ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

09 травня 2025 рокусправа № 380/17123/24

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), у якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 «індексації-різниці» грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу у розмірі 4032,80 грн в місяць за період з 17.05.2018 по 18.11.2019;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 «індексацію-різницю» грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу у розмірі 4032,80 грн в місяць за період з 17.05.2018 по 18.11.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за період з 31.10.2012 до 15.05.2018  проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , надалі переміщений для проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , де перебував до 18.11.2019. У період з 01.03.2018  військова частина НОМЕР_2 не нарахувала та не виплачувала різницю індексації між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абз. 3-6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2003 №1078. З метою реалізації цього права позивач звернувся до відповідача, однак отримав відмову, яку оскаржив у судовому порядку (рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №380/4803/24). Зважаючи на такі обставини, вважає, що має право на виплату індексації-різниці під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 17.05.2018 до 18.11.2019. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 14.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

23.10.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що позивач пропустив строк звернення до суду. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач у спірний період проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.05.2018 №105 старшого прапорщика військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та призначеного наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.05.2018 №58-РС на посаду військової служби за контрактом, техніка 4 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , з 17.05.2018 зараховано у списки особового складу частини на всі види забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2019 №270 старшого прапорщика військової служби за контрактом ОСОБА_1 , техніка 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.11.2019 №124-РС з військової служби у запас за пп. «г» (через сімейні обставини або з інших причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за пп. «б» (за станом здоров`я), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, починаючи з 18.11.2019.

За змістом довідки про нараховану та виплачену індексацію за 2018-2019 роки, за травень 2018 року - листопад 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася; у період з грудня 2018 року по листопад 2019 року позивачу щомісяця нараховувалася та виплачувалася лише поточна індексація грошового забезпечення, всього на суму 1702,03 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №380/4803/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.05.2018 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 у фіксованій величині 4032,80 грн на місяць, на загальну суму 10016,95 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вважаючи поведінку відповідача щодо ненарахування та невиплати різниці-індексації за спірний період протиправною, тобто такою, що порушує його право її нарахування в повному обсязі, позивач пред`явив цей позов.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із відмовою у здійсненні нарахування індексації грошового забезпечення, визначеної як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який унормовує основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 №2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За змістом ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).

За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII оплата праці (грошове забезпечення) є одним із об`єктів індексації грошових доходів громадян. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частинами 2, 7 ст. 5 Закону України №1282-ХІІ унормовано, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

За правилами ст. 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною 2 ст. 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - порядок №1078 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 1-1 порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом п. 6 порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.

У контексті наведеного суд наголошує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми юридичної особи.

Аналіз зазначених нормативних приписів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме згідно з порядком №1078.

Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Положеннями Закону №1282-XII та порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться цими нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 12.12.2018 у справі №825/874/17, від 19.06.2019 у справі №825/1987/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 05.02.2020 у справі №825/565/17.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Суд установив, що за період з травня 2018 року по листопад 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася; у період з грудня 2018 року по листопад 2019 року щомісячно нараховувалася та виплачувалася лише поточна індексація грошового забезпечення всього на суму 1702,03 грн.

Виходячи із заявлених позовних вимог, спірним у цій справі є питання щодо нарахування та виплати позивачу індексації-різниці за період з 17.05.2018 до 18.11.2019. У контексті цього суд звертає увагу на таке.

Так, з 01.12.2015 положення порядку №1078 діють зі змінами, внесеними постановою №1013, якою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати.

Відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною з 01.01.2008  до 01.03.2018, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), якою затверджено, зокрема, нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абз. 2 п. 1-1, абз. 6 п. 5 порядку №1078).Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абз. 2, 5 п. 4 порядку №1078).

Щодо «фіксованої» суми індексації, що є спірним у справі, що розглядається, необхідно зазначити, що у період існування спірних правовідносин Закон №1282-XII і порядок №1078 такого поняття не містили. Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте постановою №1013 цей Додаток був викладений у новій редакції та з 01.12.2015 року в ньому, як і в цілому порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

Між тим, з 01.12.2015 в абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абз. 6 п.5 порядку №1078 (в редакціях постанов №1013, №141, №278) додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз п. 1, абз. 4, 6 п.  5 порядку №1078 в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин, дає підстави зробити висновок, що нарахування і виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абз. 3, 4, 6 п. 5 порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними. Застосовуючи наведений підхід і ураховуючи, що 01.03.2018 набрала чинності постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила п. 5, 10-2 порядку №1078, - березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким необхідно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний та цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4, 6 пункту 5 порядку №1078 дають підстави зробити висновок про те, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача, відповідачеві належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то в якому розмірі.

