23 жовтня 2006 року                                                                        м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі :

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Вінницького міськвиконкому про визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, про визнання біржового контракту про купівлю-продаж квартири недійсним та визнання права власності на квартиру,

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а :

Позивач звернувся до суду із зазначеними вимогами, мотивуючи їх тим, що після смерті його батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилася квартира АДРЕСА_1, де був прописаний та проживав також і він - позивач.

Як стало відомо позивачу після смерті його батька, за деякий час до цього у даній квартирі незаконно, на його думку, прописався його брат ОСОБА_2 - відповідач у справі, який у липні 1993 року звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 червня 1995 року вказаний позов було задоволено.

Позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_2, скориставшись вищезгаданим рішенням суду, приватизував спірну квартиру й став її власником, після чого він згідно з біржовим контрактом про купівлю-продаж НОМЕР_1 продав дану квартиру відповідачці у справі ОСОБА_3.

Згодом 19 червня 1996 року ухвалою судової колегії у цивільних справах  Верховного Суду України рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 червня 1995 року було скасоване й справа направлена на новий розгляд. У подальшому справа неодноразово розглядалась судами різних інстанцій. Останньою ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 червня 1998 року, яку залишено без змін ухвалою судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 1998 року, позов ОСОБА_2 залишено без розгляду. Посилаючись на те, що зазначеними судовими рішеннями відновлено його право на користування спірною квартирою, позивач просив суд задовольнити заявлені вимоги.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 1 квітня 2003 року, в поновленні строку позовної давності та в задоволенні позову відмовлено. 

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені в справі рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для їх обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 331, 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у  х  в  а  л  и  л  а :

          Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 1 квітня 2003 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.