Справа № 2-99 /08

 

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

17 квітня 2008 року                                                                   м. Монастирище

 

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

 головуючого судді:    Ротаєнко Д.С.,

 при секретарі:             Пугач В.І.

 

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту,

 

 

в и р і ш и в:

 

 

 

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту відмовити повністю.

 

            Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.

 

            Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.

 

            Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

 

 

            Суддя                                                                                              Д.С.Ротаєнко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Справа № 2-99 /08

 

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

17 квітня 2008 року                                                                   м. Монастирище

 

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

 головуючого судді:    Ротаєнко Д.С.,

 при секретарі:             Пугач В.І.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту,

 

в с т а н о в и в :

 

            Позивач 18.02.2008 року звернувся в суд із позовом до відповідача про встановлення земельного сервітуту. Підставою свої вимог вважає, те що він є власником земельної ділянки площею 0, 39 га, розташованої в с.Аврамівка Монастирищенського району Черкаської області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_1, виданим Аврамівською сільською радою 26 липня 1999 року. Вказана земельна ділянка складається із двох частин: присадибна земельна ділянка площею 0,17 га, на якій розташований належний йому житловий будинок по АДРЕСА_1, з надвірними спорудами та окремо розташована земельна ділянка площею 0,22 га, що використовується, як город. Крім того, в кооперативі «Молодогвардійський», що знаходиться поблизу його житлового будинку, йому надано в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку площею 0,15 га. Між його присадибною ділянкою та земельною ділянкою, наданої йому в оренду  кооперативом «Молодогвардійський» розташована земельна ділянка, яка належить на праві приватної власності відповідачу, ОСОБА_2. До ОСОБА_2., користувачкою вказаної земельної ділянки площею 0,15 га була її мати, ОСОБА_3. За її згодою він користувався правом проходу до земельної ділянки, розташованої в кооперативі «Молодогвардійський», по межі між земельними ділянками, якими користувалися ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Після смерті ОСОБА_3 у 1999 році, земельна ділянка, якою вона користувалась, перейшла у користування відповідачки, ОСОБА_2. У 1999 році, коли ОСОБА_2. звернулася до нього за погодженням меж земельної ділянки площею 0,15 га, що перейшла їй у користування від ОСОБА_3, з метою її приватизації, він дав таку згоду, обумовивши з нею своє право проходу по межі. На вказану земельну ділянку ОСОБА_2. видано Державний акт на право приватної власності на землю, в якому межі цієї земельної ділянки площею 0,15 га визначено з врахуванням проходу. ОСОБА_2. не заперечувала його права проходу через цю ділянку по межі з ділянкою ОСОБА_4. протягом 8 років, а восени 2007 року вона самочинно зорала стежку, по якій він мав можливість коротким шляхом добратися до земельної ділянки, розташованої на території кооперативу «Молодогвардійський». Внаслідок цього площа земельної ділянки, переданої їй у приватну власність, з 0,15 га, як це зазначено у Державному  акті на право приватної власності на землю, значно збільшилась. Коли він звернувся до неї з приводу відновлення проходу по межі, ОСОБА_2. відповіла, що йому нема чого там ходити. Він запропонував їй обмінятися земельними ділянками з тим, щоб у її власність передати належну йому земельну ділянку площею 0,22 га, розташовану окремо від присадибної  земельної ділянки, а йому  - земельну ділянку ОСОБА_2., суміжну з його присадибною земельною ділянкою. Такий обмін, на його думку, вигідний для  ОСОБА_2., оскільки, в цьому разі вона отримала б землі на 0,07 га більше. Будь - яких об'єктивних перешкод для обміну не існує, оскільки, на земельній ділянці ОСОБА_2., суміжній з його присадибною земельною ділянкою, відсутні будівлі, споруди та багаторічні насадження. Крім того, такий обмін не погіршував би ОСОБА_2. умови користування землею, бо будинок, в якому вона проживає, знаходиться на значній відстані як від земельної ділянки, суміжної з його будинковолодінням, так і від земельної ділянки, яку він їй запропонував для обміну. Його такий обмін також влаштовує. Він досяг похилого віку, пересуватися на значну відстань для обробітку, розташованої окремо земельної ділянки площею 0,22 га, йому важко. В разі обміну земельними ділянками з ОСОБА_2., він мав би земельну ділянку одним масивом і це дало б йому змогу зручно добиратися до земельної ділянки, орендованої в кооперативі «Молодогвардійський». Проте ОСОБА_2. відмовилася здійснювати запропонований ним обмін. У зв'язку із відмовою ОСОБА_2. надати йому право проходу по межі до земельної ділянки, розташованої в кооперативі «Молодогвардійський», виникає необхідність у забезпеченні такого права шляхом встановлення земельного сервітуту у судовому порядку. Згідно із ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене користування чужою земельною ділянкою. Відповідно до ст. 99 ЗК, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельного сервітуту у вигляді права  проходу та проїзду на велосипеді. Таке ж право, передбачене ст. 404 ЦК України. Статтею 402 ЦК, передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Оскільки, відповідачка відмовляє йому у встановленні сервітуту за їхньою взаємною згодою, виникає необхідність у вирішенні спору судом. Просить встановити земельний сервітут без визначення строку у вигляді права обмеженого користування для проходу та проїзду на велосипеді земельною ділянкою, яка належить відповідачці і знаходиться на межі з його присадибною земельною ділянкою по АДРЕСА_1. 