Ця позиція кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21.

Як випливає із установлених обставин цієї справи, у спірний період позивачу не нараховувалась різниця між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу, та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року.

Водночас  з огляду на абз. 4 п. 5 порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Щодо кола обставин, які належить з`ясувати для правильного застосування абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

Приписами абз. 5 п. 5 порядку №1078 передбачено, що при визначенні цих сум враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру.

За змістом абз. 5 п. 4 порядку № 1078 сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків.

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як зазначалося вище, у такому випадку відповідно до абз.4 п. 5 порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Відповідний підхід узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.09.2023 в справі №420/23176/21, від 30.11.2023 у справі №420/616/23.

Суд зауважує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №380/4803/24, яке набрало законної сили, зобов`язано військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.05.2018 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 у фіксованій величині 4032,80 грн на місяць, на загальну суму 10016,95 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

За змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

У контексті зазначеного, суд враховує правовий висновок, сформований у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №817/1269/17, відповідно до якого преюдиційно встановлені обставини не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не визначено законом.

Отже, обставини, які встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №380/4803/24, зокрема щодо визначення позивачу розміру щомісячної індексації-різниці в сумі 4032,80 грн, не підлягають доказуванню у цій справі.

Суд звертає увагу, що розмір підвищення доходу як складова для обчислення розміру індексації-різниці визначено у судовому рішенні від 13.05.2024 у справі №380/4803/24, виходячи з різниці суми грошового забезпечення позивача, нарахованого військовою частиною НОМЕР_2 , за березень - лютий 2018 року. Заразом із наявних матеріалів справи суд установив, що позивача переведено у військову частину НОМЕР_1 на аналогічну, до займаної у військовій частині НОМЕР_2 , посаду –техніка 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону.

Зважаючи на викладене, відповідач повинен був нараховувати та виплатити позивачу індексацію-різницю в розмірі 4032,80 грн  щомісячно, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби, тобто в період з 17.05.2018 до 18.11.2019.

Матеріалами справи, а саме довідкою про нараховану та виплачену індексацію за 2018-2019 роки підтверджується, що позивачу з грудня 2018 року по листопад 2019 року виплачувалася лише поточна індексація. Водночас виплата цієї індексації не виключає необхідності щомісячної виплати позивачу індексації-різниці. Відповідачем не спростовано у процесуальний спосіб тієї обставини, що нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення позивача є індексацією-різницею, а судом цього не встановлено.

Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, які б регулювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі відносини унормовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 в справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Крім того, як зазначалося вище, індексація є складовою частиною грошового забезпечення.

Офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013).

Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 в справі № 460/21394/23 в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов висновку, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

Оскільки спірні відносини виникли під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, коли право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком, твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованим.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд враховує, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За змістом позовних вимог позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті різниці-індексації. Проте за своєю правовою природою протиправні дії суб`єкта владних повноважень – це активна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Натомість протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19, від 04.07.2024 у справі №990/61/24.

У контексті правовідносин, які склалися між сторонами спору, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не вчинив тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладеної на нього компетенції згідно з чинним законодавством, а тому настання для позивача негативних наслідків пов`язано саме з його бездіяльністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила пред`явлення позивачем цього позову, суд дійшов висновку, що його бездіяльність не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивача на отримання індексації-різниці за спірний період. За таких обставин відмова відповідача у здійсненні нарахування та виплати цього виду індексації є протиправною.

Зважаючи на викладене, суд уважає за необхідне захистити порушене право позивача  шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації-різниці за період з 17.05.2018 до 18.11.2019 відповідно до приписів абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 порядку №1078 та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячної суми індексації-різниці 4032,80 грн за період з 17.05.2018 до 18.11.2019 відповідно до приписів абз. 3, 4, 5, 6 пункту 5 порядку №1078.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність поведінки щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд не враховує.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред`явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат він до суду не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті індексації-різниці за період з 17.05.2018 до 18.11.2019 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної суми індексації-різниці 4032,80 грн за період з 17.05.2018 до 18.11.2019 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач – військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна