Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

27 вересня 2011 року                                                                                   Справа №2-118/11

          Шевченківський райсуд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Смотрицького В.Г.

при секретарі Чебуришкіній Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, зобов’язання повернути в натурі кошти, визначення розміру боргу та його повернення, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, посилаючись на те, що 04.08.2006 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк»було укладено кредитний договір № CVHMAA 00000855 на суму 9940 дол. США.

Згідно договору Банк зобов'язався надати кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 04.08.2006 року по 03.08.2009 року у вигляді не поновлювальної кредитної лінії на купівлю автомобіля, а Позивач - повернути за цим договором кредитні кошти в визначеній сумі за кредитом та сплатити за користування кредитом відсотки у розмірі 0,88% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,25% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3-11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Погашення заборгованості за цим кредитом здійснювалось шляхом щомісячного платежу у сумі 348,89 дол. США (сума складалась із заборгованості по кредиту, відсотків, винагороди, комісії). Для виконання цього договору банком згідно п.1.2 були відкриті відповідні рахунки.

Для забезпечення виконання за цим договором між Позивачем та Банком 04.08.2006 року було укладено договір застави рухомого майна №CVHMAA00000855. Позивачем було надано за цим договором у заставу легковий автомобіль Volkswagen-Bora, 2005 р.в. держ. номер СЕ 6800АС.

Зазначенні договори укладенні однією із сторін (Банком) у встановлених ним же формулярах та стандартних типових формах шляхом приєднання іншої сторони (Позивача) до запропонованих умов. Інша сторона (Позивач) не міг запропонувати свої умови договору.

Вважала, що дані договори мають бути визнані недійсними у зв’язку з тим, що в порушення умов Закону України «Про захист прав споживачів», Відповідачем не було надано Позивачу повної інформації про сукупну вартість кредиту та всіх витрат, пов'язаних з ним. Крім цього, пунктом 1.1 договору вказано відсоткову ставку 0,88% за місяць на суму заборгованості по кредиту. але ніде відповідачем не зазначалось про 0,25% сплати щомісяця винагороди! Таким чином Відповідач приховав від Позивача реальну відсоткову ставку яка складає :0,88%+0,25% =1,13 % (13,56% річних).

Крім того, не зрозумілою є визначена банком у п.2 договору сума щомісячного платежу 348,89 дол. США, що є вищою, ніж повинна бути. З її розрахунків при відсотковій ставці 13,56 %(0,88%+0,25%) річних погашення суми 9940 дол. США повинно бути щомісячним на суму 337,62 дол. США, а, не як зазначено у договорі, у сумі 348,89 дол. США. Це, при арифметичному підрахунку, складає 348,89 - 337,62=11,27 дол. США щомісячної прихованої переплати Банку, що, при повному розрахунку Позивача з Банком, склало би суму 405,72 дол. США  невідомої (необґрунтованої) переплати позичальником (Позивачем) банку за цим договором! Отже реальна відсоткова ставка вище ніж та, що вказана в договорі.

Отже Відповідачем не було надано споживачу повної інформації, щодо сукупної вартості кредиту і приховано від споживача реальну відсоткову ставку за кредитом, введено споживача в оману щодо суми щомісячної сплати боргу за кредитом, що в свою чергу є грубим порушенням чинного законодавства України, прав споживача.

На момент отримання кредиту позивачу були необхідні гривні - українська грошова одиниця для придбання автомобіля у резидента України ( тобто розрахунок мав бути в національній валюті). Відповідачу була достовірно надана інформація про це. До того ж, Відповідач знав, що свій дохід вона отримує у гривнях. Але, на її думку умисно, представником Відповідача було запропоновано отримати споживчий кредит в іноземній валюті. Таким чином, всі ризики в випадку знецінення національної валюти Відповідач поклав на неї.

Вважала, що відповідач –ВАТ КБ «Надра»не мав права видавати іншому відповідачу кредит в іноземній валюті, зобов'язання на території України між резидентами укладаються та виконуються виключно у національній валюті - гривні, а не валюті Сполучених Штатів Америки. Викладені в кредитному договорі положення щодо іноземної валюти договору та валюти виконання зобов'язання за договором порушують його права та прямо суперечать нормам Конституції України та нормам Цивільного законодавства України.

А тому просила визнати кредитний договір та договір застави недійсними, зобов'язати сторони повернути в натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину, визначити, що борг Відповідача (Банка) згідно розрахунку Боргу за кредитним договором (Додаток до позовної заяви №2) перед Позивачем, в результаті наслідків недійсності кредитного договору дорівнює 22840,67 грн. та зобов'язати Відповідача повернути їй цей борг.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав і в своєму поясненні підтвердив обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні в судовому засіданні позов не визнали, в своїх поясненнях підтвердив обставини, викладені в запереченні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що підстав для задоволення позову немає.