             У попередньому судовому засіданні відповідач ОСОБА_2надала суду заперечення, відповідно до якого, позивач ОСОБА_1 звернувся до Монастирищенського районного суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, вимагаючи безстрокового права обмеженого користування належного їй земельною ділянкою для проходу та проїзд через неї велосипедом. Проти вказаного позову заперечує з таких підстав: 1) у її приватній власності знаходиться земельна ділянка площею 0,20 га, яка розташована в с. Аврамівка  Монастирищенського району , що підтверджується виданим їй Державним актом на право приватної власності на землю від 2 грудня 1998 року. Власником суміжної земельної ділянки площею 0,17 га є позивач. Крім того, позивач орендує ще одну земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована з іншої сторони належної їй земельної ділянки. Як вбачається з позовної заяви, позивач прагне отримати право проходу та проїзду через її земельну ділянку саме для того, щоб мати доступ до земельної ділянки площею 0,15 га, яка перебуває у його користуванні. Вона вважає, що така вимога позивача не може бути задоволена, оскільки, для того, щоб потрапити зі своєї земельної ділянки площею 0,17 га на орендовану земельну ділянку площею 0,15 га, ОСОБА_1 не треба обов'язково проходити чи проїздити через належну їй земельну ділянку. Він може зробити це, пройшовши чи проїхавши по землі загального користування, яка є польовою дорогою і веде безпосередньо до земельної ділянки площею 0,15 га, яку він орендує в кооперативі «Молодогвардійський». Цією дорогою користуються всі власники та користувачі земельних ділянок, в тому числі і землекористувачі  вказаного кооперативу. Частиною 1 ст. 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб лише в тому разі, якщо ці потреби не можуть бути задоволенні іншим способом. У даному випадку потреба позивача в підході чи під»їзді до земельної ділянки площею 0,15 га може бути задоволена іншим способом, тобто шляхом проходу чи проїзду до неї по дорозі загального користування. Вона вважає, що ОСОБА_1 не може мати більше прав, ніж вона, як власник земельної ділянки. Адже, задоволишви його бажання проходити та проїздити через її земельну ділянку, вона змушена буде нести збитки, оскільки, значна площа належної їй земельної ділянки (при ширині стежки мінімум 1 м - більше 60 кв. м.) буде практично виведена із сільськогосподарського користування в той час, коли вона надала їй саме для ведення особистого підсобного господарства; 2) як вбачається із змісту позову ОСОБА_1 він вимагає встановити земельний сервітут без визначення строку. Однак, така вимогу порушує її право, оскільки, такий сервітут не може бути встановлений на строк, більший ніж строк оренди ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15 га, так як немає необхідності ходити чи їздити через її  земельну ділянку після закінчення строку оренди; 3) зміст позовної заяви ОСОБА_1. свідчить про те, що він хоче отримати право користування належною їй земельною ділянкою безоплатно, що суперечить ч. 3 ст. 403 ЦК України, згідно з якою особа, яка користується сервітутом, зобов'язання вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. У позовній заяві позивач не навів доводів того, чому він має користуватися її земельною ділянкою безоплатно. Твердження позивача щодо збільшення площі її земельної ділянки з 0,15 га до 0,20 га за рахунок розорювання стежки, якою він раніше користувався, не відповідає дійсності, оскільки у виданому їй Державному акті на право приватної власності на землю вказана земельна ділянка площею саме 0,20 га, і в цю площу входила і згадана стежка, якою вона розпорядилась на власний розсуд, як власник землі. Тому вона вважає, що позов позивача є повністю безпідставним і просить у його задоволенні відмовити повністю.   

