Апеляційний суд Рівненської області
______________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого: Іващука В.Я.
суддів: Полюховича О.І., Матюхи Ю.В.
з участю прокурора Топольського В.М.
слідчого Кондратенка О.В.
обвинуваченого ОСОБА_1
та його захисника ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Рівне апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді подання судом І інстанції, на постанову Рівненського міського суду від 09 грудня 2011 року.
Цією постановою відмовлено в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту стосовно ОСОБА_1, який обвинувачується за ч.3 ст.229, ч.3 ст.209 КК України, в тому, що він у 2010-2011 роках вчинив незаконне використання знаків для товарів та послуг, за попередньою змовою групою осіб, чим заподіяв матеріальну шкоду в особливо великих розмірах, а також вчинив використання коштів, одержаних внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмивання доходів, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі.
Вказану постанову оскаржено в апеляційному порядку прокурором, який брав участь у розгляді подання судом першої інстанції.
В апеляції прокурора ставиться питання про скасування постанови як незаконної, оскільки судом при винесенні постанови від 09 грудня 2011 року не враховано те, що злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_1, відповідно до ст.12 КК України є тяжким, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 3 роки.
Враховуючи суспільну небезпеку та обставини вчиненого ОСОБА_1 злочину, вважає, що на момент розгляду подання про обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у суду були наявні достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, ухилиться від слідства та суду, буде перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, а тому судом неправильно застосовано кримінально-процесуальний закон та прийняте рішення підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та його захисника про відмову в задоволенні апеляції, думку прокурора про скасування постанови суду з підстав наведених у апеляції, перевіривши зібрані матеріали та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.148 КПК України, запобіжні заходи застосовуються, до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Згідно з вимогами ст.150 КПК України –при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у ст.148 КПК України, враховується тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа, її вік, стан здоров’я, сімейний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що їх характеризують.
При розгляді даних матеріалів, судом першої інстанції, вимоги закону, дотримані належним чином.
Покликання прокурора на те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а тому може ухилитися від слідства та суду, буде перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, не можна визнати такими що грунтуються на законі.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 08.07.2003 року про справі №1-23\2003 –тяжкість злочину законом не визнається, як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.
Крім того, відповідно до роз’яснень, які містяться в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 р. №4 із змінами та доповненнями від 11.06.2004 р. та від 28.10.2008 р. „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”, взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з чим він обирається лише за наявності підстав, вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи передбачені ст.149 КПК України, можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають із ч.2 ст.148 КПК України, і його належної поведінки.
Органами досудового слідства не надано доказів того, що обвинувачений перебуваючи на волі буде намагатись ухилитися від слідства і суду, перешкодити встановленню істини по справі, продовжуватиме займатися злочинною діяльністю.
За таких обставин, висновок суду, про відсутність підстав для обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є законним та обґрунтованим і підстав для скасування постанови, колегія суддів не знайшла.
Керуючись ст.ст.148,149,150, 365,366,382 КПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Постанову Рівненського міського суду від 09 грудня 2011 року стосовно ОСОБА_1 –залишити без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення.
Головуючий: підпис
Судді: два підписи