СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
16 квітня 2008 року |
Справа № 2-2506/05 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивач: не з'явився, (ОСОБА_1);
позивача: не з'явився, (АДРЕСА_2);
відповідача: Ключник Олександр Степанович, довіреність № 1 від 01.02.08, (Колективне підприємство "Механоелектромонтаж");
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду (суддя Бердієва Б.А.) від 09.09.2003р. у справі № 2-2506/05
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
представник позивача: АДРЕСА_2 (АДРЕСА_2)
до Колективного підприємства "Механоелектромонтаж" (вул. Чорноморський тупик, 3,Феодосія,98100)
про ухвалення та виделення частки зі спільного майна, відшкодування матеріальної та моральної шкоди
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Феодосійського місцевого суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2003 у справі № 2-2506/05 відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) до колективного підприємства "Механоелектромонтаж" (далі -КП "Механоелектромонтаж") про ухвалення та виділення частки зі спільного майна, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. При цьому справа розглядалася за правилами Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963.
Рішення мотивовано тим, що встановлення розміру частки не відноситься до компетенції суду, а питання про виплату частки майна колективного підприємства, відноситься до фінансово-господарської діяльності підприємства та вирішується вищим керуючим органом колективного підприємства -загальними зборами власників майна, в той час як позивачка не зверталася до зборів з нотаріально посвідченою заявою про стягнення її частки у майні підприємства.
Стосовно відшкодування моральної шкоди, суд зазначив, що стягнення цього виду шкоди не передбачено діючим законодавством за даною категорією спорів.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, в якій просить рішення скасувати, справу направити на новий розгляд в іншому складі суду.
Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення прийнято судом при неправильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги приведені наступні доводи:
- суд не прийняв до уваги, що на момент створення підприємства, доля позивачки в статутному фонді складала 5,82% (в грошовому еквіваленті - 1122,5грн.) при тому, що розмір статутного фонду складав 19 300 грн., та збільшився у майбутньому до 268 200 грн., про що були надані відповідні документи, а саме -фінансовий звіт КП "Механоелектромонтаж" (а.с. 88,89);
- судом не були взяти до уваги приписи ч. 2 ст. 17 Закону України "Про власність" від 09.02.1991 № 697-12, згідно з якими майно придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, а також правила ст.ст. 113, 115 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 № 1540-6 про право спільної часткової власності та виділ частки з спільного майна;
- суд помилково застосував п. 1 ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 № 887-XII, яка визначає майно підприємства як основні та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства, а також п. 4 ст. 10 вказаного закону;
- суд не прийняв до уваги, що в позовної заяві з врахуванням уточнень (а.с. 4, 49) позивачка просила суд зобов'язати керівника та головного бухгалтера відповідача надати їй розрахунок вартості частки майна, що належить їй;
- суд при прийнятті рішення прийняв у якості доказів аналітичні матеріали преси (а.с. 56-58);
- висновки суду про те, що позивачка була виведена на підставі її заяви, не відповідають дійсності, оскільки позивачка зверталась до КП "Механоелектромонтаж" з заявою, в якій просила розглянути питання про її вихід зі складу засновників та виплатити частку, що належить їй. Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що ані статутом підприємства, ані законом, не передбачена обов'язкова нотаріальна форма заяви про вихід із складу засновників;
- судом не були прийняти до уваги порушення керівником підприємства прав позивачки на виплату їй частки прибутку за весь час існування підприємства, на повідомлення її про дату та час загальних зборів підприємства;
- судом не було прийнято до уваги, що викладені в заяві позивачки вимоги про вихід із складу засновників (а.с. 7,54), повинні були бути виконані, згідно ст. 165 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 № 1540-6, у семиденний строк;
- суд неправомірно, в порушенні ст. 4401 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 № 1540-6, відмовив в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просить залишити скаргу без задоволення, а рішення Феодосійського міського суду без змін як законне та обґрунтоване.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2005 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Феодосійського міського суду скасовано, а справу направлено в той же суд на новий розгляд в іншому складі.
Не погодившись з зазначеною ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю „Механоелектромонтаж” (правонаступник колективного підприємства "Механоелектромонтаж") звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить ухвалу скасувати, рішення Феодосійського міського суду залишити в силі.
25.05.2007 за вих. № 6-16998 кс05, Верховним Судом України, відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій України” щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ” від 22 лютого 2007 року № 697-V, справу передано для розгляду і вирішення відповідно до глави 2 розділу V Цивільного процесуального кодексу України до Апеляційного суду Запорізької області.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2007 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Механоелектромонтаж” задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 02 березня 2005 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2008 апеляційне провадження по справі закрито за непідвідомчістю спору апеляційним судам загальної юрисдикції, справу передано для розгляду до Севастопольського апеляційного господарського суду.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.04.2008 суддю Борисову Ю.В. було замінено на суддю Голика В.С.
У судове засідання, яке відбулося 16.04.2008, позивачка та її представник не з'явилася, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції -без змін.
Розглянувши матеріали справи повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини справи.
ОСОБА_1 є засновником КП "Механоелектромонтаж". Її внесок у статутний капітал підприємства складає 1122,50 грн. (одна тисяча сто двадцять дві гривні, 50 коп.), що складає 5,82% від статутного фонду підприємства, в тому числі грошовий внесок -62,50 грн (шістдесят дві гривні, 50 коп), майновий внесок -1060 грн. (одна тисяча шістдесят гривень). Статутний фонд КП "Механоелектромонтаж" складає 19290 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто гривень) (а.с.47,51,60).
Разом з тим, ОСОБА_1 працювала на КП "Механоелектромонтаж" на посаді начальника виробничо-договірного відділу з 1998 по 21 березня 2002. Наказом від 21 березня 2002 року № 3/3к була звільнена з вказаної посади у зв'язку з скороченням штату підприємства (а.с. 33-35).
05.08.2002 позивачка звернулася до загальних зборів КП "Механоелектромонтаж" з заявою від 04.08.2002 (вх. № 001), в якій просила розглянути питання про її вихід із складу засновників підприємства з виплатою частки у майні підприємства, яка належить їй, а також повідомити її про дату та час проведення зборів (а.с. 7, 54).
Рішенням загальних зборів КП "Механоелектромонтаж", що оформлено протоколом від 01.11.2002, ОСОБА_1 була виключена із складу засновників КП "Механоелектромонтаж" у зв'язку з звільненням. Крім того, позивачці було вирішено виплатити її вклад у статутний фонд підприємства у сумі 1122,50 грн. після внесення відповідних змін до установчих документів (а.с. 31).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що спір виник у зв'язку з тим, що позивачка не згодна з виплатою їй суми у 1122,50 грн., а вважає, що її доля у статутному фонді, за час здійснення КП "Механоелектромонтаж" господарської діяльності, значно збільшилась, так як підприємство працювало з прибутком, що не розподілявся між засновниками, а направлявся на придбання обладнання, інших основних засобів, поповнення оборотних коштів підприємства (а.с. 93-96).
Згідно ст. 30 Закону України "Про власність" від 09.02.1991 № 697-12 (далі -Закон № 697-12), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.
Згідно пункту 2 ч. 1 ст. Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 № 887-XII (далі -Закон № 887-XII), що також діяв на час виникнення спірних правовідносин, порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством.
Згідно ч. 4 ст. 14 вказаного закону, вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна.
Аналогічні правила містять п. 3,7 розділу 3, розділ 4 статуту КП "Механоелектромонтаж" (а.с. 51).
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону № 697-12 на вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.
Вимоги позивачки про встановлення та виділення її частки у майні відповідача, з врахуванням встановлених ч. 3 ст. 23 Закону № 697-12 процентів, не підлягають задоволенню, оскільки, як випливає із вищевказаних правових норм та статуту підприємства, це є виключною компетенцією загальних зборів КП "Механоелектромонтаж". В противному випадку це означало б втручання у господарську діяльність підприємства та підміну судом вищого органу управління підприємства.
Крім того, питання про встановлення та виділення частки ОСОБА_1 із майна підприємства вже вирішено загальними зборами КП "Механоелектромонтаж" та оформлено протоколом від 01.11.2002(а.с. 31). Це рішення загальних зборів відповідача не було оскаржено позивачкою у встановленому порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону № 697-12 працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.
