Справа № 22-Ц-4800/06 Головуючий 1-ї інстанції - Ніколаєнко І.В.
Категорія : право власності. Доповідач - Шевченко Н.Ф.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2006 року судова колегія судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Малійської С.М.
суддів - Шевченко Н.Ф., Бобровського В.В.
при секретарі - Білицькій Ю.Є.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення порушеного права власника та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа - приватний нотаріус - ОСОБА_3 про визнання договору дарування та довіреності недійсними,
ВСТАНОВИЛА:
04 червня 2004 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення порушеного права власника квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що він є власником спірної квартири, яку йому 27.08.2003 року подарував батько. Восени 2003 року відповідач, який є його братом, самовільно вселився в квартиру, у зв'язку з чим між ними стали виникати сварки і він був змушений покинути власну квартиру.
Просить виселити відповідача із незаконно займаного жилого приміщення.
ОСОБА_1 позов не визнав та звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування спірної квартири, укладеного 27.08.2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з тих підстав, що відповідач украв паспорт батька і від його імені був складений договір дарування, який підписала інша особа. Батько ніколи не бажав дарувати відповідачеві квартиру, а мав намір подарувати квартиру йому, оскільки він доглядав за батьком.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 червня 2006 року позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто порушене право власника квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з цієї квартири.
У позові ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення районного суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення його позову, оскільки висновки суду не відповідають встановленим фактам та відповідним їм правовідносинам.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд обгрунтовано виходив з того, що позивач як власник квартири відповідно ст.48 Закону України «Про власність» може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Судом встановлено, що позивач є власником спірної квартири на підставі договору дарування, укладеному 27 серпня 2003 року між ним та батьком ОСОБА_5 За життя батько в установленому законом порядку вказаний договір не оспорив.
Посилання відповідача на те, що батько мав намір оспорити договір, але не міг цього зробити через відсутність у нього паспорта, який начебто украв ОСОБА_2, є безпідставними, оскільки діючим цивільно-процесуальним законом не передбачено при зверненні до суду надавати паспорт та відмовляти у прийнятті позову через його відсутність.
Факт проживання у спірній квартирі без згоди власника відповідач не заперечуює.
Тому районний суд дійшов правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_1
Перевіряючи доводи зустрічного позову ОСОБА_1, суд правильно встановив, що правових підстав визнання договору дарування недійсним позивачем не наведено ні в позові, ні в поясненнях, не наведені вони і в апеляційній скарзі.
Посилання на набір обставин, які, на думку ОСОБА_1, свідчать про незаконність договору дарування правильно судом не взяті до уваги, оскільки ці обставини не дають підстав для висновку про невідповідність вимогам закону правочину на момент його укладення.
За таких обставин судове рішення є законним і обгрунтованим. Доводи наведені у апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело чи могло призвести неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.ЗОЗ, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 19 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, проте може бути оскаржена
безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її
проголошення.