ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

27 грудня 2011 року                               м. Київ                                        В/9991/3278/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайло О.М.

Пилипчук Н.Г.,

перевіривши заяву Державної податкової адміністрації у Оболонському районі м. Києва

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.10.2011 р.

у справі № 11/372 (22-а-23683/08)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Вікторія»

до                    Державної податкової адміністрації у Оболонському районі м. Києва

про                     визнання нечинним рішення,

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова адміністрація у Оболонському районі м. Києва звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.10.2011 р. у названій справі.

Відповідно до статті 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 2392 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Відповідно приписів статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.10.2011 р. заявник посилається не неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме –пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 р. №121 «Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій».

В обґрунтування своїх вимог заявник додає копію постанови Вищого адміністративного суду України від 07.07.2011 р. у справі № 2а-536/10/2670 (К-9991/27434/11 –номер справи у Вищому адміністративному суді України), у якій, на його думку, згадані норми матеріального права застосовано інакше, ніж у даній справі.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010р. № 2 «Про судову практику застосування статей 235–240 Кодексу адміністративного судочинства України»передбачено, що ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Водночас відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 25.06.2011 р. № 21-152а11 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ розваг»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові  та ДПА про визнання нечинним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «пунктом 6 додатку до постанови №121 встановлено термін переведення суб'єктів господарювання залежно від форм та умов їх діяльності на розрахунки із застосуванням РРО. Для суб'єктів підприємницької діяльності, які працювали у сфері грального бізнесу із використанням гральних автоматів, було встановлено термін до 31 грудня 2006 року.

Водночас згідно зі статтею 12 Закону № 265/95-ВР на території України дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті РРО вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій (далі - Державний реєстр) та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Пунктом 2 постанови № 121 обов'язок забезпечити організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть зазначеним вимогам, а також запам'ятовуючих пристроїв (фіскальної пам'яті) для оснащення автоматів, що вже діють, покладено на Міністерство промислової політики.

Комп'ютерно-касову систему «Фіскал», яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів включено до Державного реєстру наказом Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2008 року № 430 "Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції".

Таким чином, до вказаної дати у суб'єктів господарювання була відсутня об'єктивна можливість дотримання вимог Закону № 265/95-ВР у частині використання гральних автоматів, які переведені у фіскальний режим роботи.

Викладене дає підстави дійти висновку, що притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе з моменту включення до Державного реєстру комп'ютерно-касової системи «Фіскал», тобто з 1 липня 2008 року.».

Наведену правову позицію Верховного Суду України було враховано Вищим адміністративним судом України під час прийняття ухвали з даної справи, про перегляд якої порушено питання у заяві. Тобто фактично прийняття зазначеної ухвали є, по суті, результатом дотримання Вищим адміністративним судом України вимог статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на викладене, підстав для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі немає.

Керуючись ст.ст. 236 –240 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Відмовити Державній податковій адміністрації у Оболонському районі м. Києва у допуску справи до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.10.2011 р.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.

Судді(підпис)Бившева Л.І.

(підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.