Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-3205/11 Головуючий у 1-й інстанції: Макаров В.О.
Суддя-доповідач: Денисенко Т.С.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Боєвої В.В.,
суддів Коваленко А.І.,
Денисенко Т.С.,
при секретарі: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Клірінговий дім», ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки недійсними, визнання неправомірними дій та стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Банк «Клірінговий дім», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки недійсними, визнання неправомірними дій та стягнення моральної шкоди.
В позові зазначала, що 28.03.2008 року між АБ «Клірінговий дім» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 050100/3-2008, згідно якого Банк надав позивачці кошти в сумі 60 000 доларів США зі сплатою 13% річних. Позивачка у свою чергу, згідно до зазначеного кредитного договору, зобов’язалась погашати кредит щомісяця в термін до останнього робочого дня кожного місяця у сумі 625 доларів США та нараховані проценти починаючи з 25 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.
У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між позивачкою та відповідачем був укладений Договір іпотеки № 050/3-2008 від 28.03.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6, згідно до умов якого позивачка, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діяла за згодою батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_5, передали Банку в іпотеку нерухоме майно –трикімнатну квартиру загальною площею 64,96 кв.м., житловою площею 47,8 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1.
Крім того, для забезпечення виконання зобов’язань, був укладений договір поруки № 056/1-2008 від 28.03.2008 року, за яким поручитель ОСОБА_4 зобов’язалась відповідати перед банком в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов’язань ОСОБА_2 за вищезазначеним кредитним договором.
Просила суд визнати недійсним кредитний договір № 050100/3-2008 від 28.03.2008 року укладений між ОСОБА_2 та АБ «Клірінговий дім», визнати недійсним договір іпотеки № 050/3-2008 від 28.03.2008 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діяла за згодою батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_5, та АТ «Клірінговий дім», посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 Визнати недійсним договір поруки № 056/1-2008 від 28.03.2008 року, укладений між ОСОБА_4 та АБ «Клірінговий дім». Зобов’язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки № 050/3-2008 від 28.03.2008 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діяла за згодою батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_5, та АТ «Клірінговий дім», посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 , а саме: нерухоме майно –трикімнатну квартиру загальною площею 64,96 кв.м., житловою площею 47,8 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1.
Доповнивши 10.02.2011 року свої позовні вимоги, ОСОБА_2, посилаючись на розголошення банківської таємниці у зв’язку з укладенням договору поруки № 050100/3-2008-02п від 28.03.2008 року між представником відповідача та поручителем ОСОБА_3, просила суд визнати також цей договір поруки недійсним, визнати неправомірними дії АБ «Клірінговий дім»щодо розголошення банківської таємниці, стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., звільнити її від сплати державного мита, порушити питання про відповідальність посадової особи банку.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.
Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_8, заперечення представника банку ОСОБА_9, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Як установлено судом, 28 березня 2008 року між Акціонерним банком «Клірінговий дім»та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 050100/3-2008, за умовами якого Банк надав позивачці кошти в сумі 60 000 доларів США зі сплатою 13% річних, а позивачка зобов’язалась погашати кредит щомісяця в термін до останнього робочого дня кожного місяця у сумі 625 доларів США та нараховані проценти починаючи з 25 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.
У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між позивачкою та відповідачем був укладений Договір іпотеки № 050/3-2008 від 28.03.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6, згідно до якого позивачка ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діяла за згодою батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_10, передали Банку в іпотеку нерухоме майно –трикімнатну квартиру загальною площею 64,96 кв.м., житловою площею 47,8 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1.
Крім того, для забезпечення виконання зобов’язань, був укладений договір поруки № 056/1-2008 від 28.03.2008 року, за яким поручитель ОСОБА_4 зобов’язалась відповідати перед банком в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов’язань ОСОБА_2 за вищезазначеним кредитним договором.
Позивачем були заявлені вимоги про визнання недійсними зазначених договорів кредиту, іпотеки та поруки, оскільки договір кредиту був укладений не в національній, а в іноземній валюті.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про визнання цих договорів кредиту, іпотеки та поруки недійсними, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Не є підставою для визнання договору недійсним надання кредиту в іноземній валюті, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти –це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання договорів недійсними, тому що під час укладення спірних договорів кредиту, іпотеки та поруки ОСОБА_7 була ознайомлена з їх умовами та наслідками.
Між тим, відмовляючи ОСОБА_7 в задоволені її позовних вимог про визнання недійсним договору поруки №050100/3-2008-02П, укладеного 28 березня 2008 року між АБ «Клірінговий дім»і ОСОБА_3, визнання неправомірними дії банку щодо розголошення банківської таємниці, стягнення з банку моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що її вимоги не ґрунтуються на законі, але з такими висновками суду погодитись не можна.
Позивачка ОСОБА_7 заявила вимоги про визнання недійсним договору поруки №050100/3-2008-02П, укладеного 28 березня 2008 року між АБ «Клірінговий дім»і ОСОБА_3 , посилаючись на те, що такий договір носить фіктивний і протиправний характер, оскільки всупереч вимогам закону за спірним договором поруки поручитель ОСОБА_3 відповідає за виконання зобов’язання за основним договором кредиту в сумі, що дорівнює 200 грн., договір укладений з особою, яку не знає позичальник, цим договором банк розкрив ОСОБА_3 банківську таємницю щодо одержання позивачем суми кредиту.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ст. 553 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинитися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).
Зміст правочину відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Як випливає із ст. 553 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Він лише здійснює підготовчі дії до укладення договору поруки, підшукуючи поручителя і одержуючи його згоду. Згода боржника на укладення договору поруки не вимагається.
Відповідно до ст. 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Вказаною нормою передбачене загальне правило участі третьої особи у зобов’язанні, а саме зобов’язання не створює обов’язків для третьої особи. Тобто, не можна без згоди особи покласти на неї обов’язок вчинити якусь дію або утриматись від вчинення такої дії. Зобов’язання може породжувати для третьої особи лише права щодо боржника та (або) кредитора.
Проте, частиною 2 статті 556 Цивільного кодексу України передбачено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Таким чином, зобов’язання поручителя за договором поруки пов’язане з особою позичальника за договором кредиту, оскільки при укладанні спірного договору поруки відповідачі надали відповідачеві ОСОБА_3 певні права відносно позивача, а на позивача, відповідно, поклали обов’язок відносно поручителя ОСОБА_3 здійснити відшкодування на користь вказаного поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою.
Відповідачі не надали у матеріали справи доказів отримання від позивача згоди на покладення на нього відповідних обов’язків, що виникли при укладанні спірного договору поруки.
До того ж, відповідно до ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.
Згідно з п.п. 1-3 ч. 2 ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів.
Статтею 62 цього ж Закону визначений порядок розкриття банківської таємниці, відповідно до ч. 1 якої інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками: 1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; 2) за рішенням суду; 3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; 4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків; 5) центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій, пов'язаних з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазначених операцій; 6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.
З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що тільки на вимогу відповідних уповноважених державних органів банк вправі надати інформацію, яка містить банківську таємницю.
Таким чином, оскільки без згоди позичальника банком був укладений договір поруки з особою, яку позичальник не знає, банк розкрив поручителю ОСОБА_3 банківську таємницю стосовно укладення позивачем з банком правочину –зазначеного договору кредиту та отримання ним певної суми грошових коштів за договором кредиту.
Крім того, відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Відповідно до положень ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Як вбачається з умов спірного договору поруки №050100/3-2008-02П, укладеного 28 березня 2008 року, ОСОБА_3 зобов’язався відповідати перед банком за виконання зобов’язання ОСОБА_2 за договором кредиту.
За договором кредиту у позивача виникло зобов’язання повернення банку кредиту у розмірі 60 000 дол. США та відповідних відсотків за користування кредиту, неустойки, які нараховуються від цієї суми, а у ОСОБА_3 - зобов’язання за спірним договором поруки –у розмірі 200 грн.
Така не співмірність суми зобов’язання за договором кредиту свідчить про те, що відповідачі уклали спірний договір поруки не з метою часткового виконання зобов’язання, вони вчинили такий правочин лише для виду, оскільки таке забезпечення не було направлено на реальне виконання зобов’язань у випадку порушення позичальником умов кредитного договору.
Зважаючи на такі обставини, оскільки волевиявлення боржника на забезпечення виконання ним зобов’язання порукою ОСОБА_3 відсутнє, договір укладений відповідачами без мети часткового виконання зобов’язання, а лише для виду, з порушенням вимог закону про банківську таємницю, вимоги позивача про визнання недійсним оспорюваного договору поруки у відповідності до п.1 та п.5 ст. 203, ст. 234 Цивільного кодексу України підлягають задоволенню. Також підлягають задоволенню повністю вимоги відповідача про визнання неправомірними дій відповідача ПАТ «Банк «Клірінговий дім» щодо розкриття банківської таємниці, а вимоги про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірними діями банку - частково в розмірі 1000 грн. (враховуючи ступінь спричинених моральних страждань від можливих наслідків укладення спірного договору поруки, зважаючи на те, що негативні наслідки не наступили).
З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки №050100/3-2008-02П, укладеного 28 березня 2008 року між АБ «Клірінговий дім»і ОСОБА_3, визнання неправомірними дій відповідача щодо розкриття банківської таємниці та стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відповідне задоволення позовних вимог. В іншій частині рішення задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2011 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки №050100/3-2008-02П, укладеного 28 березня 2008 року між АБ «Клірінговий дім»і ОСОБА_3, визнання неправомірними дії, стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:
Визнати недійсним договір поруки №050100/3-2008-02П, укладений 28 березня 2008 року між Акціонерним банком «Клірінговий дім» і ОСОБА_3.
Визнати неправомірними дії Акціонерного банку «Клірінговий дім» щодо розголошення банківської таємниці.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Клірінговий дім» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: