та нормативно-правовими актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) право надавати окремі види фінансових послуг.
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України розпорядженням № 5555 від 31.03.2006 р. постановила, що юридичні особи-суб’єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають послуги з надання коштів у позику та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства.
Позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство “Базис” не є фінансовою установою. Предмет діяльності підприємства позивача визначений у п.2.1 його Статуту. Метою створення Товариства, у відповідності до п.2.3 Статуту, є задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності.
Правовідносини позивача та відповідача врегульовані договором іпотеки (майнової поруки) №МТSR06-145/18-003 від 05.04.2006р., який за своїм змістом є договором застави.
Відповідно до Закону України “Про іпотеку”, ст.ст.572, 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. А згідно з ст. 546 ЦК України застава, порука, гарантія, неустойка, притримання, завдаток є видами забезпечення виконання зобов’язання.
Суттю оспорюваного позивачем договору іпотеки (майнової поруки) є поручительство в якості забезпечення виконання зобов’язань Боржника (третьої особи) перед кредитором, що випливають з кредитного договору №СL06-063/18-003 від 31.03.2006р., про що й зазначено в договорі іпотеки.
Враховуючи викладене, не перебування позивача на обліку в Держфінпослуг та відсутність у нього довідки встановленого зразка, яка є дозволом для проведення певної фінансової операції, не може бути перешкодою для укладання договорів іпотеки, застави, поруки, та не може бути підставою для визнання таких договорів недійсними.
Коло угод, які вправі укладати господарюючі суб’єкти, не визначаються якимось вичерпним переліком і не обмежуються лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже, підприємства та організації можуть укладати різноманітні угоди, які є похідними та супутніми їх основній діяльності і випливають з цієї діяльності.
Таким чином, твердження позивача про те, що порука є фінансовою послугою, яка може надаватися лише фінансовими та кредитними установами є помилковим.
Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частинами 1,3,5 ст.203 цього Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину –правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи наведені вище приписи законодавства, суд вважає не доведеним невідповідність договору іпотеки (майнової поруки) №МТSR06-145/18-003 від 05.04.2006р. ст.203 ЦК України, ст.207 ГК України, які вказані у підставі позову.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Л. П. Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 31.03. 2008р.