Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 6048 / 2011 р. Головуючий у 1 інстанції: Дмитрюк О.В.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
РІШЕННЯ
Іменем України
21 листопада 2011 року м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Савченко О.В.,
Суддів: Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
При секретарі: Посник Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2011 року по справі позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вищевказаним позовом.
Зазначала, що у 2007 році сторони успадкували після смерті своєї матері в рівних частках житловий будинок.
Оскільки ОСОБА_3 своєю спадщиною не користується, вона погодилася продати її співвласнику за 30 000 доларів США, про що 8 липня 2008 року був укладений нотаріально посвідчений попередній договір, за яким покупець передала відповідачу завдаток у сумі 6 975 грн., еквівалентній 1500 доларів США.
Крім того, 3 лютого 2009 року вона передала відповідачеві 830 грн. для оформлення документів на будинок, що підтверджується відповідною розпискою.
Посилаючись на те, що відповідач ухилилася від продажу свої частки будинку у передбачені попереднім договором строки, просила на підставі ст.ст.570, 571, 635, 1049 ЦК України стягнути 23 810 грн. завдатку у подвійному розмірі з урахуванням курсу гривні по відношенню до долару США, 3% річних –556 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання, 830 грн. –боргу за договором позика, а також відшкодувати судові витрати.
Відповідач позов не визнала, зазначала, що не ухилялася від продажу своєї частки будинку, зібрала всі необхідні документи, проте договір не був укладений з вини покупця, яка не мала всієї необхідної суми грошей для купівлі будинку. Передані їй ОСОБА_4 у лютому 2009 року 830 грн. не були позикою, а являються її часткою у витратах, понесених в БТІ при оформленні документів на будинок.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2011 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 подвійну суму завдатку в розмірі 23810 грн., суму позики в розмірі 830 грн., а разом –24 640 грн. Позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних в сумі 556 грн. залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсація судових витрат у розмірі 358 грн.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що договір купівлі-продажу належної їй частки будинку не був укладений в передбачені попереднім договором строки з вини покупця, яка не мала повної суми грошей для остаточного розрахунку. Передані їй ОСОБА_4 у лютому 2009 року 830 грн. не являлися позикою, а були компенсацією витрат, пов’язаних з оформленням документів в БТІ для укладання договору купівлі-продажу. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно стягнув подвійну суму передоплати в доларовому еквіваленті, валютою розрахунків між сторонами була гривня. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині і ухвалити нове –про відмову у позові.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку не був укладений з вини відповідача, тому він згідно із вимогами ст. 546 ЦК України та умовами попереднього договору зобов’язаний повернути позивачу наданий ним завдаток у розмірі 1 500 доларів США та сплатити додаткову суму в розмірі завдатку. Крім того, з продавця на користь покупця на підставі ст.ст. 1046-1049 ЦК України підлягають стягненню 830 грн. позики, факт отримання якої підтверджується відповідною розпискою.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, суд дійшов їх з порушенням норм матеріального права.
Встановлено, що 8 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено попередній договір, за умовами якого вони домовилися укласти договір купівлі-продажу належної ОСОБА_3 Ѕ частки житлового будинку до 31 грудня 2008 року. Позивачем передано відповідачу 6 975 грн., що є еквівалентом 1 500 доларів США, яку сторони у пункті 3 попереднього договору визначили як завдаток. Пунктом 5 цього ж договору сторони передбачили, що у випадку безпідставної відмови продавця від виконання своїх зобов’язань, вона повинна повернути ОСОБА_4 подвійну суму передоплати. Відповідно до пункту 8 договору, якщо за п’ять календарних днів після спливу терміну, передбаченого п.1 ( 31 грудня 2008 року, не буде укладено договір купівлі-продажу або жодна із сторін не направить пропозицію його укладання, зобов’язання за цим договором припиняються (а.с.4).
24 грудня 2008 року ОСОБА_3 направила ОСОБА_4 листа, в якому зазначила про затримку в оформленні документів і запропонувала укласти договір до 31 грудня 2009 року у зв’язку із розбіжностями обох сторін (а.с.24).
Як у цей строк, так і в подальшому договір купівлі-продажу будинку між сторонами не укладено, хоча витяг із реєстру права власності на нерухоме майно, який видається для нотаріального оформлення правочинів, продавець отримала 30 січня 2009 року (а.с.11).
Доказів необґрунтованого ухилення продавця від нотаріального оформлення правочину позивач суду не надала.
Згідно ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише у випадку наявності зобов’язання, яке б мало випливати із договору, укладеного сторонами.
