ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
01.04.2008 р. № 11/385
За позовом Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Ком ЛТД»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Шаіра»
про визнання недійсним договору поставки № 127 від 06.01.2006р.
Суддя Винокуров К.С.
Секретар судового засідання Давиденко Д.В.
Представники :
від позивача: Сергієнко-Колодій В.В. (довіреність № 4 від 22.01.2008р.)
від відповідача 1: не з’явились;
від відповідача 2: Мальований О.О. (довіреність від 01.10.2007р.)
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 01.04.2008 р. о 12 год. 45 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 10.04.2008 р., про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Державна податкова інспекція у Дарницькому районі міста Києва (надалі ДПІ у Дарницькому районі міста Києва, позивач) звернулася з позовом про визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Ком ЛТД»(надалі ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД», відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шаіра»(надалі ТОВ «Шаіра», відповідач 2) договору № 127 від 06.01.2006р. на суму 128 781 грн. Позивач також просив стягнути з ТОВ «Шаіра»в доход держави все одержане за договором № 127 від 06.01.2006р., а саме грошові кошти в сумі 128 781 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.
На думку позивача, умисел відповідача-1 на укладання угоди, з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, підтверджується рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 07.07.2006р., яким скасовано державну реєстрацію ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД», визнано статут ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»з моменту державної реєстрації (з 25.02.2005р.), свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»з моменту внесення до реєстру платників податків на додану вартість недійсними. ДПІ у Дарницькому районі міста Києва зазначає, що прийняте судом рішення свідчить про відсутність (згідно ст. 91 ЦК України) у цього підприємства належного обсягу правоздатності, що виключає укладання в подальшому цим підприємством угоди. Несплата ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»дає підстави вважати, що укладаючи оспорювану угоду товариство діяло з метою, яка була спрямована на приховання отриманих за угодою грошових коштів від оподаткування.
Відповідач 1 заперечень проти позову не надав, на розгляд справи не з’являвся, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України неприбуття в судове засідання сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Відповідачем 2 позову не визнано, зазначено про безпідставність заявлених позивачем вимог з наведених у позовній заяві підстав. У запереченнях на позов відповідач вказує, що продукцію отриману за спірним договором було поставлено Державному департаменту України з питань виконання покарань за договором № 5 від 04.01.2006р., що відповідно свідчить про реальне виконання зобов’язань за спірною угодою. Порушення порядку здійснення господарської діяльності ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД», визнання судом недійсними установчих документів цього підприємства не впливають на результати діяльності ТОВ «Шаіра»і не можуть бути підставою для притягнення відповідача 2 до відповідальності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, адміністративний суд, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2006р. між ТОВ «Шаіра»та ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»було укладено договір постачання № 127 від 06.01.2006р. за умовами якого останнє зобов’язувалось здійснювати періодичні поставки рибної продукції в асортименті, а покупець (ТОВ «Шаіра») зобов’язувалось приймати товар та оплачувати його в строки обумовлені в договорі.
Про виконання договору свідчать накладні № 72 від 16.02.2006р., № 83 від 26.02.2006р., рахунок № 83 від 26.02.2006р. якими підтверджується отримання ТОВ «Шаіра»рибної продукції на загальну суму 128 781 грн..
За договором ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»були виписані податкові накладні № 72 від 16.02.2006р. на загальну суму 49 815 грн. (в тому числі ПДВ 8 307, 50 грн.), № 83 від 26.02.2006р. на загальну суму 78 966 грн. (в тому числі ПДВ 13 161 грн.). Оплата придбаної за договором продукції підтверджується платіжними дорученнями № 138 від 20.03.2006р. на суму 49 815 грн., б/н від 20.03.2006р. на суму 67 122, 18 грн., № 152 від 11.04.2006р. на суму 11 843, 82 грн., належним чином засвідчені копії вказаних документів наявні у матеріалах справи.
Відповідно до статті 4 Перехідних положень Господарського кодексу України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.
Згідно із п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі по тексту –ЦК України), ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
В даному випадку, враховуючи, що виконання договору відбулось в період після 01.01.2004р., підлягають застосуванню ст. 215, 203 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з’ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків.
Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.
Із наданих суду доказів вбачається, що позивачем не доведено належним чином в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди і чи була вона спрямована на приховування від оподаткування доходів, а також наявність в діях відповідачів у формі умислу.
Позовні вимоги ДПІ у Дарницькому районі міста Києва не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач, стверджуючи про наявність в діях відповідача-2 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, вважає, що підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1 є рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 07.07.2006р., яким скасовано державну реєстрацію ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД», визнано статут ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»з моменту державної реєстрації (з 25.02.2005р.), свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»з моменту внесення до реєстру платників податків на додану вартість недійсними.
