Справа № 2-а-4379/11

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2011 року   Солом’янський  районний суд м. Києва

в складі головуючого судді        - Букіної О.М.

при секретарі                               - Возному М.В.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації,  Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И В :

28.07.2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у перерахунку та доплаті йому щорічної одноразової допомоги на оздоровлення з 01.01.2007 року, яка йому була виплачена лише частково.

Посилається в позові на те,  що  згідно з довідкою до акту огляду МСЕК йому встановлено безстроково I групу інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, він є особою, віднесеною   до  1 категорії   осіб,   які   постраждали   внаслідок   Чорнобильської катастрофи, в зв'язку з чим має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, відповідно до ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»він  як учасник ліквідації  аварії на ЧАЕС категорії 1, інвалід I групи, має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат на момент виплати допомоги.

Разом з тим, позивач вказує на те, що в 207-2011 р.р. йому незаконно виплачена така допомога лише частково, у зв'язку з чим він вважає свої права порушеними та звернувся до суду за їх захистом.        

З метою проведення перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення позивач звертався з письмовою заявою на адресу відповідача-1, який листом від 16.11.2009 року відмовив у проведенні перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення та виплаті відповідної грошової різниці за 2007-2009 р.р., виходячи з того, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.

Позивач вважає такі дії Управління  праці та соціального захисту населення Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації при нарахування позивачу суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 120 грн. неправомірними.

Відповідно до п.п. 3.3. п.3 Положення про Київський міський центр по    нарахуванню   та    здійсненню  соціальних   виплат  головним  завданням  Центру  є  здійснення   контролю за правильністю призначення,   перерахунку,   нарахування   і   виплати   всіх   видів   соціальної допомоги, інших грошових виплат. Законами  України «Про державний бюджет України»встановлюються розміри мінімальної заробітної плати за відповідними періодами, а тому відповідно до ч.7 Закону розмір мінімальної заробітної плати має визначатися на момент виплати. Однак щорічна допомога на оздоровлення позивачу виплачувалася в меншому розмірі, а тому, на думку позивача, підлягає перерахунку.  

В ході розгляду справи судом до участі в якості співвідповідача залучено  Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 12.08.2011 року  вимога щодо перерахунку та виплати щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2007-2010 рр. залишено без розгляду.

Позивач в судове засідання не з’явився , проте подав заяву про розгляд справи у його відсутності та позов підтримав.

Відповідача Управління  праці та соціального захисту населення Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з»явився. На адресу суду надішли письмові заперечення проти позову, з яких вбачається, що позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи, і отримав нараховані йому кошти на оздоровлення.

Не заперечує, що ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»надає право учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідам I групи на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Разом з тим зазначає, що ст. 62 регламентує, що порядок застосування цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого, відповідно статті 117 Конституції України  є обов'язковим для виконання. Статтею 67 вищезазначеного Закону визначено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

На підставі ст.ст. 95, 116,117 Конституції України та ст.ст. 62,67 Закону Кабінет Міністрів України видав постанову від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими встановлювались розміри щорічної допомоги на оздоровлення і яка неконституційною не визнавалась.

Отже, зазначена постанова є чинною і була прийнята у відповідності до Конституції України, Бюджетного кодексу України та ст.ст. 62,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того, вказує на надання ст. 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України у 2010 році право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Тому вважає, що позивачу відповідно діючого законодавства призначалась до виплати суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 та 2011 ріки в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інваліду I групи, а саме:  в жовтні 2010 року в розмірі 120 грн., та у серпні 2011 року в розмірі 120 грн.

Таким чином, Управління діяло в межах правового поля і вважає, що немає законних підстав для призначення щорічної допомоги на оздоровлення за 2010-2011 роки  в іншому розмірі, оскільки призначення зазначеної суми допомоги проведено позивачу у відповідності з чинним законодавством.

