ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
____________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.01.12 Справа № 17/187пн/2011.
За позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, смт. Слов‘яносербськ Луганської області
до Слов‘яносербської селищної ради, смт. Слов‘яносерськ Луганської області
про визнання права власності
Суддя Фонова О.С.
Представники:
від позивача - не прибув;
від відповідача - не прибув.
Суть спору: позивачем заявлені вимоги визнати право власності на нерухоме майно –приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 52,5 м 2.
Відповідач в судовому засіданні 17.11.2011 надав суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивачем не було здійснено оплату нерухомого майна, яке було придбано на аукціоні, та не укладено відповідного договору купівлі-продажу.
На даний час нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, взято на облік Слов'яносербським РБТІ як безхазяйне майно, про що розміщено оголошенні у газеті «Слов'яносербські відомості»№ 20 від 20.05.2011.
Дослідивши обставини справи, та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, суд
в с т а н о в и в:
Між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (позивач у справі), як Орендатором, та ТОВ «Тіверіада», як Орендатором, був укладений договір оренди приміщення від 03.09.1998, розташованого за адресою АДРЕСА_1, площею 52,5 м2 (далі - Договір).
Договір діяв з 03.09.1998 по 01.09.2008 (пункт 5.1 Договору).
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що з дня укладення договору вона використовувала орендоване приміщенням за призначенням, а саме для підприємницької діяльності.
Проте в поясненнях від 16.12.2011 позивач вказав, що на момент укладення договору ТОВ «Тіверіада»не мало права власності на спірне нерухоме майно, що було передано в оренду, проте з 1998 року позивач відкрито володів та користувався спірним майном.
У 2003 році під час ліквідації КСП «Слов’яносербське»був проведений аукціон з продажу орендованого позивачем приміщення.
Позивач приймав участь у аукціоні та згідно протоколу його проведення, виграв аукціон. На той час, ніким не було заявлено ніяких прав або вимог на вказану нерухомість, тому позивач зазначає, що продовжував добросовісно нею володіти.
Позивач посилається, що відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності вказаного закону. ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року, а вищевказаним приміщенням позивач , на його думку, володів з 1998 року.
З огляду на вищезазначене, беручи до уваги ту обставину, що станом на жовтень 2011 року, ніхто не заявляє прав або вимог на приміщення, яке знаходиться у володінні позивача, він вважає, що має право на набуття права власності на приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_1, площею 52,5 кв.м.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених вище.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
Приписами статей 316, 328 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Згідно пунктів 4, 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набуття ним чинності. Правила ст. 344 про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набуття чинності цим Кодексом.
Оскільки Цивільний кодекс України набув чинності з 01.01.2004, перебіг строку володіння майном для визнання права власності на нього за набувальною давністю може обраховуватись з 01.01.2001.
Виходячи з системного аналізу ст. 344 ЦК України слідує, що дана стаття визначає ознаки володіння, сукупність яких необхідна для набуття права власності на річ за набувальною давністю:
- володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв’язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна;
- володіння мусить бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним. В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України).
- володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна протягом 10 років, а для рухомого майна - 5 років).
Позивач, як на підставу набуття права власності на нерухоме майно, вказує про добросовісне заволодіння на підставі договору оренди приміщення від 03.09.1998, розташованого за адресою АДРЕСА_1, площею 52,5 м2, укладений з ТОВ «Тіверіада»та протоколу проведення аукціону від 05.01.2003, проте інших документів, які б свідчили про купівлю нерухомості, зокрема, договору купівлі-продажу нерухомого майна, доказів сплати грошових коштів за майно на наведені у протоколі реквізити, позивачем суду не надано.
На вимогу суду щодо надання інформації про всіх власників спірного майна, КП «Бюро технічної інвентаризації»Слов’яносербської районної ради Луганської області надало відповідь (лист № 890 від 23.12.2011) (а.с.90), згідно якої будівля гуртожитку, що розташована за адресою АДРЕСА_1, у 2002 році була зареєстрована за товариством покупців, створеного членами трудового колективу радгоспа «Слов’яносербський». У 2003 році будівля гуртожитку була зареєстрована за ОСОБА_2. З 12.04.2011 будівля перебуває на обліку як безхазяйне майно.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.08.2009 у справі № 2а-20212/09/1270 прийнято нову постанову, якою позов ФОП ОСОБА_3 було задоволено та зобов’язано посадову особу –начальника КП «Бюро технічної інвентаризації»Слов’яносербської районної ради Луганської області вчинити дії по скасуванню реєстрації в Реєстрі прав власності громадянина ОСОБА_2 на об’єкт нерухомого майна (гуртожиток) за адресою: АДРЕСА_1.
Суд проаналізувавши спірні правовідносини, дійшов висновку, що оскільки за Договором ТОВ «Тіверіада», як не власник майна, не мала права надавати нерухоме майно в оренду, а позивач беручи в оренду спірне майно повинен був пересвідчитись щодо наявності у орендодавці права власності на об’єкт оренди, то добросовісного заволодіння позивачем майном на законних підставах не відбулось.
Стосовно посилань позивача на виграш в аукціоні та придбанні спірного приміщення, то суд зазначає, що документів, які б свідчили про купівлю нерухомості позивачем, зокрема, договору купівлі-продажу нерухомого майна, доказів сплати грошових коштів за майно на наведені у протоколі проведення аукціону реквізити, позивачем суду не надано.
Отже, можна зробити висновок, що за наявності перемоги в аукціоні з продажу спірного майна, позивачка отримала право на його купівлю, однак не уклавши договору купівлі-продажу та не сплативши грошові кошти, вона не набула на це майно права власності та не заволоділа ним добросовісно.
Таким чином, позивачем не доведено факту добросовісного заволодіння спірним майном та безперервного користування ним протягом строків, встановлених у статті 344 ЦК України.
Інших доказів, що підтверджують наявність підстав, необхідних для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно в порядку ст. 344 ЦК України суду не надано.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, за відсутності вказаних вище умов, підстав для визнання права власності за набувальною давністю немає, у зв’язку з чим, дана вимога задоволенню не підлягає.
За вказаних обставин, у задоволенні позову слід відмовити з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд
в и р і ш и в:
1. У задоволенні позову відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
У судовому засіданні оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено: 10.01.2012.
Суддя О.С. Фонова