УХВАЛА

08 травня 2025 року

м. Київ

справа № 545/3968/23

провадження № 61-4400ск25

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - ВК Щербанівської сільської ради), в якому просив суд:

- поновити його на посаді виконуючого обов`язки головного спеціаліста відділу містобудування, земельних ресурсів та природокористування ВК Щербанівської сільської ради;

- зобов`язати роботодавця видати наказ (розпорядження) про поновлення на роботі та внести зміни до трудової книжки, а саме, визнати недійсним запис № 31 від 04 жовтня 2023 року про звільнення та внести запис про поновлення на попередній роботі;

- стягнути з роботодавця на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 жовтня 2023 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 729,73 грн.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВК Щербанівської сільської ради про:

- поновлення на посаді виконуючого обов`язки головного спеціаліста відділу містобудування, земельних ресурсів та природокористування ВК Щербанівської сільської ради, зобов`язання видати наказ (розпорядження) про поновлення на роботі;

- зобов`язання внести зміни до трудової книжки, а саме - визнати недійсним запис

№ 31 від 04 жовтня 2023 року про звільнення, внести запис про поновлення на попередній роботі;

- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05 жовтня 2023 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 729,73 грн.

Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області

від 26 березня 2024 року ухвалене додаткове рішення у справі № 545/3968/23 за позовом ОСОБА_1 до ВК Щербанівської сільської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Судовий збір по даній справі віднесено за рахунок держави, а витрати на професійну правничу допомогу віднесено за рахунок позивача ОСОБА_1 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року залишено без змін.

Додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року залишено без змін.

25 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лазоренко Ю. М.,

із застосуванням засобів кур`єрського поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року визнано наведені представником ОСОБА_1 - адвокатом Лазоренком Ю. М., підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазоренка Ю. М. на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

27 грудня 2024 року ОСОБА_1 , із застосуванням засобів поштового зв`язку, вдруге звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської областівід 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 січня 2025 року визнано наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

03 квітня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року (надійшла до суду 07 квітня 2025 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано: надати докази поважності пропуску строку подачі касаційної скарги; надати суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

05 травня 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла заява про усунення недоліків, уточнена касаційна скарга та заява про поновлення строку подачі касаційної скарги.

Заява про поновлення строку подачі касаційної скарги обґрунтовано тим, що 30 липня 2024 року він звернувся до Полтавського апеляційного суду про видачу йому постанови від 30 липня 2024 року.

14 серпня 2024 року судом апеляційної інстанції направлено повний текст постанови заявнику, який він отримав 27 серпня 2024 року.

Вперше ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою 25 вересня 2024 року.

Ухвалу Верховного Суду від 12 лютого 2025 року про повернення касаційної скарги заявник отримав 04 березня 2025 року.

Зазначає, що у період з 24 лютого 2025 року по 12 березня 2025 року він перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджено доказами.

В ухвалі Верховного Суду від 09 квітня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху судом було вказано, що у постанові Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року зазначено, що повний текст постанови виготовлено 30 липня 2024 року, отже останній тридцятий день на касаційне оскарження припадає на 29 серпня 2024 року (четвер).

Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року надіслана судом 31 липня 2024 року, зареєстрована - 01 серпня 2024 року, забезпечено надання загального доступу -

02 серпня 2024 року.

Крім того, у постанові Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року зазначено, що «У суді апеляційної інстанції позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, наполягаючи на її задоволенні».

Отже, ОСОБА_1 та його представник адвокат Лазоренко Ю. М. були присутні

в судовому засіданні 30 липня 2024 року та їм достеменно було відомо про наявність та зміст оскаржуваного рішення.

Заявник вказував, що копія оскаржуваної постанови апеляційного суду не направлялася на адресу адвокатського бюро «Юрія Лазоренка», про що свідчить відповідь Полтавського районного суду від 23 жовтня 2024 року.

Водночас, ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року ОСОБА_1 було зобов`язано надати докази того, що його представник (адвокат Лазоренко Ю.) не отримував копію оскаржуваної постанови через підсистему «Електронний суд».

Заявником дані вимоги виконані не були, таких доказів не надано.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення клопотання про поновлення процесуального строку для подачі касаційної скарги.

Крім того, дослідивши уточнену касаційну скаргу, Верховний Суд приходить до висновку, що вимоги ухвали від 09 квітня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху в частині уточнення підстав касаційного оскарження, заявником також не виконані, виходячи з наступного.

У змісті як первісної, так і уточненої касаційної скарги у якості підстави касаційного оскарження, зокрема, зазначається застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), проте вказані загальні посилання, як

і цитування змісту постанов Верховного Суду не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції як підстава касаційного оскарження, оскільки заявник не конкретизує, який саме висновок щодо застосування норми права, застосованої апеляційним судом, та

в яких подібних правовідносинах не було враховано в оскаржуваних судових рішеннях, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.

Також заявник у змісті як первісної, так і уточненої касаційної скарги, посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та постанову Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

Разом з цим постанови Пленуму Верховного Суду України, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не є постановою Верховного Суду, оскільки постанови Пленуму Верховного Суду України мають рекомендаційний характер, тому такі посилання

у касаційній скарзі не є підставою для відкриття касаційного провадження згідно

з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, зі змісту як первісної, так і уточненої касаційної скарги вбачається, що підставою касаційного оскарження судового рішення заявник також зазначає недослідження судами зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Отже, посилаючись на вказану вище підставу касаційного оскарження, заявник

в уточненій касаційній скарзі не виконав умови пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі

№ 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня

2018 року у справі № 522/2732/16-ц).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Як первинна, так і уточнена касаційна скарга містить незгоду із посиланнями апеляційного суду при апеляційному перегляді справи на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 823/3540/14 (провадження №К/9901/15119/19) та від 22 липня 2020 року у справі № 826/12446/17 (провадження № К/9901/50378/18).

При цьому, хоча касаційна скарга і містить цитування змісту постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 291/1352/20 (провадження

№ 61-11047св23), проте таке цитування не може вважатися належним викладом підстав касаційного оскарження, оскільки не містить посилання на інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку,

а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Отже, станом на 08 травня 2025 року вимоги, викладені в ухвалі Верховного Суду

від 09 квітня 2025 року, не виконані, що перешкоджає Верховному Суду вирішити питання про відкриття касаційного провадження, а тому касаційна скарга

ОСОБА_1 підлягає визнанню неподаною та поверненню.

Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України

у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Визнати наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г. В. Коломієць