Разом з тим, вимоги позивачки про виплату належної її частки у майні відповідача, з врахуванням 3% річних від встановленої та виділеної частки, не підлягають задоволенню, оскільки позивачка, в порушенні п. 6 ч. 2 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963 з наступними змінами та доповненнями, який діяв на час звернення до суду з позовом, не вказала яка саме сума підлягає стягненню та за який період слід нараховувати 3% річних.
Доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що вона утруднялася в чіткому визначенні витребуваної суми, так як не мала доступу до бухгалтерської документації, та просила суд зобов'язати керівника та головного бухгалтера відповідача надати розрахунок вартості частки майна, що належить її згідно встановленому в установчих документах проценту, судова колегія не бере до уваги з огляду на наступне.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка зверталася до відповідача з заявою про надання можливості для ознайомлення з бухгалтерською документацією, що свідчить про відсутність порушення права позивачки відповідачем в цій частині. Крім того, як вбачається з апеляційної скарги, позивачка отримала доступ до бухгалтерської документації відповідача після накладення арешту на майно останнього (а.с. 112) та їй стало відомо, що вартість майна КП "Механоелектромонтаж" збільшилася до 268200 грн. (а.с.88-89, 110), але позивачка так і не визначила ціну позову.
Судова колегія не бере до уваги доводи заявника апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції ст. 17 Закону України "Про власність" так як ця стаття стосується сумісної діяльності, що регламентована главою 38 Цивільного кодексу УРСР, та відрізняється за своєю правовою природою від діяльності членів трудового колективу в рамках колективного підприємства.
Колегія також не приймає доводи, що викладені в апеляційній скарзі, про незастосування судом першої інстанції ст.ст. 113, 115 Цивільного кодексу УРСР про спільну часткову власність, так як майно колективного підприємства не знаходиться в спільної часткової власності його засновників, а є відокремленим, відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу УРСР, як і майно будь-якої іншої юридичної особи.
Судова колегія не знаходить підтвердження доводів заявника апеляційної скарги стосовно посилань суду першої інстанції на аналітичні матеріали преси (а.с. 56-58) як на докази по справі. В оскаржуваному рішенні такі посилання відсутні (а.с. 101).
Судова колегія не бере до уваги доводи скаржника про те, що вона не зверталась до відповідача з заявою про її вивід із засновників підприємства, а зверталась з заявою про розгляд питання про її вихід за її участю, а також про те, що вона не була повідомлена про дату та час проведення зборів, рівно як і про те, що вона мала право ставити питання перед відповідачем про виплату їй процентів від прибутку за весь час існування КП "Механоелектромонтаж", так як ці питання стосуються порядку проведення та прийняття рішення загальними зборами підприємства, в той час як, вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів відповідача від 01.11.2002 позивачка не заявляла.
В апеляційній скарзі заявник вказує на незастосування судом першої інстанції ст. 165 Цивільного кодексу УРСР про семиденний строк виконання відповідачем зобов'язання про розгляд питання поставленого позивачкою в заяві від 04.08.2002 (а.с. 7,54). Судова колегія не бере до уваги цей довід, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачка не ставила перед судом питання про застосування цієї статті. Згідно ч. 3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 10000 грн., то судова колегія погоджується з судом першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині з огляду на наступне.
Відповідно до статті 440-1 Цивільного кодексу УРСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Згідно з ч. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" з наступними змінами та доповненнями (далі -Постанова Пленуму ВСУ № 4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Позивачка зазначає, що в її родині виникають конфлікти, у неї порушився сон, вона знаходиться в подавленому нервовому стані. У підтверджені цього фізичного та морального стану позивачкою були надані до суду лікарські документи (а.с. 74-75).
Згідно ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Судовою колегією встановлено, що позивачем не надано доказів, підтверджуючих протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.
Враховуючи викладене, судова колегія не знаходить підстав для скасування рішення Феодосійського міського суду від 09.09.2003р. у справі № 2-2506/05.
Керуючись статтями 101 (частина 1), 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Феодосійського міського суду від 09.09.2003р. у справі № 2-2506/05 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді