24 жовтня 2006 року                                                                        м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі :

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Килими” про поновлення на роботі,

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а :

Позивачка звернулася до суду із зазначеними вимогами, мотивуючи їх тим, що знаходилася у трудових відносинах з відповідачем, працюючи в останній час ІНФОРМАЦІЯ_1. Була звільнена за прогули на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за відсутність на роботі 3 травня, 7 травня, 26 та 28 травня, 6 червня 2003 року. Посилаючись на те, що звільнення є незаконним оскільки, 3 травня вона була на роботі, її ознайомлювали в цей день із графіком роботи, на якому є її підпис; 7 травня була відсутня на роботі - знаходилася в суді; 26 та 28 травня 2003 року продовжувала лікуватися на денному стаціонарі, оскільки потрібно було продовжити курс лікування, а 5 червня 2003 року подала заяву на відпустку, з чим погодилася керівник підприємства, а потім виявилося, що відпустка не була надана, позивачка просила суд задовольнити заявлені вимоги.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 грудня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 22 квітня 2004 року, в задоволенні позову відмовлено. 

У касаційній скарзі позивачка просить скасувати ухвалені в справі рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для їх обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 331, 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у  х  в  а  л  и  л  а :

          Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 22 квітня 2004 року залишити без змін.

           Ухвала оскарженню не підлягає.