Судом прийнято до уваги факти встановлені у вищевказаному судовому рішенні, а саме те, що згідно пояснень ОСОБА_1, який являється засновником ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»до діяльності підприємства він не має жодного відношення, установчі документи товариства не розробляв, внески до статутного фонду не робив, на посаду директора нікого не призначав. Управління підприємством здійснюється невстановленими особами, про те де знаходиться підприємство та чим воно займається йому нічого невідомо.
В обґрунтування позову позивачем зроблено посилання на протиправність умислу саме у ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД». Враховуючи наведене, встановлення умислу підприємства на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є предметом дослідження у цій справі. Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання недійсними установчих документів юридичної особи, оскільки предметом дослідження у справі було, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності такого суб'єкта. При вирішенні спору судом було враховано наявність порушень, допущених при створенні підприємства, а саме, те що державна реєстрація ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»здійснена не в результаті свого вільного волевиявлення особою, яка значиться засновником, а невідомими особами.
Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 70 належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
За таких обставин висновки суду, викладені у заочному рішенні Солом’янського районного суду м. Києва від 07.07.2006р., яким скасовано державну реєстрацію ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД», визнано статут ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»з моменту державної реєстрації (з 25.02.2005р.), свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»з моменту внесення до реєстру платників податків на додану вартість недійсними, не є обов'язковим для суду при вирішенні даного спору, оскільки не були предметом дослідження у цивільній справі наявність протиправного умислу при укладенні угод, що мали місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Таким чином рішення загального суду не звільняє позивача від доведення наявності умислу ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Оспорювану угоду укладено та виконано сторонами у січні - квітні 2006р., тоді як рішення Солом’янського районного суду міста Києва прийнято 07.07.2006р., тобто після завершення господарських відносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Органи юридичної особи –це призначені або обрані посадові особи. Таким чином наявність прямого умислу та корисливої мети на ухилення від сплати податків може бути встановлено виключно у фізичних осіб. Фізична особа (посадова особа) визнається винною тільки судом загальної юрисдикції.
Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб’єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Оскільки суб’єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Зокрема, при цьому суд відзначає, що не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) посадових осіб відповідача 1.
Законом України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 № 1251-XII зі змінами і доповненнями для платника податку не передбачено обов'язку (ст. 9) та не надано права (ст. 10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т.ч. і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо). Так само, Закон України “Про податок на додану вартість” не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.
Відповідно до Закону України „Про державну податкову службу в Україні” вчинення зазначених дій є не тільки правом, а й прямим обов’язком податкових органів.
Відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1991 № 509-ХП зі змінами і доповненнями на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладені функції здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) та забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами (ч. 1, ч. 8 ст. 10).
Згідно з п. 1.12 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-111 зі змінами і доповненнями контролюючий орган –державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3 цього пункту є органи державної податкової служби.
Таким чином, позивачем не доведено належними доказами несплату податків ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»за оспорюваною угодою у встановленому законом порядку до бюджету. Не надано суду акту перевірки ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД», яким виявлено несплату податку у відповідному періоді та саме за даною угодою, не надано суду доказів прийняття рішення про донарахування виявленої недоплати. Позивачем не зазначено які заходи вживались органами державної податкової служби щодо притягнення до відповідальності ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД», згідно довідки № _13-1/45 від 21.02.2008р. Головного управління статистики у місті Києві ТОВ «Сервіс-Ком ЛТД»значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.
Сама по собі угода купівлі-продажу рибної продукції не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства, позивачем не доведено, що продукція, яку реалізовано за угодою є товаром, що виключений законом із цивільного обігу. Оплата ТОВ «Шаіра»придбаної продукції підтверджує сплату податку на додану вартість в ціні товару. Про реальність здійснення поставки продукції за договором свідчать надані відповідачем 2 документи, згідно яких придбану продукцію було реалізовано Державному департаменту України з питань виконання покарань за договором № 5 від 04.01.2006р.
Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
Позивач не довів суду обставини, на які він посилається, не визначив в позовній заяві і не обґрунтував: чим саме порушено інтереси держави в цілому, які конкретні нормативні акти, що визначають соціально-економічні основи держави не дотримано; чи був намір та прямий умисел порушити вимоги закону, а якщо був, то у якої саме особи; не визначив і не обґрунтував розмір шкоди або збитків заподіяних державі, шляхом ухилення від сплати податків та заподіяння її саме укладанням спірного договору, не доведено факту несплати податків відповідачами згідно спірної угоди.
Щодо застосування наслідків передбачених ст. 208 Господарського кодексу суд відзначає наступне.
Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні ст. ст. 238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Як підтверджено матеріалами справи, спірний договір укладено відповідачами у січні 2006р.
Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Оскільки позивач звернувся до суду 12.11.2007р., тобто більш ніж півтора роки після вчинення відповідачами, як стверджує позивач, правопорушення, то за таких обставин суд приходить до висновку про пропущення строків для застосування до відповідача-2 адміністративної санкції у вигляді конфіскації.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які ДПІ у Дарницькому районі міста Києва посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.
Позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Винокуров
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –10.04.2008.