Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого - судді Бондаренко Н.В.
суддів: Демянчук С.В., Шимківа С.С.
секретаря судового засідання Приходько Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 12 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою
в с т а н о в и л а:
Рішенням Сарненського районного суду від 12 травня 2011 року в позові відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що при постановленні рішення, судом першої інстанції не взято до уваги рішення Сарненського районного суду від 15 серпня 2008р., що набрало законної сили, яким було зобов’язано відповідача та його родину не чинити йому перешкод у користуванні земельною ділянкою та проїжджою частиною до неї
Однак через деякий час відповідач повторно чинить йому перешкоди, завізши камінь на його земельну ділянку. Дана обставина підтверджується оглядом земельної ділянки під час виїзду суду першої інстанції на місце.
Зазначає, що суд безпідставно застосував норми матеріального права, які не повинні були бути застосовані.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, постановлене з дотриманням вимог чинного законодавства. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам. Просить відмовити у задоволенні її вимог.
Перевіряючи відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що так як не встановлені межі земельної ділянки позивача та не визначено проїжджу частину вулиці, на яку вказує ОСОБА_1, то й відсутні підстави вважати, що будівельні матеріали знаходяться на земельній ділянці останнього та перешкоджають йому нею користуватись.
Проте повністю погодитись з такими висновками суду колегія суддів не може, оскільки суд дійшов їх на порушення норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, з огляду на що рішення суду Справа 22-1757-11р. Головуючий у 1 інстанції Болотвіна Л.О.
Доповідач : Бондаренко Н.В.
підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 152 Земельного Кодексу України держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю навіть, якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Як вбачається із поданої позовної заяви, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач не виконав рішення Сарненського районного суду від 15 серпня 2008р., яким зобов’язано останнього не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою та проїжджою частиною до неї, завіз камінь, чим обмежив до неї заїзд та грубо порушив прийняте рішення. Просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом звільнення її від будівельних матеріалів, оранки, огорожі та заборонити ОСОБА_2 та членам його родини проводити будь-які сільськогосподарські роботи на його земельній ділянці та проїжджій частині до неї, завезення будматеріалів, споруд, конструкцій.
Відповідно до вимог ст. ст. 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Ч.3 ст.61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вбачається, що рішенням Сарненського районного суду від 15 серпня 2008року, яке залишено без змін ухвалами апеляційного суду Рівненської області від 07.10.2008р. та Верховного Суду України від 22.01.2009р. встановлено, що ОСОБА_1 рішенням виконавчого комітету Сарненської міської ради №308 від 09.06.1993року виділена земельна ділянка в АДРЕСА_1 площею 1000 квадратних метрів для будівництва та обслуговування житлового будинку згідно технічного плану забудови земельної ділянки.
На підставі акту № 111 від 15.03.1994 року земельна ділянка по АДРЕСА_1 відведена в натурі і передана забудовнику ОСОБА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку.
Таким чином було встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах користується зазначеною вище земельною ділянкою.
Крім цього, цим же рішенням суду встановлено, що рішенням Сарненської міської ради № 480 від 12.09.2003 року ОСОБА_2 передана безоплатно у власність земельна ділянка площею 0,2479 га по АДРЕСА_2, частина якої -0,0215 га відноситься за рішеннями компетентних органів як до складу земельної ділянки по АДРЕСА_1, так і до складу земельної ділянки по АДРЕСА_2 які межують між собою із-за відсутності вулиці, яка передбачена генеральним планом міста. Тобто, в порушення прав землекористувача ОСОБА_1 та положень ч.2 ст. 149 ЗК України, 2001 року рішенням органу місцевого самоврядування передана частина спірної земельної ділянки ОСОБА_2 без вилучення її в установленому порядку у ОСОБА_1
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що межа земельної ділянка, що була виділена ОСОБА_1, винесена в натуру, що не підлягає доказуванню по даній справі.
Докази про те, що розмір земельної ділянки позивача за цей період у встановленому законом порядку зменшився відсутні.
В матеріалах справи міститься рішення Сарненського районного суду від 10 грудня 2010року, постановлене в цивільній справі, яким в позові ОСОБА_2 про визнання незаконною бездіяльність Сарненської міської ради щодо не визначення сусідніх земельних ділянок та межі АДРЕСА_1 та зобов’язано Сарненську міську раду встановити межі земельних ділянок, переданих у власність ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 та ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 та межі АДРЕСА_1 відповідно до земельно-кадастрової документації та генерального плану забудови м. Сарни. Зазначене рішення суду від 10 грудня 2010р. сторонами не оскаржувалось.
Колегія суддів не приймає до уваги рішення суду від 10.12.2010року, оскільки в даному випадку судом вирішувались фактично вимоги про бездіяльність органу місцевого самоврядування, за результатами розгляду яких суб'єкта оскарження було зобов'язано до вчинення певних дій і питання про права чи обов'язки ОСОБА_1 щодо його земельної ділянки не вирішувалось.
В ході виїзного судового засідання, при огляді земельних ділянок сторін, судом першої інстанції 11 квітня 2011року встановлено, що на земельній ділянці ОСОБА_1, біля його фундаменту, знаходиться 5 куч каменю, з яких частина належить відповідачу, що останнім не заперечувалося.
Тобто, встановивши порушення прав позивача, як користувача земельної ділянки, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність порушення права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 з приводу порушення земельних прав як землекористувача є обґрунтованими, в зв’язку з чим, ОСОБА_2 зобов’язаний не чинити перешкод шляхом звільнення земельної ділянки по АДРЕСА_1 та у користуванні під’їздом до земельної ділянки.
Що стосується позовних вимог щодо заборони ОСОБА_2 проводити будь-які сільськогосподарські роботи на його земельній ділянці та проїжджій частині до неї, завезення споруд, конструкцій, то вони задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведені факти порушення його прав у такий спосіб відповідачем, та, оскільки члени родини ОСОБА_2 не є відповідачами у справі, то у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для зобов’язання їх до вчинення чи припинення певних дій.
Керуючись ст.303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.3,4 ч. 1 ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.
Рішення Сарненського районного суду від 12 травня 2011року скасувати.
Позов задовольнити частково.
Зобов’язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом звільнення та у користуванні під’їзду до земельної ділянки по АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Бондаренко Н.В.
Судді Демянчук С.В.
Шимків С.С.