            У судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_5 підтримав повністю позовні вимоги позивача, вважає, що він підлягає задоволенню. До орендованої позивачем земельної ділянки є інший шлях, але він досить довгий приблизно 2 км туди і така ж відстань в зворотньому напрямку. Інших ближчих переходів немає. Крім довідки сільської ради про те, що позивач користується земельною ділянкою 0,15 га на підставі договору оренди, на час розгляду справи, надати інші документи права користування чи власності земельною ділянкою не може. Земельну ділянку обробляє позивач і самостійно, і з сім»єю. Знає, що відповідач свою земельну ділянку використовує під город. Враховуючи похилий вік позивача, вважає, що позов підлягає задоволенню. Просить встановити земельний сервітут та надити можливість позивачу проходу і проїзду на велосипеді через земельну ділянку відповідача.

            Представник позивача ОСОБА_6 позов підтримала повністю та пояснила суду, що на час звернення до суду та розгляду справи позивачем та нею особисто  піднімалося питання про те, на якій підставі позивачем ОСОБА_1 використовується земельна ділянка розміром  0,15 га, але будь-які рішення на даний час у них відсутні, а також відсутні у сільській раді. Використовує позивач вказану земельну ділянку біля 8 років. Вони звертались і у сільську раду, і в міську раду, так як раніше цими питаннями займалася Монастирищзенська міська рада, але їм роз”яснили право звернення із вказаним питанням до архіву. Від архіву будь-які дані про наявність чи відсутність відповідного рішення на час розгляду справи їм не надходили. На момент звернення до суду таких документів, на підставі яких позивач користується земельною ділянкою, відсутні. Земельну ділянку обробляє ОСОБА_1 разом із сім»єю, а саме : вони, як діти, допомагають. Ця земельна ділянка була виділена сільською радою і він дійсно орендує її на законних підставах. Договору оренду не видавали на руки. Щодо кооперативу «Молодогвардійський», то він існує, але відомості про нього та про виділення земельної ділянки повинна знати сільська рада, так як це були землі запасу і саме сільська рада роздавала землю. З іншої сторони земельної ділянки позивача є межа, якою вони зараз ходять, але це власність інших сусідів, які дали їм поки що нею користуватися. Пропонує варіант обміну земельними ділянками між сторонами.

            Відповідач ОСОБА_2позов не визнала, вважає його безпідставним, так як має на вказану земельну ділянку Державний акт. Земельна ділянка перейшла їй у спадщину від батьків. Позивач стежку через її город робив самовільно, без її дозволу, і город був для нього дорогою. Ця стежка входить у Державний акт. Заперечує проти встановленння сервітуту, так як вона не зможе вказану частину землі використовувати за призначенням. У неї малий розмір пенсії і вона на цій земельній ділянки вирощує все для себе. Коли позивач підписував акт погодження меж у 1998 році, то будь-яких зауважень з приводу проходу не заявляв. Заперечує, що була домовленість про надання проходу через її ділянку та що позивач пропонував їй добровільний обмін земельних ділянок. На обмін земельних ділянок не погоджується. Є інша можливість проходу позивача до його  земельної ділянки по межі з  іншими сусідами. У позивача є можливість добиратися до його земельної ділянки  також дорогою загального користування. Земельна ділянка, яка пропонується їй на обмін знаходиться на великій відстані.

            Представник відповідача адвокат ОСОБА_7 вважає, що позов не підлягає задоволенню, так як позивач не надав суду підтверджуючих документів, що він є належним користувачем земельної ділянки розміром 0,15 га чи будь-якої іншої, до якої він вимагає встановити сервітут. Вважає, що довідка Аврамівської сільської ради про те, що вказана земельна ділянка надана в оренду позивачу не є належним доказом, так як жодних документів у сільській раді чи в інших державних органах позивач не надав. Тому вважає, що позивач не може бути орендарем. Вважає, що вік позивача і відстань, яка забирає багато часу, не можуть бути підставою задоволення позову, так як він сам обробляє земельну ділянку, та інші користувачі користуються дорогою загального користування, яка спеціально пристосована для цього. Фактично позивач не прагне сервітуту, а обміну земельних ділянок. Сплата податку у сільську раду суперечить виданій довідці. Крім цього, позивач не надав доказів існування кооперативу та самого договору оренди.

            Допитана в якості свідка ОСОБА_8 показала суду, що є дружиною позивача. Із відповідачем не сварилася. Спочатку вони користувалися земельною ділянкою в одному місці, а коли робили переділ у 1998 році, їм виділили 0,15 га. Земельну ділянку їм виділила сільська рада. Земельна ділянка відповідачки знаходиться між їх присадибною земельною ділянкою і земельною ділянкою, яку вони орендують. До орендованої земельної ділянки далеко іти дорогою загального користування. Рішення, як такого, ніхто їм не видавав, але вони сплачують податок за вказану земельну ділянку у сільську раду. Кооператив «Молодогвардійський» відноситься до сільської ради і хто її керівник, вона не знає. Вони пропонували відповідачу земельну ділянку на обмін, а вона відмовилась, нічим не обґрунтовуючи. Обмін мали намір провести з допомогою відповідних органів, хто мав нести витрати по оформленню обміну питання з відповідачем не обговорювали. На земельну ділянку, яку пропонували на обмін у них є державний акт, пропонувалося земельну ділянку розміром повністю 0,22 га, яка знаходиться за зовсім іншою адресою. Інші варіанти обміну відповідачу не пропонувалися.

            Свідок ОСОБА_9 показала суду, що із відповідачем є сусідами по земельних ділянках, а із позивачем перебувають у неприязних стосунках. Між земельними ділянками її та ОСОБА_2 була межа. ОСОБА_2 позивач втоптав майже у дорогу. Ця стежка була на земельній ділянці ОСОБА_2. Акт погодження меж підписувала. Коли підписував ОСОБА_1 акт ОСОБА_9 сказати не може. До орендованої земельної ділянки позивач може пройти по дорозі, а також тою стежкою, якою вони ходять на даний час, так як там посаджені дерева і між ними є прохід. Між земельними ділянками сторін є лише рівчак.

            ОСОБА_10, допитана в якості свідка, показала суду, що вона є рідною сестрою відповідача ОСОБА_9. На своїй земельній ділянці відповідач садить овочі, використовує її під город. Позивач має можливість пройти до своєї орендованої земельної ділянки дорогою загального користування. Коли приватизовувалась земельна ділянка ОСОБА_9 та при домовленостях її із позивачем про умови проходу через її земельну ділянку, присутня не була. Домовленості такої не було, позивач ходив самовільно.

            Допитана в якості свідка, ОСОБА_11 показала суду, що вона є двоюрідною сестрою відповідача, із позивачем не в сварці, але і не в дружніх стосунках. Приватизована ділянка Волковінською десь у 1998 році. Позивач ніякого дозволу не питає і самовільно ходить по городі відповідача, і по інших городах. До земельної ділянки, яку орендує позивач, можна пройти центральною дорогою. Орендує земельну ділянку позивач і вона у тому ж місці приблизно 3 - 4 роки. Сільська рада розділяла вказану землю. Вона не орендована, а наділена тимчасово.

            Свідок ОСОБА_12 показала суду, що із сторонами не родичі і не в сварці, проживає по-сусідству із ними. Через город ОСОБА_9 проходу не було. Потім частину земельної ділянки мати відповідача дала позивачу. Позивач раніше ходив по землі, яка належить ОСОБА_2. Який термін часу сказати не може. Є інший прохід, з іншої сторони ділянки позивача, зі сторони земельної ділянки ОСОБА_13, яка зробила там стежку і нею користується. Ця стежка іде під деревами. До орендованої земельної ділянки позивача є дорога. Відстань до земельної ділянки недалека. Чи приватизована вказана стежка, сказати не може.

            Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення повністю виходячи із наступного:

            - у відповідності до ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом;

            - як свідок позивача ОСОБА_14., так і свідки відповідача, показали суду, що можливість проходу до земельної ділянки розміром 0,15 га, якою користується позивач ОСОБА_1 є, чого не заперечує у своїй позовній заяві і сам позивач;

            - суд вважає, що вік позивача та відстань до земельної ділянки не  є обставинами, які виключають позивачу можливість проходження до земельної ділянки та її використання;

            - крім цього, позивачем не надано суду доказів, що вказана земельна ділянка передана йому у користування, в тому числі у оренду, оскільки, у відповідності до Закону України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 6 жовтня 1998 року із змінами і доповненнями, договір оренди землі укладається у письмовій формі, також суду і не надано інших документів у відповідності до ст.125 ЗК України про надання вказаної земельної ділянки позивачу;

- суд вважає, що постановлення рішення про примусовий обмін земельних ділянок між сторонами буде порушенням прав відповідача, захист яких, як власників землі, гарантується Земельним кодексом України та Конституцією України.

            На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 5-8, 10, 11, 14, 60, 81, 88,  208-210, 213-215 ЦПК України,  ст. 98-99, 125 ЗК України, ст.401 ЦК України, Законом України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 6 жовтня 1998 року із змінами і доповненнями,  суд,

 

в и р і ш и в:

 

 

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту відмовити повністю.

 

            Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.

 

            Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.

 

            Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

 

 

            Суддя                                                                                              Д.С.Ротаєнко