Судом  встановлено, що 04.08.2006 року між сторонами було укладено кредитний договір № CVHMAA 00000855 на суму 9940 дол. США.

Згідно договору Банк зобов'язався надати кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 04.08.2006 року по 03.08.2009 року у вигляді не поновлювальної кредитної лінії на купівлю автомобіля, а Позивач - повернути за цим договором кредитні кошти в визначеній сумі за кредитом та сплатити за користування кредитом відсотки у розмірі 0,88% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,25% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3-11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Погашення заборгованості за цим кредитом здійснювалось шляхом щомісячного платежу у сумі 348,89 дол. США (сума складалась із заборгованості по кредиту, відсотків, винагороди, комісії). Для виконання цього договору банком згідно п.1.2 були відкриті відповідні рахунки.

Для забезпечення виконання за цим договором між Позивачем та Банком 04.08.2006 року було укладено договір застави рухомого майна №CVHMAA00000855. Позивачем було надано за цим договором у заставу легковий автомобіль Volkswagen-Bora, 2005 р.в. держ. номер СЕ 6800АС. \ а.с. 12 –15 \.

В позовній заяві Позивач вказує на порушення Банком вимог ч. 2 ст. 11 Закону "Про захист прав споживачів", а саме Банком не надано інформації по кредиту яка повинна надаватися згідно вищезазначеної статті. Але на думку суду вся необхідна інформація яка повинна надаватися згідно ч. 2 ст. 11 Закону "Про захист прав споживачів" міститься в самому змісті кредитного договору. Дана стаття закону, виходячи із її назви "права споживача в разі придбання ним продукції у кредит" логічно може застосовуватись лише при придбанні товару, а не на отримання грошових коштів .

Отже як видно з самого змісту позовної заяви, Позивач до укладання договору була ознайомлена з умовами даного споживчого кредиту та всією необхідною інформацією про порядок його отримання, використання та обслуговування. Більше того дана інформація в повному об'ємі викладена в тексті Кредитного договору, з чим Позивач в повній мірі погодився, особисто підписавши Кредитний договір і на момент укладання даного договору не існувало ніяких інших умов, які б примусили Позивача підписати даний кредитний договір на вкрай невигідних для неї умовах.

Згідно з ст. 217 ЦК України  правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. Відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. При вчинені даного правочину були дотриманні всі вимоги ст. 203 ЦК України, а саме:

- зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняла правочин, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі;

- правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

Крім цього Кредитний договір не є абсолютно типовим, і в разі не згоди з окремими його положеннями, люба із сторін договору має повне право запропонувати іншій стороні доповнити чи змінити ці положення, які на їх думку можуть обмежувати їх права, і при досягненні взаємної згоди внести зміни та доповнення до кредитного договору. Однак, Позивачем, до укладання кредитного договору, пропозиції щодо внесення змін та доповнень до кредитного договору не надходило.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Крім того, в позовній заяві Позивач посилається на те, що в умовах кредитного договору передбачено що кредит та відсотки по ньому сплачувались позивачем в доларах США, при цьому індивідуальної ліцензії оформлено не було.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.   

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та закону. Нормами ст. ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають передбачені законом наслідки.  

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.     

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.     

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ).   

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.   

При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»установлено, що кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.   

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.   

Аналізуючи  наведені  норми матеріального права, суд вважає, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають  право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.   

Щодо вимог пп. «в»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов’язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.   

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).   

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому  порядку.   

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.   

Згідно з висновком повторної судово-економічної експертизи від 13.07.2011р. щомісячний платіж, визначений у договорі, відповідає місячній відсотковій ставці 0,88 %. Щомісячний платіж ОСОБА_1 мав складати 348,89 доларам США, переплата за кредитним договором відсутня \ а.с. 131 \.

Суд не приймає до уваги висновок судово-економічної експертизи від 28.01.2011р. \ а.с. 87 \.

За таких обставин суд вважає, що підстав для задоволення позову немає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 99 Конституції України,  ст.ст. 192, 203, 231, 526, 610, 611, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,  п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -                                

Вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, зобов’язання повернути в натурі кошти, визначення розміру боргу та його повернення відмовити.

З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитись 03 жовтня 2011 року.

Апеляційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівці. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

            Суддя:                                                                                                      В.Г.Смотрицький