Згідно зі ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладання договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Оскільки договір купівлі-продажу будинку в установленому законом порядку між сторонами не укладено, передана ОСОБА_4 відповідачу сума у розмірі 1 500 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачеві у цьому ж розмірі в гривневому еквіваленті. Підстав для застосування до продавця правових наслідків, встановлених п.5 попереднього договору не має, так як доказів необґрунтованого ухилення останнього від нотаріального оформлення правочину в строки, передбачені попереднім договором, позивач суду не надала; строк дій попереднього договору закінчився.
Доводи апеляційної скарги про безпідставне визначення боргового зобов’язання в іноземній валюті не заслуговують на увагу, оскільки суперечать як умовам попереднього договору, так і вимогам ст.ст.524, 533 ЦК України, якими передбачено визначення зобов’язання в еквіваленті іноземної валюті по відношенню до офіційного курсу гривні на день платежу.
Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 830 грн., суд першої інстанції виходив з того, що вказана сума являється боргом, яку позичальник відповідно до ст.ст.1046, 1049 ЦК України повинна повернути за вимогою кредитора.
Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна у зв’язку із наступним.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
За змістом статей 205, 639 ЦК України правочини можуть вчинятись у будь –якій формі (усна, письмова). Сторони мають право обирати форму правочину, якщо вимоги щодо форми правочину не встановлені законом.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 1046, 1047 ЦК України передбачена письмова форма договору позики, а також зазначені обов’язкові його умови, зокрема, взяття на себе позичальником обов’язку повернути предмет позики.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_4 послалася на те, що у лютому 2009 року передала ОСОБА_3 830 грн. в борг, на підтвердження чого надала суду розписку, складену ОСОБА_3, в якій остання зазначила про отримання від ОСОБА_4 грошових коштів для оформлення документів на будинок (а.с.5).
Не заперечуючи факту отримання 830 грн., відповідач зазначала, що спірна сума грошей не являлася позикою, а є компенсацією Ѕ частки витрат, понесених нею при оформленні правоустановчих документів на будинок в органах БТІ.
Позивачем не надано переконливих допустимих доказів про існування дійсного боргового зобов’язання відповідача. У формі, встановленій законом, сторони договір позики не укладали. Надана позивачем в якості письмового доказу розписка не являється достатньою підставою для висновку про те, що між сторонами склалися правовідносини, які врегульовані ст.1046 ЦК України, оскільки в її тексті відсутні суттєві умови договору позики, зокрема, в ній не зазначено, що вказана сума являється боргом і що відповідач зобов’язується повернути її.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами запису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 27 постанови Пленуму "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року № 2, виходячи зі змісту ст. 59 ЦПК України та з урахуванням положень ч. 1 ст. 218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.
Зважаючи на те, що вищевказана розписка не містить усіх суттєвих умов договору позики, ОСОБА_3 заперечує, що спірна сума грошей являється боргом, який вона повинна повернути за вимогою позикодавця, достатніх підстав для висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, врегульовані ст.ст.1046, 1049 ЦК України, суд першої інстанції не мав.
Заявляючи позов про стягнення боргу у розмірі 830 грн. на підставі ст.1046, 1049 ЦК України, позивач на власний розсуд визначилась із предметом позову і обрала спосіб захисту порушеного права. Вимоги про повернення безпідставно набутих коштів ОСОБА_4 не заявлялися.
Відповідно до принципу диспозитивності і змагальності сторін, закріпленому ст.ст.10,11, 213 ЦПК України, суд, розглядаючи спір, не має права змінювати підстави і предмет позову.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми у розмірі 1 500 доларів США, яка підлягає поверненню позивачеві у гривневому еквіваленті, тобто у розмірі 11 905 грн., а також 239 грн. 05 коп. –компенсації судових витрат (витрати по сплаті судового збору і ІТЗ), пропорційно задоволеній частині позовних вимог. Решта позовних вимог, в тому числі про стягнення боргу у розмірі 830 грн., підлягають залишенню без задоволення.
В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржувалося і судом апеляційної інстанції відповідно до ст.303 ЦПК України не переглядалося.
Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2011 року в цій справі в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 24 640 грн. і компенсації судових витрат скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 11 905 грн. (одинадцять тисяч дев’ятсот п’ять гривень) авансового платежу, переданого за попереднім договором від 8 липня 2008 року, а також 239 грн. 05 коп. (двісті тридцять дев’ять гривень 5 коп.) –компенсації судових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: