Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді Бондаренко Н.В.,
суддів: Демянчук С.В., Шимківа С.С.
секретаря судового засідання Приходько Л.В.
з участю представника позивачки ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівному справу апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на рішення Рівненського міського суду від 23 червня 2011року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення суми страхового відшкодування,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 23 червня 2011року позов задоволено.
Стягнуто з ЗАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_3 суму страхового відшкодування в розмірі 71 168грн.98коп. та моральну шкоду в розмірі 5 000грн.
Стягнуто з відповідача на користь держави судові витрати по справі в розмірі 712грн. та на користь ОСОБА_3-120грн. витрат на ІТЗ.
В апеляційній скарзі відповідач просить, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити..
Зазначає, що суд першої інстанції застосував норми Закону «Про фізичну культуру та спорт» в редакції, яка не діяла на момент укладання договору страхування, дії потерпілого ОСОБА_4 підпадали під визначення спорту, оскільки на момент падіння з підйомнику відповідна особа здійснювала технічну, інтелектуальну та іншу підготовку шляхом змагальної діяльності з собою.
Відповідно до умов страхування, страховик звільняється від виплати страхового відшкодування, якщо страховий випадок стався під час заняття небезпечним видом спорту.
Вважає, що суд не дав оцінки недотримання позивачем вимог п.13.5.4 Умов страхування та п.10.1.4 Додатку до договору щодо не повідомлення страхувальника про підвищені страхові ризики, що виключає отримання відшкодування.
Стверджує, що мотивувальна частина рішення суду не відповідає резолютивній, в якій суд вийшов за межі позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, суд також проігнорував лист Міністерства молоді і спорту від 27 грудня 2010року відповідно до якого заняття активними видами відпочинку, зокрема гірськолижним спортом забезпечується відповідними програмами страхування та потребують оформлення особливих страхових полісів у зв’язку з підвищеними ризиками, що обумовлені особливостями такої діяльності.
Вказує, що жоден з документів відповідної перевірки проведеною прокуратурою м.Інсбрук (Австрія) не було завірено належним чином, вони не містять печаток та підписів уповноважених сторін, фактично є незавіреними ксерокопіями та безпідставно відмовлено судом у клопотанні про притягнення в якості третьої особи, бездіяльність якої стала однією з причин падіння ОСОБА_4 з гірськолижного підйомника та адміністрацію гірськолижного підйомника №2, де працювала ця особа.
Перевіряючи відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, Справа № 22-1702-11р. Головуючий у 1 інстанції Сидорук Є.І.
Доповідач : Бондаренко Н.В.
заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що із малолітнім ОСОБА_4 стався страховий випадок, а саме те, що 30.04.2009р. він, перебуваючи в Австрії в м. Зелден, впав із канатного підйомника в організованому місці для катання на лижах на курорті Гіггійох, отримав тілесні ушкодження, що знайшло своє підтвердження в судовому засіданні, і відповідач неправомірно відмовив у виплаті законному представнику страхового відшкодування.
Між тим, такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог п.п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового.
Ст.4 Закону України «Про туризм» встановлений перелік видів туризму, в залежності від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що
використовуються або відвідуються, чи інших ознак, серед яких є дитячий, сімейний, культурно –пізнавальний, спортивний, гірський та ін. Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.
Статтею 16 цього ж Закону передбачено обов’язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування в період туристичної подорожі. Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні місці тимчасового перебування. Компенсація шкоди, заподіяної життю чи здоров'ю туриста або його майну, проводиться у встановленому порядку.
Матеріалами справи встановлено, що 01 грудня 2009року між позивачем та відповідачем було укладено договір страхування серії Т2 № 310270 за програмою Am(мінімум) на страхування медичних витрат під час перебування за кордоном ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7-9 т.1). Термін дії договору встановлений з 10 грудня 2009 року по 09 червня 2010 року, страхова сума встановлена 30 000 євро.
30 грудня 2009 року на території Австрії із малолітнім ОСОБА_4 стався нещасний випадок. В результаті падінням з висоти канатного підйомника в організованому місці для катання на лижах на курорті у м.Зелден (Австрія) він отримав ушкодження легень. Того ж дня, на місці, працівниками Червоного Хреста йому була надана Перша медична допомога, після чого ОСОБА_4 було доставлено гелікоптером до лікарні м.Інсбрук (Австрія), де він перебував на стаціонарному лікуванні з 30.12.2009року по 01.01.2010року. За лікування сина позивачкою було сплачено 1905,75 євро, а на 4671,79 євро виставлений рахунок за транспортування дитини гелікоптером до лікарні.
Як вбачається із пояснень представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1, позивачкою рахунок за транспортування дитини гелікоптером до лікарні не оплачений.
13 січня 2009 року ОСОБА_3 звернулася до ЗАТ «Українська транспортна страхова компанія»із заявою про виплату страхового відшкодування понесених нею витрат на лікування та транспортування сина. В своїй заяві вона зазначила, що 30 січня 2009 року, в результаті падіння з крісла підйомника, стався нещасний випадок з ОСОБА_4, який отримав ушкодження.
Відповідач відмовився виплатити страхове відшкодування через укладення договору страхування на загальних підставах без застосування підвищеного коефіцієнту, який би покривав страхові ризики при зайнятті спортом.
В ході розгляду справи відповідач змінив свою назву з ЗАТ «Українська транспортна страхова компанія» на ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія».
Із наданого позивачкою розрахунку, виставленого лікарнею м.Інсбрук вбачається, що ОСОБА_4 отримав травми легені внаслідок нещасного випадку під час занять спортом(а.с.18 т.1).
Додатком до Договору страхування медичних витрат осіб, що виїжджають за кордон, п.3.3 умов страхування встановлені випадки, коли страховик звільняється від сплати відшкодування, зокрема: якщо страховий випадок стався під час виконання будь-якого виду робіт по найму, занять небезпечним видом спорту, тобто пов’язаних з підвищеною небезпекою для життя і здоров’я, якщо інше не передбачено Договором страхування; внаслідок участі Застрахованої особи в перегонах, автогонах чи занять професійним або аматорським спортом, катання на водних мотоциклах, атракціонах, зайняття дайвінгом, якщо інше не передбачено Договором страхування(пп.3.3.2 і пп.3.3.8)(а.с.55 т.1).
Зазначені умови договору страхування відповідають Правилам добровільного страхування медичних витрат та Умовам добровільного страхування медичних витрат осіб, що виїжджають за кордон, що затверджені та зареєстровані 23.10.2006р. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України за № 2162593.(а.с.60-94 т.1)
П.5.4 Умов страхування встановлено, що страховий платіж залежить від розміру страхової суми, терміну дії договору страхування. Розмір страхового платежу може визначатися виходячи із коригуючих коефіцієнтів, що залежить від обсягу страхового покриття, віку застрахованої особи, мети поїздки та інших даних, що впливають на ступінь страхового ризику.
Як вбачається із договору страхування, мета поїздки була зазначена як туристична, країна перебування - Європа. Страхова премія страховику сплачена в розмірі 185,47грн.(а.с.7 т.1).
П.2 ч.1 ст.21 Закону України «Про страхування» передбачено, що при укладанні договору страхування страхувальник зобов’язаний надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику.
Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.(ст.8 Закону України «Про страхування»)
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що страховий платіж розрахований відповідачем по базовим тарифам, без врахування додаткових ризиків, а саме корегуючих коефіцієнтів зазначених у таблиці №3 «Розмір корегуючи коефіцієнтів за програмами мінімум та стандарт»(а.с.50 т.1), в зв’язку з чим укладений страховий поліс № 310270 не покриває страхового ризику при зайнятті спортом чи відпочинку на гірськолижній базі.
Задоволення вимог про відшкодування судових витрат залежить від результату вирішення основних позовних вимог, а тому відповідно до ст.88 ЦПК України вимоги по відшкодуванню витрат по оплаті правової допомоги та ІТЗ не підлягають відшкодуванню позивачу.
Колегія суддів находить обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, а саме, застосував норми Закону України «Про фізичну культуру і спорт» в редакції яка діяла на момент постановлення рішення, а не на момент укладення договору страхування.
Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (вчинена в Гаазі 5 жовтня 1961 року; далі –Конвенція) до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” і яка набула чинності для України 22 грудня 2003 року, єдиною формальною процедурою, що може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 Конвенції апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом, і повинен відповідати зразку, який додається до Конвенції (частина 1 статті 4).
Ст.1 Конвенції передбачає обов"язковість поставлення апостиля на документах, які виходять від органів прокуратури.
Матеріали перевірки, проведеної прокуратурою м.Інсбрук не містять апостиля, а тому не можуть братися до уваги, як доказ, що підтверджує обставини справи. Суд першої інстанції на це уваги не звернув та в порушення ст.59 ЦПК України, визнав їх належними та допустимими доказами в справі.
Рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням ст.215 ЦПК України, а саме його описова та мотивувальна частини не відповідають резолютивній частині рішення. Так, вимоги позивачем були заявлені про стягнення страхового відшкодування та витрат на правову допомогу. Суд першої інстанції стягнув страхове відшкодування та моральну шкоду, хоча вимоги про стягнення моральної шкоди ОСОБА_3 не заявлялись.
Відповідно до пп.4 ч.1 ст.4 Декрету КМ України «Про державне мито» ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору по справі.
З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду - скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Керуючись ст.ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, п.3,4 ч.1 ст.309, 313,314,316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 23 червня 2011року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»про стягнення страхового відшкодування та витрат на правову допомогу відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Судді: Бондаренко Н.В.
Демянчук С.В.
Шимків С.С.