Справа  №  22-4158\2006р.

Головуючий  1   інст.

Погорєлова  С.О. Доповідач  Федорова  А.Є.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20   вересня   2006  року  колегія  суддів   судової  палати  в  цивільних  справах

апеляційного  суду  Одеської  області  в  складі

Головуючого     Федорової  А.Є.

суддів  Мизи  Л.М.,   Процик  М.В.

при  секретарі  Непомнящій  О.О.

з  участю  адвоката  ОСОБА_1, розглянувши     у     відкритому     судовому     засіданні     цивільну     справу     за апеляційною    скаргою    ВАТ    „Лукойл-Одеський    нафтопереробний    завод"    на

рішення   Малиновського   районного   суду  м.Одеси   від   15   травня   2006   року за     позовом     ОСОБА_2     до     ВАТ      „Лукойл-Одеський нафтопереробний   завод"   про   поновлення   на   роботі,    стягнення   заробітної плати  за  час  вимушеного  прогулу  та  відшкодування  моральної  шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ВАТ „Лукойл-Одеський нафтопереробний завод" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування  моральної  шкоди  у  розмірі   5000  грн.

Позивачка зазначала, що вона працювала у відповідача оператором технологічних установок 5 розряду і наказом НОМЕР_1 була звільнена з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням  штатів.

Посилаючись на те, що вона має переважне право на залишення на роботі, оскільки має високу кваліфікацію, тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві, на якому дістала трудове каліцтво, є матір'ю двох неповнолітніх дітей і в її сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком, тобто, звільнена з порушенням вимог ст. 42 КЗпП України, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих  зв'язків,     позивачка  просила  задовольнити  позов.

Відповідач позов не визнав, мотивуючи тим, що позивачка звільнена з дотриманням діючого законодавства про працю і не має переважного права  на  залишення  на  роботі.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 15 травня 2006 року позов задоволено частково. Вирішено поновити ОСОБА_2. на роботі, стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 15736,63 грн., моральну шкоду -2000 грн. та судові витрати-600 грн. З відповідача на користь держави стягнути судові витрати  16  грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду  не  відповідають   обставинам  справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню  частково,   а  рішення  суду  -  зміні,   з  таких  підстав.

Встановлено, що ОСОБА_2 у 1975 році закінчила Одеський технікум газової та нафтової промисловості по спеціальності транспорт і   збереження   нафти   та   газу.     З   197 9   року   вона   працювала   на  даному

підприємстві лаборантом, в 1982 році отримала виробничу травму, після виліковування в    1983    році    була    переведена    оператором    4    розряду

технологічних установок технологічного цеху № 2, в 1995 році їй було присвоєно   5  розряд,   що  є  вищою  кваліфікацією.

На виконання рішення Спостережної ради ВАТ „Лукойл- Одеський нафтопереробний завод", у зв'язку з зупинкою підприємства на реконструкцію з 1.08.05р., наказом НОМЕР_2 затверджено штатний  розклад  з  скороченням  штату  працівників(а.с.90,60-69,70-75)

Наказом НОМЕР_3 у зв'язку з скороченням посади ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі п.1 ч.І ст.40 КЗпП України  за  згодою  профспілкового  органу.(а.с.9,35-37)

Між тим, звільнення позивачки проведено з порушенням вимог ст.42 ч.2 КЗпП України, згідно якої при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним-при наявності двох і більше утриманців (п.1), особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком(п.2)працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві (п.З), працівникам, які дістали на цьому підприємстві  трудове  каліцтво   (п.7)   та  інш.

Позивачка має середню-спеціальну освіту і високий кваліфікаційний 5 розряд, який їй був присвоєний в 1995 році та в подальшому підтверджений  в   1998,2000,2002  та  2004  роках.(а.с.33)

Крім того, вона має тривалий (2 6 років) безперервний стаж роботи на даному підприємстві (а.с.4-5), у 1982 році дістала на цьому підприємстві трудове каліцтво (а.с.28-30), має на утриманні двох неповнолітніх дітей 1989 року народження (а.с.7-8), в сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком, оскільки її чоловік ОСОБА_3 також був звільнений з даного підприємства за скороченням штату   (а.с.41) .

Доводи відповідача про те, що на посадах операторів вказаної установки поруч з позивачкою працювали ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які залишились працювати на підприємстві після звільнення позивачки, оскільки вони мають більш високу кваліфікацію та продуктивність праці ніж позивачка, суд першої інстанції  обґрунтовано  не  прийняв  до  уваги.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, на час скорочення штату ці працівники дійсно мали кваліфікаційний 5 розряд, який був присвоєний ОСОБА_6 у 1997 р. (а.с. 105,110) , ОСОБА_4, ОСОБА_5 у червні 2005 року, тобто перед проведення  скорочення    штату(а.с.93).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають вищу освіту(а.с.92,94) . ОСОБА_5. та ОСОБА_6 працюють на даному підприємстві нетривалий час і мають таку ж середню-спеціальну освіту, як позивачка: закінчили технікум газової і нафтової промисловості у 2004 році (а.с.101,104) . Разом з тим, при відсутності різниці у кваліфікації, перевагу на залишення на роботі має позивачка на підставі п.п.1,2,3,7 ч.2   ст.43  КЗпП  України.

За   таких   обставин   суд   дійшов   обґрунтованого   висновку   про   те, що

позивачка     має     високу     кваліфікацію,      а     також     переважне     право на

залишення  на  роботі.   Висновки  суду  ґрунтуються  на  матеріалах  справи та

відповідають  вимогам  закону.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд правильно виходив з того, що порушення законних прав позивачки призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали  додаткових  зусиль  для  організації   її  життя.

Ці обставини підтверджуються матеріалами справи, а висновки суду відповідають вимогам ст.237-1 КЗпП України, оскільки внаслідок незаконного звільнення з роботи позивачка перенесла душевні, психічні страждання та приниження її гідності, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження повноцінного життя у зв'язку з відсутністю  засобів  до  існування.

Встановлений судом розмір моральної шкоди також є обґрунтованим. На думку колегії, саме такий розмір відшкодування моральної шкоди, який не перевищує середньомісячний заробіток позивачки, в повній мірі відповідає  засадам  розумності,   виваженості  та  справедливості.

Разом з тим, суд неправильно встановив розмір заробітної плати (15736,63 грн.), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за час вимушеного прогулу, а також розмір судового збору в дохід    держави   (   16  грн.)

Відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою КМ України від 16 травня 1995 р. № 348), а також роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів", викладених у п.32, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні  два  календарних  місяця  роботи.

Згідно довідки відповідача середня заробітна плата позивачки за серпень-вересень 2005 року, тобто за два місяця до звільнення, складала 2273,79 грн.( а.с. 31,32) Тому, відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 1 листопада 2005 року по 15 травня 2006 року, тобто за 6,5 місяців, підлягає  стягненню  у  розмірі   14779,63   грн.

Виходячи з вимог ст. ст. 79, 80 п.10 ч.І, 88 ЦПК України, з урахування ст.З п.1 пп.а),д) Декрету КМ України „Про державне мито" з відповідача в дохід держави стягується судовий збір пропорційно до задоволеної  частини  вимог,   тобто,   156,30  грн.(147,80грн.+  8,50грн.)

Витрати позивачки на правову допомогу у розмірі 600 грн. підтверджені документально (а.с.10,11) і стягнуті на її користь обґрунтовано  у  відповідності  з  вимогами  ст.ст.84,88  ЦПК  України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують рішення суду, не були перевірені судом та їм не дана належна оцінка, тому підстав  для  задоволення  скарги  в  повному  обсязі  немає.

Посилання в скарзі на те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, тому що не взяв до уваги такий критерій як продуктивність праці(виконання норм виробітку), не можуть бути прийняті до уваги. Відповідач не надав суду доказів про те, що позивачка     працювала     по     відрядній     формі     оплати     праці,      їй     були встановлені норми виробітку і вона ці норми не виконувала, в зв'язку з чим її продуктивність праці була нижче ніж в інших працівників, які були залишені на роботі. Картки бальної оцінки результатів праці працівника, які приєднані до апеляційної скарги і не були надані до суду першої інстанції, про складання яких позивачці не було відомо, не є доказами невиконання позивачкою норм виробітку, тобто показником рівня  продуктивності   її  праці.

Доводи про те, що суд незаконно допустив негайне виконання рішення суду і про те, що за станом здоров'я позивачка не може працювати оператором 5 розряду, також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вона звільнена за іншою підставою і згідно ч.5 ст.235 КЗпП України рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого  працівника  підлягає  негайному  виконанню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними, не відповідають  матеріалам  справи  та  не  ґрунтуються  на  законі.

Оскільки судом першої інстанції обставини справи встановлені правильно, у збиранні або додатковій перевірці доказів потреби немає, однак було допущено помилку в визначенні розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу та розміру судових витрат в дохід держави, тому рішення  суду  першої   інстанції  підлягає  зміні  в  цій  частині.

В іншій частині рішення суду законне і обґрунтовано і скасуванню не  підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.І п.З, 309 ч.І п.4, 313, 314 п.2, 316,   317,   319     ЦПК  України,   колегія  суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ВАТ „Лукойл-Одеський нафтопереробний завод" задовольнити  частково.

Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 15 травня 2006 року  змінити.

Позов ОСОБА_2 до ВАТ „Лукойл-Одеський нафтопереробний  завод"     задовольнити  частково.

Поновити ОСОБА_2 на роботі в ВАТ „Лукойл-Одеський нафтопереробний завод" ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ВАТ „Лукойл-Одеський нафтопереробний завод" на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 14779 грн.63 коп., моральну шкоду у розмірі 2000 грн. та судові   витрати  -600   грн.

В  іншій  частині  позову  відмовити.

Стягнути з ВАТ „Лукойл-Нафтопереробний завод" в дохід держави судовий  збір  156  грн.ЗО   коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох  місяців  з  дня  набрання  законної   сили.