Представник відповідача Київського міського центру по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат в судове засідання не з’явився, надавши до суду письмові заперечення проти позову, з яких вбачається, що позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії була виплачена в 2011 році щорічна допомогу на оздоровлення за розпорядженнями та списками, які надходять від органів праці та соціального захисту населення. Жодним нормативно-правовим актом не надано повноважень Центру встановлювати розміри щорічної допомоги на оздоровлення, виходячи з чого, Центр розміри щорічної допомоги не встановлює, а лише проводить їх виплату.

Зазначена вище постанова не визнана неконституційною чи протиправною, не скасована у встановленому законом порядку і була прийнята у відповідності до ст.ст. 116, 117 Конституції України, ст.ст. 62,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Отже, вважає, що Центр на період виплати не допустив порушення законодавства, оскільки діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,  щорічна допомога на оздоровлення виплачена Центром на підставі розпорядження управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, та у розмірах визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562, яка на час розгляду та вирішення даної справи є чинною.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, згідно з довідкою до акту огляду МСЕК є інвалідом I групи безстроково внаслідок захворювання, пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, і отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що не заперечується відповідачами по справі.

Згідно з ч. 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України  від 28.02.1991 року № 796-XII  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в редакції Закону України від 19.12.1991 року № 2001-ХІІ.   

Відповідно до ст. 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»( в редакції Закону України від Закону України від 06.06.1996 року N 230/96-ВР)  щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалідам I групи виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.   

Відповідно до п/п 11 п. 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»до статті 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»було внесено зміни, згідно яких щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Так, Кабінет Міністрів України 12.07.2005 року видав постанову № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими встановлювались розміри щорічної допомоги на оздоровлення.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені п/п 11 п. 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 року № 107-1У «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо розмірів щорічної допомоги на оздоровлення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і відповідно до ст. 152 Конституції України  втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 22 травня 2008 року.   

Після 22 травня 2008 року будь-які зміни до ст. 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»Верховною Радою України  не вносилися.  Отже, з набранням чинності вказаними рішеннями відповідно –з 22.05.2008 року у позивача з’явилось право на щорічну допомогу на оздоровлення у встановленому Законом розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.   

Як вбачається з матеріалів справи, щорічна допомога на оздоровлення за 2011 рік позивачу виплачена у серпні 2011 року і при її виплаті відповідачі зобов'язані були застосовувати положення ст. 48 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,   в редакції яка діяла до 28 грудня 2007 року, тобто  в редакції Закону України від 06.06.96 р. № 230/96-ВР,  та виплатити  позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік в розмірі   п'яти мінімальних заробітних плат на момент виплати.   

Проте Управлінням праці та соціального захисту населення  було  здійснено нарахування щорічної допомоги позивачу в розмірі 120 грн., а Київським міським центром було здійснено виплату  вже у період після відновлення дії попередньої редакції ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо розміру допомоги, що підтверджено письмовими поясненнями сторін.

Суд не приймає до уваги заперечення представників відповідачів з обґрунтуванням  своєї позиції посиланням на норми підзаконних нормативних актів, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.   

Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.   

Водночас Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»від 5.10.2000 року N 2017-III (з наступними змінами та доповненнями) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Статтею 19 цього Закону встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, мінімальний розмір заробітної плати.   

Надання законодавцем відповідно до ст. 62   Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.    

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562  учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалідам I групи  встановлено розмір щорічної допомоги на оздоровлення -  120 гривень, що суперечить вимогам ст. 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та значно звужує права позивача на отримання соціальних виплат у розмірах, визначених законом.   

Ст. 67 Закону, на яку посилаються представники відповідачів, було встановлено, що конкретні розміри доплат мають лише підвищуватися КМУ відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Проте, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»КМУ не був уповноважений на свій розсуд змінювати, в т.ч. зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, встановлені цим законом, зокрема, на оздоровлення.

