Справа № 185/9776/24

Провадження № 2/185/998/25

ЗАОЧНЕ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні у залі суду м. Павлограда в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в якому просила суд здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; визнати за відповідачем право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; виділити їй у власність варильну поверхню газову, вартістю 8 999,00 грн; духову шафу електричну, вартістю 14 499,00 грн; диван 160х200, вартістю 13 045,00 грн; телевізор Kivi 50` 4K Smart, вартістю 15 999, 00 грн, на загальну суму 52 542,00 грн; виділити у власність ОСОБА_2 холодильник Samsung, вартістю 26 799,00 грн; телевізор Samsung 48`Smart, вартістю 10 200,00 грн; ліжко двоспальне, вартістю 14 962,00 грн, на загальну суму 51 962,00 грн.

В обґрунтування заявленого позивач зазначила, що 11 червня 2011 року вона з відповідачем уклали шлюб, який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 210. 09 липня 2024 року шлюб було розірвано, про що Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 70. За час перебування у шлюбі була придбана квартира АДРЕСА_1 , право власності на квартиру було оформлено на відповідача. Крім того, за час перебування у шлюбі було придбано майно, а саме: варильна поверхня газова, вартістю 8 999,00 грн; духова шафа електрична, вартістю 14 499,00 грн; диван 160х200, вартістю 13 045,00 грн; телевізор Kivi 50` 4K Smart, вартістю 15 999, 00 грн; холодильник Samsung, вартістю 26 799,00 грн; телевізор Samsung 48`Smart, вартістю 10 200,00 грн; ліжко двоспальне, вартістю 14 962,00 грн. Вважає, що вказана квартира та придбане майно є об`єктом спільної сумісної власності, так як набуті за період перебування у шлюбі, а тому мають бути поділені між нею та відповідачем у рівних частках, так як вона з відповідачем не досягла згоди між собою стосовно поділу спільного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У порядку ст. 178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм правом щодо подачі відзиву на позовну заяву.

У судове засідання позивач не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, не повідомив суд про причини не явки, хоча був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, заяву про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Відомостей про неможливість з`явитися у судове засідання відповідач суду не надав. Суд, на підставі ст. 281 ЦПК України, ухвалив розглядати справу заочно.

       Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони 11 червня 2011 року уклали шлюб, який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 210.

09 липня 2024 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, про що Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 70 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_1 .

За час перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Іщиком М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1020, ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_1 .

Згідно п. 7 договору купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Іщиком М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1020, купівля квартири за цим договором вчиняється за письмовою заявою дружини ОСОБА_2 – ОСОБА_1 , про її згоду на купівлю квартири, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Іщиком М.В. 06.10.2023, р. № 1019.

Суд враховує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вищезазначене узгоджується із п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», де зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 , 69 СК України ), ч. 3 ст. 368 ЦК ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно з`ясовувати, коли саме сторони припинили ведення спільного господарства, обсяг спільного майна, нажитого на час припинення ведення спільного господарства, джерела придбання цього майна, наявність боргів подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція є сталою, та висловлена Верховним Судом, зокрема, у Постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, Постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, Постанові Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 686/15607/15-ц та Постанові від 17 січня 2020 року у справі № 523/9268/15-ц. Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Під час розгляду справи достовірно встановлено, що за час перебування в шлюбі, подружжя придбало у власність нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Іщиком М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1020, Витягом з Державного реєстру речових прав, право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , зазначена квартира набута сторонами під час шлюбу за спільні кошти, тому вищевказане майно вважається спільною сумісною власністю подружжя.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 3 ст. 372 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція також висловлена у постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі 6-843цс17 та Верховного Суду від 06.02.2018 року 61-2446св18, 07.02.2018 року у справі 61-524св18, 19.06.2019 року у справі 621/302/15-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17.

Обставини спільного придбання спірної квартири під час шлюбу, та як наслідок, поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на неї сторонами у справі не заперечується, а тому, відповідно до ст.81 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягають.

При поділі майна, частки сторін є рівними, оскільки іншого не визначено домовленістю між ними та підстав для відступлення від рівності часток не вбачається.

Таким чином, оскільки спірна квартира була придбана сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, в період сумісного проживання та ведення спільного господарства, суд приходить до висновку про задоволеннях позовних вимог позивача в частині поділу спільного майна подружжя.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Аналогічної правової позиції також дотримується і Верховний Суд в постановах від 03.10.2018 року у справі №127/7029/15-ц та від 09.01.2019 року у справі №643/4589/15-ц.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 464/7011/16-ц.

Таким чином, аналізуючи наведені норми закону та беручи до уваги спосіб захисту, обраний позивачем у позові, а також те, що сторони не досягли згоди між собою стосовно поділу спільного майна – спірної квартири набутої за час шлюбу, суд дійшов висновку, що придбана сторонами під час шлюбу квартира підлягає поділу шляхом визнання за кожним із подружжя по 1/2 частці.

Саме такий спосіб поділу зазначеної квартири не буде виходом за межі позовних вимог та буде відповідати закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності.

Стосовно вимоги щодо поділу спільного майна, а саме - варильної поверхні газової, вартістю 8 999,00 грн; духової шафи електричної, вартістю 14 499,00 грн; дивану160х200, вартістю 13 045,00 грн; телевізоруKivi 50` 4K Smart, вартістю 15 999, 00 грн; холодильника Samsung, вартістю 26 799,00 грн; телевізора Samsung 48`Smart, вартістю 10 200,00 грн; ліжка двоспального, вартістю 14 962,00 грн, суд зазначає наступне.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Позивачем суду не надано належних та допустимих доказів придбання вказаних речей за час перебування сторін у шлюбі, існування вказаних речей, фактичного перебування  їх у відповідача чи позивача на момент вирішення справи та їх вартості на момент поділу, у зв`язку чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

       Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України, тому, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

       Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

       Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

       Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

       Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

       У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.        

       Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Суддя                                                                         В.М. Бондаренко