У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого-судді Бондаренко Н.В.,
суддів: Демянчук С.В., Шимківа С.С.
секретаря судового засідання Приходько Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівному справу апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішенням Рівненського міського суду від 11 травня 2011року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, виконавчого комітету Рівненської міської ради, треті особи ТзОВ «Рівненська фабрика ремзуття», ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 11 травня 2011року в позові ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, виконавчого комітету Рівненської міської ради, треті особи ТзОВ «Рівненська фабрика ремзуття», ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції при постановленні рішення безпідставно не знайшов доказів, підтверджуючих протиправність рішення, дій чи бездіяльності відповідачів, що призвели до порушення його прав. Розпорядження міського голови №1286-р стосувалося не лише його (позивача) дій, а й зобов’язувало до певних дій самих відповідачів, оскільки, по висновку суду, встановлення ним гаражу біля будинку мало відбуватися при обов’язковій участі представника відповідачів. Гараж був зведений ще у 1979 році, до відповідальності щодо незаконності його спорудження він не притягався.
Вказує, що доказом протиправності бездіяльності відповідачів є формальні відписки на його звернення, порушення останніми його права на встановлення гаражу біля будинку, в якому він проживає, так як навіть при виконанні судового рішення, гараж можна було перенести, а не демонтувати.
Перевіряючи відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів, підтверджуючих протиправні рішення, дії чи бездіяльність відповідачів, що призвели до порушення прав позивача не встановлені, в зв"язку з чим заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди є не обгрунтовані.
Справа 22-1731-11р. Головуючий у 1 інстанції Музичук Н.Ю.
Доповідач : Бондаренко Н.В.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При зверненні до суду ОСОБА_1 заявлено вимоги про відшкодування моральної шкоди на тій підставі, що йому були завдані душевні страждання у зв’язку з порушенням права користування гаражем, побудованим ним у 1979 році на законних підставах, за погодженням та з дозволу відповідних служб міста, у бездіяльності відповідачів щодо захисту його законних прав під час розгляду справи у суді та не допущення знесення гаражу по рішенню Рівненського міського суду від 03 лютого 2005р., не вирішення питання про перенесення гаражу чи надання іншої земельної ділянки. Така бездіяльність позначилася на стані його здоров’я, погіршились стосунки з оточуючими людьми.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції на підставі рішення Рівненського міського суду від 03 лютого 2005р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 24 травня 2005р. по справі за позовом ТзОВ «Рівненська фабрика ремзуття»до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що розпорядженням міського голови №1286-р ОСОБА_1 дозволено встановлення збірно-розбірного гаража біля будинку по АДРЕСА_1 за умови дотримання вимог, зазначених в зобов’язанні, які є невід’ємною частиною розпорядження.
П.4 цього розпорядження було передбачено, що ОСОБА_1 повинен був повідомити Управління житлово-комунального господарства про початок встановлення гаража та виконувати роботи в присутності його представника. Проте цих умов відповідач не дотримав і без погодження із зазначеним органом місцевої влади встановив гараж на земельній ділянці по АДРЕСА_2, яка передана в користування та обліковується за ТзОВ «Рівненська фабрика ремзуття», з яким договір оренди частини земельної ділянки не укладався. У встановленому законом порядку вона не вилучалась і згоди на це товариство не давало. З наведених підстав було зобов’язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ТзОВ «Рівненська фабрика ремзуття»шляхом знесення гаража, розташованого по АДРЕСА_2.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції керувався нормами, що регулюють настання цивільно - правової відповідальності за завдання моральної шкоди, зокрема ст.1167 ЦК України.
Ст.1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, яка регулює правовідносини відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.(ст.1167 ЦК України)
Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають спеціальні підстави і умови відповідності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їх дій (владно-адміністративний, юридично-обов'язковий, односторонній).
До суб'єктів відповідальності за цими нормами належать створені відповідно до Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим і правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», їх виконавчі органи та посадові або службові особи вказаних державних органів.
Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.
Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування –за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 77 цього Закону).
Стаття 1 Закону до органів місцевого самоврядування відносить органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Колегія суддів вважає, що юридичною підставою такої відповідальності органів місцевого самоврядування є заподіяння шкоди юридичним чи фізичним особам у результаті прийняття незаконних рішень, вчинення неправомірних дій або бездіяльності при здійсненні ними виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, передбачених Законом та іншими законами.
Необхідними елементами такої відповідальності є: шкода, протиправна поведінка та причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою. До таких висновків вірно прийшов і суд першої інстанції.
Рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб вважаються правомірними, поки не встановлено протилежного.
Таким чином, підставою для відповідальності згідно з нормами ст. 1173 ЦК України та ст. 77 Закону є така протиправна бездіяльність органу місцевого самоврядування, яка є безпосередньою причиною заподіяння шкоди особі, в той час як судом не встановлено, що саме протиправна бездіяльність відповідачів призвела до заподіяння шкоди позивачу.
Також в ході розгляду справи не встановлено належних доказів, що підтверджують факт неправомірності рішення, дії чи бездіяльності службової або посадової особи зазначених органів.
Однак, в рішенні суду першої інстанції вступна та резолютивна частина не відповідає мотивувальній частині.
Так, в мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції, обґрунтовував відмову в позові в частині відшкодування матеріальних збитків, хоча такі вимоги позивачем не заявлялись. В зв’язку з чим посилання на норми ст.1166 ЦК України є лишніми та підлягають виключенню.
Ч.2 ст.308 встановлено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст.303, 307,308 313-314, 317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л ИЛ А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 11 травня 2011року залишити без змін
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Бондаренко Н.В.
Судді Демянчук С.В.
Шимків С.С.