Крім того, суд не може взяти до уваги визначенні постановою Кабінету Міністрів № 562 розміри  щорічної допомоги, оскільки питання розміру  щорічної допомоги вирішені Законом України, яке не може бути обмежене або скасоване іншими нормативно-правовими актами, а тому з огляду на встановлені Конституцією України загальні засади пріоритету законів над  підзаконними актами при розрахунку розміру допомоги застосуванню підлягає саме Закон, а не постанова.       

Так, у період, коли діяли два однопредметні нормативно-правові акти, які по-різному регулюють встановлення розміру одноразової щорічної допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Управлінням було необґрунтовано  застосовано той акт, що має нижчу юридичну силу –постанову КМ України №562 від 12.07.2005 року, а Закон України, який має вищу юридичну силу, відповідачами не застосовано.

Таким чином, хоча розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одночасно і був врегульований по-різному і різними нормативними актами, проте за загальних умов у випадку правової колізії застосуванню підлягають норми нормативного акту, який є вищим за юридичною силою, тобто – в даному випадку –норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з положенням ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.   

Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Проте органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги. Реалізація особою права, що пов’язане з отримання бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно –правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а тому доводи про відсутність бюджетного фінансування на виплату допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених законом, не можуть бути причиною невиконання покладених на УПСЗН зобов’язань.

Також доводи відповідачів про те, що ст. 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України у 2010 році надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, не спростовують вище приведених висновків суду.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.   

В зв’язку із прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»будь-які зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»і, зокрема, до статті 48 цього Закону не вносилися.

До того ж, слід відмітити, що Конституційний Суд України своїм рішенням № 26-рп/2008 від 27.11.2008 року, роз’яснив, що з врахуванням правових позицій, висловлених, зокрема, у рішенні № 60рп/2007 від 09.07.2007 року у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, що цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше/додаткове/ правове регулювання відносин, що є предметом інших законів, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і, як наслідок, скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.

Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.

Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.   З цього слідує, що обмеження в розмірі щорічної грошової суми на оздоровлення, належних до виплат категорії осіб, до яких відноситься позивач, в розмірах, встановлених постановою КМУ, є порушенням прав позивача, гарантованих Конституцією України та  ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Такої ж точки зору притримується в своїй практиці і Верховний Суд України в своїй практиці, а саме: щодо розмірів нарахування щорічної допомоги на оздоровлення в порядку, визначеному саме Законом України ««Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не будь-якими іншими нормативними актами.

Тому суд вважає  нарахування позивачу в розмірі, встановленому КМУ, грошової допомоги на оздоровлення в 2011 році таким, що не відповідає ст. 48 Закону, а вимоги щодо визнання  дій  неправомірними в цій частині -  обґрунтованими.

Встановлено, що нарахування щорічної одноразової допомоги на оздоровлення відноситься до  компетенції Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної державної адміністрації. Київський міський центр по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат на підставі відповідного рішення проводити вказані виплати,  здійснюючи  контроль за  правильністю призначення,   перерахунку,   нарахування   і   виплати   всіх   видів   соціальної допомоги, інших грошових виплат.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає, що вимога позивача про визнання протиправними дії відповідача-1 щодо не нарахуванню та не сплаті йому в 2011 році щорічної допомоги на оздоровлення в порядку ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі п’яти  мінімальних заробітних плат,  підлягає задоволенню.    

Таким чином, суд дійшов висновку, що саме з розміру мінімальної заробітної плати, який діяв станом на час виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення –на серпень 2011 року і слід виходити при обчисленні розміру допомоги на оздоровлення з урахуванням раніше здійсненої  виплати.   

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 9, 11, 69-71, 86, 94, 97, 100, 102, 128, 158-163, 167, 256 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:  

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації  та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за 2011 рік щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення у визначеному ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації провести нарахування, а Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 за 2011 рік щорічну допомогу на оздоровлення в порядку ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру п’яти  мінімальних заробітних плат, встановленого законом про державний бюджет на відповідний рік, за виключенням здійсненої за цей період такої виплати.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

 Суддя: